Шукати в цьому блозі

понеділок, 12 вересня 2016 р.

Робоча зустріч у Римі для підготовки заходів громади УГКЦ у контексті Ювілейного Року Божого Милосердя

8 вересня 2016 року у приміщеннях Патріаршого двору, що на площі Madonna dei Monti, у Римі, з благословення преосвященного Владики Діонісія (Ляховича), Апостольського Візитатора для українців греко-католиків в Італії та Іспанії, відбулася робоча зустріч секретаря Апостольського Візитатора о. Івана Стефурака, пароха громади УГКЦ Св. Муч. Сергія і Вакха у Римі, та монахині Згромадження Святої Анни сестри Едільми Весоловськи, що опікується жінками, заарештованими у поліційному центрі для незаконних мігрантів  із о.Костянтином Пантелеєм, керівником Відділу душпастирства УГКЦ у пенітенціарній системі України, який в тих днях брав участь  у конференції Міжнародної католицької комісії В’язничного душпастирства Європейського регіону (ICCPPC-Europe). 

Отець Костянтин поділився із присутніми пропозиціями щодо духовної опіки над іммігрантами, які опинилися у в'язниці. Отець Іван Стефурак, що є не лише секретарем Апостольського Візитатора, а й Головним редактором християнського часопису українців в Італії "До Світла", розповів про випадки звернення в редакційну пошту ув’язнених українців та про справжні труднощі у тому, щоб дати відповідь на потреби в’язнів, що очікують на візит свого пастиря. Про свій досвід духовної опіки жінками, які перебувають у центрах для нелегальних іммігрантів, що знаходяться у віданні поліції, розповіла сестра сестри Едільми Веселовськи, яка продовжила справу відважної монахині Емілії (Вандич), СНДМ яка розпочинала душпастирське служіння в Ponte Galeria (Понте Галерія) поблизу Риму. 

Ці центри є місцями тимчасового перебування в період встановлення особи перед видворенням з Італії. Нелегали нерідко знаходяться там до півроку. У разі скоєння злочину нелегальний статус мігранта вважається обтяжливою обставиною. Хоча подібні центри не є тюремними закладами, проте умови утримання в них є доволі важкими.

Група обговорила можливі кроки для участі греко-католиків в Італії, духовенства і мирян, у заходах опіки ув’язненими у проголошений Святішим Папою Франциском Дня Ювілею Божого Милосердя для ув’язнених.

Важливо, зазначалося під час зустрічі, щоб віднайшовши наших співгромадян у місці несвободи, нав’язати контакт із парафією в Україні для налагодження духовної та матеріальної підтримки для близьких в'язня, які, на час перебування за ґратами рідної їм людини, втратили годувальника. 

Увечері 8 вересня 2016 року протоієрей Костянтин Пантелей, керівник Відділу душпастирства УГКЦ у пенітенціарній системі України відслужив Божественну Літургію в українській парафії Свв. Сергія і Вакха в Римі. У цей день українська парохія у Римі відзначила 46-ту річницю свого заснування. Саме 8 вересня 1970 року завдяки старанням Блаженнішого Патріаха Йосифа кардинал Анжело Дель Аква, вікарій Святішого Отця для Рима, декретом «Pastoris vigilantis» «ut Christifideles eiusdem Ucrainae Nationis ex variis locis Romam confluentes spiritualibus apte uterentur auxiliis» утворив персональну парафію для українців – католиків візантійського обряду. Цього дня віряни у молитві дякували Богові за дар існування української громади у Римі і в заупокійній молитві пом’янули архиєреїв, ієреїв та численних мирян, які протягом багатьох років послужили у цьому святому храмі.


Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Розповідь сестри Едільми.


Ponte Galeria в околицях Риму – це італійський поліційний центр утримання для визнання і висилки нелегальних іноземних жінок, які працюють без реєстрації і без належної документації, жертв торгівлі людьми й інших жахливих речей цього світу! Щосуботи я приєднуюся до групи сестер з різних католицьких згромаджень, щоб відвідати утримуваних у центрі жінок і дати невелике полегшення їх тривоги й турботи!

Перд тим, як мені о. Іван Стефурак представив ситуацію наших заарештованих жінок мені було відомо, що Сестрам Служебницям першими довелося зустрітися із ситуацією жінок-українок, які періодично опиняються в центрі ідентифікації і депортації (CIE – Centro Identificazione ed Espulsione), у місцевості Ponte Galeria. Подібних центрів на території Італії є 13 і можуть помістити понад 1800 осіб. 

Про українців-заробітчан в Італії чимало пишуть на шпальтах газет і журналів. Українська громада в Італії є п’ятою за чисельністю іноземною громадою. Більшість українців на Апеннінах має легальну роботу, але відсоток заробітчан без документів залишається все ще дуже високим, кажуть дослідники імміграції. І деякі з них у такому становищі опинились не з власної волі. Основною причиною потрапити у такі центри відсутність документів. Тут перебувають жінки та дівчата із багатьох країн світу, серед яких, зокрема, українки, росіянки та з інших країн СНД (Молдавія, Грузія). Більшість заарештованих становлять африканки, здебільшого з Нігерії. 80 відсотків з них стали жертвами продажу і насилля. 



Місія в Ponte Galeria навчила мене, що єдність у різноманітті харизм – сила Церкви і релігійного життя для багатьох громад, багатьох рас й життєвих історій, але коли ми йдемо до місії, ніякого поділу тільки бажання виконати працю милосердя серед цих жінок, життя яких вартує так мало, яких капіталістичне суспільство, яке використовує бідних, щоб збагатити багатих! В Ponte Galeria ми знаходимо Ісуса в особі кожної з них, і Він дає нам силу й радість, щоб продовжити вперед !!!

Сестра Едільма Весоловськи, Згромадження Святої Анни


Історія сестри Емілії, яка розпочинала душпастирську працю з жінками.


Жіночий сектор Ponte Galeria сестри Служебниці НДМ, разом із сестрами інших національностей, почали відвідувати у лютому 2005 року у рамках волонтаріату (с. Текля Гнатюк та с. Діана Олеар. Від осені 2006 року жінок відвідувала також і я. 

Щосуботи сестри приходили сюди, щоб відвідати жінок із метою моральної підтримки та спільної молитви. Одного разу, зустрічаючи сестер у в’язниці, капітан поліції сказав: «Сестри, коли ви приходите сюди, тут проникає промінь сонця». Кілька разів у році сестри організовували святкування з нагоди релігійних та національних свят. 
З виходом нового закону про перебування у подібних центрах у серпні 2009 року, жінкам продовжили термін від 60-и до 180-и днів. Їм доводиться надзвичайно важко передовсім тому, що вони не мають чим займатися. На ґрунті цього примусового «безробіття» жінки часто втрачають емоційну і психічну рівновагу, а то й можуть захворіти серйозною психічною недугою. Свій час здебільшого присвячують на читання книг, бесіди… Тут переплелися долі жінок, які далеко не прості обставини життя змусили «шукати щастя» та засоби проживання на просторах Італії. Пережити цей нелегкий досвід жінкам не просто, особливо тим, які утримуючи свої сім’ї погодилися далеко не на легку роботу. Під час відвідин сестри намагаються розмовляти з жінками особисто, щоб допомогти їм пережити цей важкий період. 

Залежно від обставин, людину можуть депортувати з Італії із забороною в’їзду до країни упродовж 10-и років, або ж особа сама повинна покинути Італію упродовж 5-и днів.  Часто трапляється, що особа може опинитися у Ponte Galeria і кілька разів…

Найбільші труднощі, з якими зустрічаються жінки, наступні:

- Надто довгий період перебування в цьому закладі.
- Часто жінки перебувають в невіданні, якою буде їхня доля – депортують, чи відпустять. 
- Трапився випадок (мабуть не один), коли жінка найняла адвоката, заплативши йому € 5.000, наступного дня була депортована в Україну. Варто запитатися: для чого служать такі адвокати?
- Найчастіше першенство в усьому мають жінки з африканських країн (особливо ті, що просять політичного притулку). 
- Жінки часто просять: дайте нам хоч якусь роботу, ми можемо в’язати, клеїти конверти, чи робити іншу корисну справу. Так швидше пройдуть дні і час не буде втрачений намарно. 
- Ще однією прикрістю для українок є те, що вони працювали для блага тих же італійців, доглядаючи їх батьків, дбаючи про чистоту їх будинків, а тут знаходяться поряд із проституками, які часто можуть вийти з центру набагато швидше. 
- Жінкам є необхідною юридична консультація. Вони скаржаться, що ними ніхто не цікавиться і не допомагає легалізувати свій побут в Італії.

Звичайно, що в ситуації, де знаходяться жінки різних національнoстей і культур з одного боку можна почерпнути збагачення у спілкуванні і взаємопізнанні, але хотілося б більшої взаємної поваги, зрозуміння із боку теж обслуговуючого персоналу – плекання єдності і пошани одні до одних. Жінки разом зі сестрами моляться, читають Святе Письмо та стараються розуміти: якщо Господь  допустив цей нелегкий досвід, - вони мають чогось навчитися і зміцніти у вірі та життєвій мужності. Вони вчаться розуміти, що все, що Господь посилає – їм на користь. У світлі молитви та Божого Слова вони навчилися миритися із своєю долею, переоцінюють вартості, заради яких живуть, пізнають своє людське та християнське покликання, шукають Господа і пізнають любов Отця, якому відомі «всі наші дороги». 
Незважаючи на складні моральні умови жінки плекають у серці надію. Адже вдома залишилилися діти, сім’ї, в багатьох випадках розбиті. Суботньої молитви та зустрічей тут чекають. У спільній молитві людські серця поринають у Боже милосердя з довірям, що завтра буде кращим. 

с. Емілія Вандич, СНДМ

Немає коментарів:

Дописати коментар