Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.
В'язні в Івано-Франківській установі виконання покарань роздумали над стражданнями та жертвою Ісуса Христа під час молитви Хресної дороги. Дякую сестрам мирянського Чину Святого Василія Великого, що діє при монастирі отців-василіян у м.Івано-Франківську за підготовані роздуми та спільну молитву.
4 квітня, 2025 під час Великого Посту, брати-семінаристи Вищої Духовної Семінарії імені Патріарха Йосипа Сліпого відвідали Державну установу «Збаразька виправна колонія №63», де разом із жінками, які там перебувають, молилися Хресну Дорогу.
Великопосний період — це особливий час, щоб зазирнути в глибину свого серця, зробити крок до Бога, відчути силу Його милосердя. У стінах колонії ця молитва прозвучала особливо сильно — як нагадування, що Христос не цурається нічиєї темряви, нічиєї історії, нічиєї рани. Він іде поруч, несе хрест разом із нами і завжди готовий підтримати.
Ми вдячні за цю зустріч, за можливість поділитися молитвою, надією і любов’ю. Нехай кожен із нас, ідучи дорогою Великого Посту, щоразу глибше відкриває для себе Христа — Живого, близького і милосердного.
Бр. Богдан Гресько, 7-ий курс
25 березня 2025 року в ДУ "Львівська УВП № (19)" капелан установи о. Олег Нестор звершив богослужіння з нагоди свята Благовіщення Пресвятої Богородиці у якій взяли участь неповнолітні ув’язнені, які тримаються в установі.
Свято Благовіщення належить до найважливіших свят церковного року та має надзвичайно велике значення, бо від нього починається Новий Завіт, починається наше спасіння. На благу вість архангела про воплочення Божого Сина людство чекало довгі-довгі тисячоліття. З цим днем сповнилася Божа обітниця післати Спасителя, бо цього дня “Слово стало тілом, і оселилося між нами" (Ів. 1:14).
З хвилиною благовіщення ангела Божий Син починає перші хвилини Божого земного життя в дівичому лоні Пречистої Діви Марії.
Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником після Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. “В 1037 році, — сказано в найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі кам’яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла”. У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері ввесь український народ.
23 березня, в неділю перед святом, в'язні помолилися Божественну Літургію і разом зі священником виставили для почитання Хрест Господній. Капелан промовив в'язням і до персоналу: "Нехай сила чесного і животворчого Хреста дає благодать ув'язненим подолати гріх у житті і пристати на сторону розбійника, що отримав обіцянку перебування у раю!"
Пенітенціарне душпастрство УГКЦ
25 березня 2025 року, у день Благовіщення Пресвятої Богородиці, в'язні у Київському слідчому ізоляторі отримали вітання і підтримку духовних сил через слово душпастиря. Капелан Костянтин Пантелей привітав зі святом Благовіщення ув'язнених жінок під вартою, та засуджених, які виконують працю господарської обслуги. Для господарської обслуги у каплиці Св. Миколая відбувся молебень.
Господь і Бог наш Ісус Христос воплотився ради нашого спасіння і став приступною для всіх людиною! Це свято по-особливому переживають в'язні.
Ув'язнені жінки чекають свята Благовіщення як джерела духовної розради.
До Богородиці з запалом нині прибіжім, грішні і смиренні, і припадім у покаянні, взиваючи з глибини душевної: Владичице, поможи, змилосердившись над нами, поспішися, бо загибаємо від множества гріхів, не заверни рабів твоїх з нічим, бо в Тобі єдину заступницю маємо.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
Випускний курс Львівської духовної семінарії Святого Духа проходить традиційний вишкіл з пенітенціарного служіння Церкви. Програма курсу охоплює богословські, психологічні, правові та практичні аспекти душпастирської праці у місцях позбавлення волі.
12 березня 2025 року відбулося перше лекційне знання, під час якого майбутні священники освоїли біблійні мотиви в'язничного служіння та історію душпастирства у в'язниці.
19 березня 2025 року на ще одному лекційному занятті о. Олег Нестор , керівник Відділу у справах душпастирства у пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ, представив семінаристам матеріал про структуру пенітенціарної системи України і про психологічні особливості ув'язнених.
Попереду у братів ще теорія і практика в установі виконання покарань.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
12 березня 2025 року - 100-літній Ювілей пані Марти Блхар. Вихована в родині січового стрільця, вона пройшла підпілля УПА, пережила ув'язнення та тяжку невільницьку працю у сталінських концтаборах. Марта Бліхар, споріднена (через чоловіка) з родом Блаженного Священномученика Миколи Конрада, парафіянка церкви св. Миколая Мир Лікійського на Аскольдовій Могилі й одна із засновниць нашої релігійної громади. Служіння ув’язненим жінкам понад 20 років в БФ "Карітас-Київ" очолювала від 1992 року в “Карітас-Київ” вона провадила службу допомоги ув’язненим жінкам у Збаразькій, Одеській, Харківській, Уманській колоніях, ув’язненим матерям та їхнім дітям в Одеській та Чернігівській, колоніях. Виконувала копітку працю з листування. Старалася з'ясувати потреби жінок й допомогти їм морально, підтримати духовно та матеріально. Вона вела службу листування з понад 700 жінками. Добродійка Марта Бліхар заслуговує на найвищу відзнаку Церкви.
2 березня 2025 року, напередодні Великого посту, у Київському слідчому ізоляторі відбулася Літургія, в якій взяли участь численні в'язні установи, які виконують працю господарської обслуги. Під час проповіді на тему євангелія Неділі прощення (Мт 6:14-21) священник Костянтин Пантелей застановився на потребі пережити очищення серця від образ, накопичених за життя, щоб мати сміливість і тверду надію на Боже милосердя, яке ми вимолюємо для себе. Нераз, саме консервація старих непрощених кривд є чи не найбільшою перешкодою для повноти свободи, якої потребує людська душа згідно своєї природи.
Простити неможливо без довіри Богові, який знає шлях зцілення нашого серця, яке так прагне справедливості, а нераз пргане очевидної відплати кривдникові. Це прагнення потрібно пов'язати з довірою до Бога, бо він справедливий.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
У 2010 році за рішенням Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви Неділю про Блудного Сина було проголошено Днем особливої уваги УГКЦ до в’язничного служіння (пастирської турботи й молитви за в’язнів, за жертв злочину та за працівників Державної пенітенціарної служби України).
Церква відзначає цей день для підбадьорення і заохоти священників та мирян до місії у в’язницях, також для підтримки капеланів і волонтерів, які спираються на молитовну і матеріальну підтримку вірних.
З цієї нагоди, на запрошення о. Михайла Віхотя, адміністратора парафії Зіслання Святого Духа м. Івано-Франківськ, та в’язничних капеланів о. Арсена Панчака та о. Василя Сливоцького, до Івано-Франківської установи виконання покарань №12 завітав о. Тарас Путько, ректор Івано-Франківської духовної семінарії ім. свщмч. Йосафата. Про це повідомляє інформаційний центр парафії Зіслання Святого Духа УГКЦ м. Івано-Франківська.
Для засуджених чоловіків та жінок відбулася Божественна Літургія. Моління очолив о. Тарас у співслужінні в’язничних капеланів та у супроводі братів-семінаристів ІФДС. У спільній молитві взяли участь також учасники мирянського Чину св. Василія Великого парафії Царя Христа м. Івано-Франківська — п. Надія Кирилюк, катехитка установи, та п. Євдокія Савчин.
У проповіді під час богослужіння о. Тарас наголосив, що сьогодні Христова Церква молиться за всіх в’язнів, бо вони є улюблені діти Божі. Саме тому, кожний ув’язнений має віднайти свій стосунок з Богом, користати з Божої любові, адже Бог завжди дає нам шанс змінитися.
«Висловлюємо подяку усім, хто долучився до молитви з нагоди Дня особливої уваги до в’язничного служіння, а також керівництву закладу за сприяння у проведенні молитовних заходів для духовного збагачення працівників установи, а також для опіки над духовними потребами ув’язнених», — зазначають в’язничні капелани.
Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ
15 лютого 2025 року, напередодні Неділі про Блудного сина о. Юрій Стронянський відвідав Одеську виправну колонію № 14.
Кожен вʼязень, мав можливість отримати невеличкі подарунки, які приготували наші сестри-монахині Воплоченого Слова. Біблію, молитовник, солодощі та медалики із зображенням Архистратига Михаїла та Пресвятої Богородиці. Це були не просто подарунки, а знак того, що про них не забули, що навіть за ґратами вони не самі. Адже сам Господь велів відвідувати тих, хто в неволі, підтримувати тих, хто впав, і допомагати їм підвестися.
Напевно, для цих людей було важливо відчути: що їх пам’ятають, за них моляться, їм бажають світла і змін. Адже в кожній душі, навіть пораненій, є місце для добра і Бога. І якщо хоч одна людина після цієї зустрічі відчула тепло, надію та віру в можливість нового шляху – значить, цей день був прожитий недаремно.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
16 лютого 2025 року у каплиці Праведного Йова Багатостраждального відбулася зустріч душпастиря Комтянтина Пантелея із засудженими.
Неділя про Блудного сина в Українській Греко-Католицькій Церкві є Днем особливої уваги до в'язничного служіння. У Київській слідчій в'язниці в каплиці Багатостраждального Йова відбувся молебен і діалог із в'язнями на тему Євангелія дня.
У цю Неділю читається фрагмент Євангелія від Луки (Лук. 15:11-32), який приготовляє слухачів до входження у час покаяння і стриманості Великого Посту.
Він розповідає про Милосердного Батька, який очікує повернення свого сина після мандрів і втрат, пов'язаних з нерозважливим і розпутним життям.
Лейтмотив пенітенціарного душпастирства є у реінтеграції колишніх засуджених до суспільного життя. У процесі реінтеграції не трапляється без проблем несприйняття і відчуження, яке відчувають люди.
Без віри в Бога неможливо подолати таку прірву. Про це якраз є ця притча, наприкінці якої люблячий батько виходить до старшого сина, який гнівається на те, як отець приймає і святкує повернення брата.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
ПАСТИРСЬКЕ СЛОВО
владики Богдана Манишина,
Керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ
з нагоди Дня особливої уваги до в’язничного служіння
(Неділя про Блудного Сина, 16 лютого 2025 року)
Високопреосвященним та преосвященним владикам,
преподобним братам і сестрам у монашестві,
священникам і вірним УГКЦ
Дорогі у Христі!
Неділя Блудного Сина пригадує нам, що ми вже вирушили в духовну подорож, великопосну мандрівку, метою якої є Пасха, «над празниками Празник і над торжествами Торжество». Нове Життя, що дві тисячі років тому засяяло з гробу, було подароване всім, хто повірив у Христа. Кожному з нас особисто це життя дарується в день нашого Хрещення. Цей дар радикально змінює наше ставлення до всього на світі, включно зі смертю. Сьогодні Україна стоїть перед нею віч-на-віч, та ми віримо, що своєю власною смертю Ісус перемінив саму її суть, учинивши її переходом у Царство Боже, переображуючи трагедію людства в остаточну Перемогу. Відтак на Пасху ми празнуємо Воскресіння Христове як те, що сталося і продовжує відбуватися з нами. Покаяння, без якого вогонь молитви не розгориться, стає нашим навігатором до Обіцяної Землі, Суботи таїнственної.
Історія блудного сина є одним із найглибших і найсильніших образів Божої любові і милосердя. «Любов довготерпелива, любов лагідна» (1 Кор. 4) здатна перемінити обидвох синів і подарувати себе їм та нам як правдивий спадок, що триватиме у вічності. Блудний син просив частину маєтку, бачачи тільки матеріальне, а батько віддав йому частину свого життя, того над чим трудився і що гірко заробляв, на що тратив сили. «Відійшов далеко» значить пішов у протилежний бік від того, чим жив удома, від тих вартостей і традицій, втративши правдиві життєві орієнтири. Потім «розтратив свій маєток: жив розпусно», це вияв того, що основою такого життя були матеріальні блага, які поставив понад стосунки, понад глибокі родинні зв’язки.
Почувши слова сина, що «згрішив проти неба і проти нього», батько не захотів прийняти його до когорти працівників, бо це суперечить природі батьківства. Син не може бути наймитом у батька, ставлення батьків до дітей це стосунки Любові, і на ніщо інше батьки не згодяться. Бо гріш не дасть правдивого щастя, якщо його використовувати неправильним чином. Щастя закладається у стосунках взаємних, які батько прагне відновити і між обома братами.
Повернення сина домів після після гірких досвідів ще не є вірою. Про віру, зроджену у покаянні, оповідатиме нам у часі Великого Посту євангелист Лука, 7, 36-50. Апостол згадує історію про жінку на ім’я «грішниця». «Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що Він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми Йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами». Всі бачили у ній грішницю. Ісус теж бачив грішницю, з тою відмінністю, що гріхи їй уже відпущено. Бачить грішника, якому даровано борг. Звідки знає, що борг даровано? Бо сам його сплатив! Ніхто з нас не може заплатити за свій гріх, тільки Ісус. Фарисей несе грішникові закон. Ісус іде до грішника зі спасінням. «Віра твоя спасла тебе; іди в мирі», цими словами Спаситель засвідчує віднову стосунків, бо віра – це досвід спасіння. Тоді віра перетворюється в любов: «Бо багато полюбила».
Сьогодні не один батько чи мати запитують себе: що ми не так зробили, що наш син чи донька відійшли так далеко від дому? Частку якого маєтку ми залишимо у спадок нашим дітям як частину свого життя? Нехай це буде відкритість на те, що Господь сплатив наш борг. Віра народжується в батьківських обіймах, даруючи нове життя, що провадить до Воскресіння.
Неділя Блудного сина в Українській Греко-Католицькій Церкві є днем особливої уваги до в'язничного служіння. І в цей день ми чуємо Добру Новину про те, що кожна людина, незалежно від своїх учинків, має гідність, яку Бог їй дарує.
Часто люди, які перебувають за гратами, ув’язнені, персонал, капелани, є немовби поза суспільством. Вважається, що в’язниця саме те місце, де слід перебувати злочинцеві. Та маємо визнати, що ніхто з нас не є безгрішним. Як і блудний син, ми всі маємо потребу в Божому милосерді.
Ув'язнення — це не лише фізична, а й емоційна та духовна ізоляція, де багато людей відчувають себе забутими, відкинутими і безнадійними. Однак нам не слід забувати, що в'язниця — це не лише місце покарання, а й місце, де люди можуть знайти своє відновлення через покаяння, прощення і віру. Бог завжди відкритий для тих, хто щиро прагне змінити своє життя. І наша роль як християн полягає в тому, щоб бути тими, хто зможе допомогти кожному знайти шлях до Божого милосердя. «Був я у в'язниці, і ви прийшли до мене» (Мт. 25:36). Це слово нагадує нам, що допомога тим, хто страждає у тюрмах, — це не просто прояв нашого милосердя, а виконання волі Божої.
Цей день є нагодою для нас згадати, що ми всі як християни покликані бути свідками надії для тих, хто перебуває у в'язницях. І наше служіння не обмежується лише матеріальною допомогою чи відвідуванням, але також духовною підтримкою, молитвою і настановою, які можуть допомогти тим, хто шукає шлях до навернення. «Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів» (1 Петра 4:8).
Особливо просимо всіх про молитву за наших воїнів-захисників, які перебувають у полоні злочинного ворога. Будучи невинно засудженими за любов до Вітчизни, вони кладуть себе на жертовник любові до України. Нехай наша молитва до милосердного Бога приведе їх до визволення і свободи, наблизить довгожданну зустріч із рідними і зцілить їхні душевні та фізичні рани.
Запевняємо в молитвах всіх в’язничних капеланів Української Греко-Католицької Церкви та складаємо їм подяку, тим, хто ревно, з любов’ю і милосердям звершують своє служіння. Воно часто приховане і непоказне для сторонніх очей, але безцінне в очах Божих. Ваша присутність у в'язницях — це свідчення того, що жодна жертва не є даремною. Тож нехай «кожна жертва сіллю посолиться» (Марка 9, 49).
Нехай Господь благословить усіх, хто бере участь у цьому служінні, дарує вам силу і мужність приносити світло. Нехай Божа милість і прощення супроводжують кожного з нас у нашому служінні.
† Богдан Манишин
30.01.2025 державну установу «Львівська установа виконання покарань № (19)» відвідали капелан установи - о.Олег Нестор і референт Бюро УГКЦ з питань екології у Львівській архиєпархії - о. Сергій Довба.
Отець Сергій Довба провів еко-лекцію для неповнолітніх ув'язнених осіб, а також, напередодні свята Стрітення Господнього, отець провів майстер-клас по виготовленню свічок з вощини. Неповнолітні ув’язнені мали нагоду власноруч виготовити свічку. Захід пройшов у дружній і невимушеній атмосфері.
02 лютого 2025 року, у свято Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, капелан установи о. Олег Нестор помолилився Божественну Літургію. Після служби благословили свічки, які хлопці виготовити власноруч.
Нехай це світло пригадує кожному про Христа - "Світло на просвіту поганам", яке "просвічує і освячує кожну людину".
Пам'ятаймо також що і ми є "світло для світу", тож світім у світі добрими ділами і святим життям.
Пенітенціарне душпастрство УГКЦ
24 ГРУДНЯ 2024 року у Державній установі «Коломийська виправна колонія (№41)» з нагоди святкування Різдва Христового відбулися духовно-просвітницькі заходи. В церкві установи освячено кутю за участю Коломийської-Чернівецької єпархії УГКЦ владики Василя Івасюка. Силами засуджених організовано святковий вертеп
Владика Василь Івасюк, правлячий єпископ Коломийської єпархії УГКЦ у співслужінні в'язничного капелана отця Івана Тиханського благословив кутю і страви святої вечері для засуджених у ДУ "Коломийська виправна колонія (#41)"
