Шукати в цьому блозі

Завантажується...

субота, 24 вересня 2016 р.

Доповідь на круглому столі «У пошуках оптимальної моделі пенітенціарної діяльності в Україні: від людини до системи»

20 вересня 2016 року в Інституті кримінально-виконавчої служби відбувся круглий стіл на тему «У пошуках оптимальної моделі пенітенціарної діяльності в Україні: від людини до системи».

Пантелей К. Ю.,
протоієрей Української Греко-Католицької Церкви,
член Душпастирської ради при ДПтС України,
керівник Відділу ПК УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України

АКСІОЛОГІЧНА ПРИРОДА ПЕНІТЕНЦІАРНОГО СЛУЖІННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ПРОФЕСІЇ ПЕНІТЕНЦІАРІЯ НА ЯКІСНО НОВИЙ РІВЕНЬ
Ми обходимо 25 річницю відновлення української державності, втраченої близько 100 років тому. Перебуваючи у пошуку оптимальної моделі пенітенціарної діяльності ми маємо зосередитися на її кінцевій меті. Більше того, використовуючи усі засоби публічної комунікації, потрібно допомагати цілому нашому суспільству глибше усвідомлювати  природу пенітенціарного служіння, та важливість пенітенціарної професії [1]. Особливе значення це має у контексті суспільної трансформації, яку переживає наша країна, а ще більше – в обставинах тривання Російсько-Української війни та її наслідків.
На відміну від тоталітарних й олігархічних режимів, що охороняли недоторканість своєї влади й скеровували на це усі закони й виконавчі інституції, включно з системою кримінальних покарань, у демократичному суспільстві існування пенітенціарної системи спрямоване на досягнення справедливості, повернення до суспільного миру й відновлення гармонії соціальних відносин, підірваної скоєними злочинами.
Цінуючи й здійснюючи нашу таку дорогу свободу, ми маємо формувати і спрямовувати з власної ініціативи своє особисте і суспільне життя, беручи на себе відповідальність за нього. Адже свобода не тільки дозволяє людині змінити на краще стан речей навколо себе, а й визначає її особистісний розвиток через послідовний вибір справжнього добра. Ми сьогодні творимо свою країну і є батьками власного буття [2], будуємо суспільний лад [3].
Макс Вебер, відомий політолог й економіст, один із засновників соціології як науки, у своїй класифікації типів соціальної дії, навів, серед інших, цілераціональну дію. Це дія, що характеризується ясністю і однозначністю усвідомлення діючим суб'єктом своєї мети, яку він співвідносить з раціонально осмисленими засобами, що забезпечують її досягнення; у Вебера цей тип соціальної дії грає роль раціональної «моделі» людських вчинків. В контексті пенітенціарної діяльності найбільш відповідною буде за Вебером ціннісно-раціональна дія – дія, мету якої діючий суб'єкт сприймає як безумовну цінність, як щось самодостатнє [4].
У сучасному українському суспільстві погляд на проблему злочинності характеризується нахилом до помсти та визначається поверхневістю й каральним популізмом. Такі моделі не були історично притаманні менталітету нашого народу, а стали нав’язані зовні. Від поверхневості й популізму страждають не лише ув’язнені, але також персонал, а врешті й саме суспільство. Корупція, насильство та порушення прав людини в місцях обмеження свободи – пов’язані з установками, які дає саме суспільство. Цілковите осудження, перенесення тягаря провин за усяке зло на покараних за злочини осіб, відчуження соціуму від в’язнів приводять до їх маргіналізації. Наслідком цього є те, що більшість наших співгромадян проходять точку неповернення й назавжди залишаються в зоні криміналу. Але гідним здивування є факт, що пенітенціарії на 26 рік існування України як незалежної держави стали маргіналізовані ще більше від самих в’язнів.
Для збереження правопорядку у боротьбі зі злочинністю не вистачає обмежити зло шляхом ув’язнення правопорушників. Не достатньо засудити злочинця і надійно обмежити його свободу. Для далекосяжного позитивного результату з ним необхідно працювати. Індивідуальні і групові реабілітаційні й терапевтичні заходи повинні привести до постійної зміни у свідомості й у вчинках в’язнів, навчити свідомо відкидати навички деструктивної поведінки, дати можливість через працю брати конструктивну участь у суспільному житті: виробнича мотивація діє про-соціально. Пенітенціарна праця – є найбільш часоємким напруженням життєвого ресурсу, яке може мати руйнівні наслідки для робітника [5]. А хто ці працівники? Який їх образ? Чим вмотивована їхня праця? Як пересічні громадяни сприймають цю професію? Як винагороджується їхня праця? Врешті, чи не накладає соціум на цих людей тягарі надмірні, до яких ніколи не діткнувся жоден з прибічників караючої справедливості?
Як капелану мені прийшлося неодноразово помітити й ствердити, що найбільш успішною, плідною по відношенню до в’язня, була дія професіонала пенітенціарія, яка опиралася на безумовне усвідомлення людської гідності своєї й утримуваної особи і на ціннісну орієнтацію своєї професійної діяльності. Повернення соціально-розадаптованих людей до життя у спільноті складає для сучасного соціуму величезну цінність. Тому професія пенітенціарія набуває значення найбільш складної, суспільно-значущої праці, що позначається високою духовно-фізичною, інтелектуальною, морально-психологічною й соціально-педагогічною складовими. Збереження здоров’я працівників, плекання професійної етики, постійна суспільна комунікація, залучення найбільш плідних і життєздатних сил громадянського суспільства у різноманітних програмах  – головні пріоритети. Все це потребує належного фінансування. Отже сучасна Україна має дбати про ретельний відбір найкращих кандидатів на службу та про високі стандарти грошового утримання персоналу.
Свого часу, найбільш лихою моделлю правління Платон вважав тиранію, натомість ідеальна держава (грець. Πολιτεία) має діяти на добро цілого суспільства, і керувати нею повинні чесні й кваліфіковані люди. Особливу роль Платон у відводив станові воїнів-стражів, яких необхідно піддавати особливому вихованню та вишколу [6].
Для профілактики професійної деформації й вигорання, притаманних пенітенціарній службі, душпастирський супровід персоналу дає можливість шляхетного відновлення працівників кримінально-виконавчої сфери і, як наслідок, їх більш витривалого й корисного служіння. Інтелектуальний і духовний рівень в’язничного працівника у сучасній Україні залежить від участі духовенства усіх конфесій у професійній формації персоналу пенітенціарної системи. Необхідно передбачити в структурі робочого часу працівників, які безпосередньо контактують з в’язнями, заходи морального, санаторно- медичного, фізичного та духовного відновлення, які вириватимуть його з обставин, що поступово деформують та витирають професійні риси, головними серед яких є переможна людяність та розуміння конечної цілі служіння – суспільного миру. Працівник має бути поза деструктивним впливом в’язничного середовища, як мінімум, третину робочого часу, що віддається на відновлювальні заходи та інші види зайнятості. Такі заходи в рамках робочого часу можуть включати наступне[7]:
-         психолого-терапевтичні та санаторно-медичні заходи,
-   зустріч із капеланом, філософська та біблійна антропологія, християнська етика, розгляд ситуативних моделей поведінки у різних обставинах служіння і «здоровий глузд», пенітенціарна етика,
-         заняття у плавальному басейні, спортивні та рухливі гри, масаж,
-         вправи на розвиток спостережливості і пам'яті,
-         навчання й перевірка вмінь надання першої допомоги,
-         тест на розуміння прочитаного, що складається з відповідей на питання,
-          пенітенціарна кримінологія, соціальна інформація, питання пенології, терміни, використовувані в суді
-         судова процедура, заходи пробації та умовно-дострокового звільнення.
Список використаних джерел
1.                UN General Assembly, United Nations Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners (the Nelson Mandela Rules): resolution / adopted by the General Assembly, 8 January 2016, A/RES/70/175, available at: http://www.refworld.org/docid/5698a3a44.html, Institutional personnel Rule 74.2
2.                Gregory of Nyssa, The Life of Moses, by Abraham J. Malherbe (Translator), Everett Ferguson (Translator), Paulist Press, New York, 1978., II Contemplation on the Life of Moses, Birth and Childhood, 3, p. 55.
3.                Іван Павло II, Енцикліка Centesimus Annus, 13: AAS 83 (1991), 809-810.
4.                Max Weber, Wirtschaft und Gesellschaft. Grundriss der verstehenden Soziologie. Frankfurt am Main. Zweitausendeins, 2005., Seiten 12 – 14
5.                Jan Dezyderiusz,  Podstawy aksjologiczne procesu resocjalizacji osób pozbawionych wolności, Pol UKSW Warszawa, 2002., 22 str., http://jandezyderiuszpol.pl
6.                Платон. Держава. — К., 2000. — С. 328-352.


7.                  D. E. Lundberg, Methods of Selecting Prison Personnel, 38 J. Crim. L. & Criminology 14 (1947-1948) Issue 1 Article 3.

Представник УГКЦ взяв участь у вшануванні пам'яті жертв нацистського геноциду ромів у Бабиному яру

До 75 роковин трагедії в Бабиному Яру у Києві 23 вересня відбулося вшанування пам'яті жертв нацистського геноциду ромів. Цього дня священики о. Дмитро Каран (Українська Автокефальна Православна Церква)  і о. Костянтин Пантелей (Українська Греко-Католицька Церква) освятили пам`ятний знак - ромську кибитку - й відправили заупокійну панахиду за душі усіх убитих на цьому місці. Молитву виголосили також головний рабин Олександр Духовний (Релігійне Об'єднання громад прогресивного юдаїзму України) і муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» шейх Саід Ісмагілов.


За свідченнями істориків, саме роми стали одними із перших  жертв Бабиного Яру, тому стараннями ромської громади за сприяння Міністерства культури України пам’ятний знак про трагедію цього народу було розміщено в Національному заповіднику. 22-24 вересня 1941 року в Бабиному Яру було розстріляно п'ять ромських таборів, серед яких абсолютну більшість складали люди похилого віку, жінки і діти. Загалом під час Другої світової війни на території України розстріляли близько 20 тисяч ромів. Нажаль, цей монумент - перша і єдина згадка у Європі про переслідування ромів, адже у березні 1936 на ромів були поширені нюренберзькі закони Рейху про громадянство і раси, які «узаконили» переслідування народу, і наслідком яких стало тотальне знищення понад 80% ромського населення Європи.

В урочистій церемонії відкриття меморіалу взяли участь Міністр культури України Євген Нищук, Перший секретар Посольства Федеративної Республіки Німеччини в Україні Крістіан Геттенторф, Народний депутат України Анатолій Кісі, Президент всеукраїнської спілки громадських організацій «Конгрес Ромен України» Петро Григориченко, лідер партії «Соціалісти», екс-міністр закордонних справ України Леонід Кожара, Голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Павло Мовчан, президент Асоціації психіатрів України, правозахисник, колишній дисидент та політв'язень Семен Глузман, Глузман Голова Асамблеї Національностей України Ровшан Тагієв, Голова Ради національних громад України Ашот Аванесян, Президент єврейського форуму України Аркадій Монастирський, представники релігійних конфесій, народні і заслужені артисти України, національні телеканали України, журналісти.





Створення пам’ятника було ініційоване у 1998 році Київським міським товариством історії та культури ромського народу «Романіпе». Її автор – всесвітньо відомий український архітектор, скульптор Анатолій Ігнащенко. Кибитка була виготовлена з корабельної сталі на київському заводі «Ленінська кузня». Пам’ятник спочатку встановили в Бабиному Яру, але майже одразу перевезли у Кам’янець-Подільський. Тепер він знову в Києві. Друга назва пам'ятника -"Чорний жах", або Калі Траш (Kali Tras) - геноцид циган у роки Другої світової війни. 

світлини Радіо Свобода
й Коаліції Ромських Неурядових Організацій України
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

четвер, 22 вересня 2016 р.

Круглий стіл: "Актуальні питання нормативно-правового забезпечення капеланської діяльності у військовій, пенітенціарній та медичній сферах"

22 вересня о 14.00 відбулося засідання "круглого столу" на тему: "Церква у служінні: актуальні питання нормативно-правового забезпечення капеланської діяльності у військовій, пенітенціарній та медичній сферах".

Організатор: Департамент зовнішніх зв'язків Української Греко-Католицької Церкви в Україні.

Були запрошені:  Володимир (Черпак), єпископ УАПЦ,  голова Ради у справах душпастирської опіки при Міноборони; о. Олекса Петрів, митрофорний протоієрей, к.ю.н., керівник Департаменту зовнішніх зв'язків УГКЦ в Україні; о. Любомир Яворський, священик УГКЦ, Секретар Ради у справах душпастирської опіки при Міноборони; пастор Рустам Фатуллаєв, голова Душпастирської ради при ДПтС України; протоієрей Костянтин Пантелей, керівник Відділу УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі; протоієрей Віктор Яценко, УПЦ; Сергій Старенький, екс-голова  Державної пенітенціарної служби України (ДПСУ); о. Сергій Дмитрієв, заступник голови Синодального відділу соціального служіння УПЦ КП та виконавчого секретаря Комісії соціального служіння ВРЦіРО; Ольга Богомолець, народний депутат України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я; Андрій Кожем'якін, народний депутат України, Голова Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; Віктор Єленський, народний депутат України, заступник голови Комітету, голова підкомітету з питань державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності;  Павло Унгурян, народний депутат України, голова міжфракційного депутатського об'єднання «За духовність, моральність та здоров'я України»; Юрій Мірошниченко, народний депутат України;  Ігор Андрушко,  начальник управління соціально-виховної та психологічної роботи апарату; Олег Андрієнко, голова Всеукраїнської профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби; Сергій Здіорук, провідний науковий співробітник відділу гуманітарної безпеки НІСД; Леся Брацюнь, асистент кафедри паліативної та хоспісної медицини НМАПО імені П.Л. Шупика, керівник медичних програм Всеукраїнського благодійного фонду “Соборність”, Олексій Шуба, доктор філософських наук, професор; Максим Васін, виконавчий директор ГО «Інститут релігійної свободи» та інші.



Підсумкові матеріали:

В Україні розробляють законопроект про запровадження капеланства у війську та медзакладах

У парламенті створено робочу групу для напрацювання законопроекту щодо забезпечення капеланської діяльності у військовій та медичній сферах.

Про це заявив народний депутат України Юрій Мірошниченко під час “круглого столу” в Укрінформі.

“Виклики пов’язані з військом: як ніде сьогодні під час війни людина потребує такої капеланської підтримки і пастирської роботи у війську. Певною мірою це питання врегульовано наказом міністра оборони, є певна практика, але закону поки що немає. Було вирішено створити робочу групу, аби зробити єдиний законопроект, який би регулював таку діяльність у війську у Збройних силах та інших силових відомствах, а також у медичних закладах. Ми б хотіли, аби це був спільний напрацьований документ - і представників церков, і представників тих органів влади, я маю на увазі Міністерство охорони здоров’я, Міністерство внутрішніх справ та Міністерство оборони, аби ми, враховуючи усі нюанси та обставини, це питання закрили”, - сказав він.

Так, Мірошниченко запевнив, що парламент уже давно співпрацює з Всеукраїнською радою церков. “Слава Богу, у Верховній Раді є велика кількість депутатів, які представляють різні конфесії. Але ми не ділимося на конфесії, а говоримо про те, що треба єднатися, особливо, коли такі великі виклики постають перед нами, як законотворцями, і державою в цілому. Такі викривлення цінностей інколи відбуваються, що ми маємо робити не лише законотворчу, але й просвітницьку роботу”, - зауважив він.

На переконання нардепа, певні оптимістичні результати в цьому питанні вже є, оскільки інститут капеланів уже запроваджено в пенітенціарній системі.

“Тобто сьогодні це вже не дискусія - треба чи не треба. Держава визнала, що людина має право реалізувати свої релігійні потреби у місцях позбавлення волі”, - наголосив Мірошниченко.