4 жовтня 2024 року, брати VІ-го курсу КТДС провели євангелізаційну зустріч із ув’язненими Бориспільської виправної колонії №119, на тему «Примирення людини з Богом».
Зустріч відбулась в межах курсу Пенітенціарного капеланства, а для розкриття теми «Примирення людини з Богом», пройшло коротке представлення братів та семінарії, читання Святого Письма, звучали доповіді семінаристів, котрі підкреслювали тему зустрічі. Пам’ятною стала також спільна Ісусова молитва. “Під час зустрічі з ув'язненими я побачив Христа, який каже: «У тюрмі був, і ви прийшли до мене.» (Мт 25:36).
Спрага за Словом Божим, яку ми бачили серед ув'язнених свідчить про те, що попри важкі перипетії життя людина здатна зберегти образ Божий, постійно шукаючи його. Лише пронісши на раменах ту загублену овечку, відчуваєш себе справжнім пастирем…’’ – розповідає брат Вадим Поліщук.
Відчувалась відкритість та потреба при веденні діалогу з ув’язненими. “При спілкування з ув’язненими відчувається духовна спрага та спроби віднайти діалог.” – зазначає брат Костянтин Семенюк.
“Сьогоднішній день у колонії залишив глибокий слід у моїй душі. Атмосфера тут зовсім інша, ніж у звичайних місцях. Коли ти знаходишся серед людей, яких обмежено у свободі, починаєш ще більше цінувати кожен момент власного життя. Проте, головне, що я побачив сьогодні, – це те, що навіть за стінами колонії живуть люди з надіями, сумнівами, і, головне, з потребою у духовному зціленні.
Бесіда з ув’язненими показала, наскільки важливі підтримка і віра для цих людей. Багато хто з них відчуває біль через свої помилки, але водночас прагне знайти новий шлях і змінитися. Я бачив в очах багатьох бажання спокою, миру і спокутування. Це нагадало мені, що ми, як майбутні духовні служителі, маємо особливу місію — нести світло і надію тим, хто найсильніше цього потребує. Цей день дав мені не лише нові знання, але й глибокі роздуми. Я повернувся з колонії з розумінням, що кожна людина має шанс на прощення і спасіння, навіть у найскладніших обставинах. Це був важливий досвід, який залишиться зі мною на все моє життя.” – підсумовує бр. Мирон Прокопів.
Автор: бр. Костянтин Семенюк
