Ректор Львівської Духовної Семінарії освятив Центр Пенітенціарного Капеланства ім. бл. Василія Величковського

19 лютого, у стінах Львівської Духовної Семінарії відбулася особлива подія - посвята Центру Пенітенціарного Капеланства ім. бл. Василія Величковського. 

Блаженний Василій, єпископ-ісповідник, який пройшов тюрми, катування й переслідування за вірність Христові та Українській Греко-Католицькій Церкві. Його досвід страждання за ґратами робить його особливим заступником для всіх ув’язнених, зокрема для наших українських воїнів, які сьогодні незаконно перебувають у тюрмах і таборах росії. Їхній біль, самотність і випробування є для нас постійним закликом до молитви, пам’яті та надії. 

Молитву посвяти очолив ректор семінарії о. Михайло Плоцідем, у співслужінні духівника спільноти о. Івана Глови та керівника відділу душпастирства в пенітенціарній системі України о. Олега Нестора. Цього ж дня відбулася посвята двох братів-семінаристів у члени організації. Щиро вітаємо нових учасників і бажаємо їм витривалості та наснаги у служінні тим, про кого часто забувають, але хто надзвичайно потребує присутності, молитви й людського тепла.

Нехай заступництво блаженного Василія Величковського укріплює всіх, хто служить ув’язненим, і дарує свободу тим, хто сьогодні страждає в неволі.

Олег Чихарівський

Помер Семен Глузман, філософ сумління і вартовий пам'яті

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ висловлює співчуття рідним, смуток, велику шану і молитву з приводу відходу до вічності праведника-політв'язня Семена Глузмана. Він був лікар-психіатр і правозахисник, колишній дисидент, президент Асоціації психіатрів України, друг Блаженнішого Любомира, також друг пана Мирослава Мариновича.

Філософ сумління. Вартовий пам'яті про світлих людей, які яскраво сяяли у темряві концтаборів імперської москви, в обставинах близьких до смерті. В ув'язненні Семен Глузман, друзі назвали його Славко, був поряд з Василем Стусом, Іваном Світличним, Валерієм Марченком. Його спогади — це свідчення людини, яка сама пройшла через систему каральної психіатрії та табори, тому його портрети Стуса, Світличного та Марченка є найбільш достовірними, психологічно глибокими та емоційними. Ці люди стали легендами не тому, що були ідеальними, а тому, що залишалися людьми в нелюдських умовах, бо свобода — це не привілей, а стан душі, який можна зберегти навіть за ґратами.

У 2005 - 2009 був одним з найактивніших учасників громадської ради при Державному департаменті України з питань виконання покарань і рушієм змін пенітенціарної системи. В той час він став близьким прихильником пенітенціарного служіння нашої Церкви. З ним говорили про питання пенітенціарної етики української держави, яка вона має бути.

Пан Семен бував з нами на одній з традиційних стрітенських зустрічей волонтерів душпастирства у в'язницях. Він був щирим симпатиком Української Греко-Католицької Церкви, хоча не належав до жодної з релігійних спільнот був людиною віруючою. Своїми моральними авторитетами вважав Івана Світличного, Валерія Марченка, був в особливо близькій дружбі з Мирославом Мариновичем, любив Блаженнішого Любомира Гузара і був з ним у дружніх взаєминах.

11 травня 2017 року відбулося пам'ятне заняття для семінаристів старшокурсників Київської Трьохсвятительської Духовної семінарії УГКЦ в рамках їхньої душпастирської практики. Воно було присвячене темі духовності в'язнів та проповіді християнської віри в місцях несвободи у часі панування радянського тоталітаризму.

Вічна пам'ять! Блаженний спочинок!

ПЕНІТЕНЦІАРНЕ ДУШПАСТИРСТВО УГКЦ

У каплиці Івано-Франківської установи виконання покарань (№12) відбулася зустріч з в'язнями

У Неділю Блудного сина, яку в Українській Греко-Католицькій Церкві традиційно відзначають як день особливої пастирської турботи та молитви за в’язнів, до Івано-Франківської установи виконання покарань (№12) завітав відомий місіонер та проповідник о. Корнилій Яремак, ЧСВВ — ігумен монастиря Христа Царя м. Івано-Франківська. Такий візит став виявом глибокої солідарності Церкви з тими, хто перебуває в місцях позбавлення волі. У цей день Божественна Літургія об’єднала в спільній молитві не лише ув’язнених, але й капеланів, волонтерів та працівників установи. Звертаючись до присутніх, о. Корнилій поділився глибокими роздумами про сутність покаяння. Його слова стали духовним дороговказом для кожного, хто шукає шлях до Бога: «Бути вдома — це бути щирими зі своїм сумлінням. Ні стіни, ні будь-які перепони не можуть завадити людині, щоб вона повернулася до Бога», — наголосив ігумен. Ці слова нагадали присутнім, що справжня свобода починається всередині людського серця, а Боже милосердя не знає кордонів. Під час Св. Літургії підносилися молитви за ув’язнених, пенітенціаріїв, капеланів та волонтерів. Кожен з них виконує свою роль у процесі духовного відновлення та підтримання людської гідності в нелегких умовах. В’язничні капелани о. Арсен Панчак та о.Василь Сливоцький висловили щиру вдячність о. Корнилію за спільну молитву та багаторічну підтримку з боку монастиря Христа Царя. Таке єднання душпастирів та мирян є живим свідченням того, що Церква пам’ятає про кожного і готова підтримати на шляху до виправлення та духовного воскресіння.

Повідомив капелан Арсен Панчак на своїй  сторінці FaceBook

День Пенітенціарного душпастирства УГКЦ

ПАСТИРСЬКЕ СЛОВО 

владики Богдана Манишина, Керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ з нагоди Дня особливої уваги до в’язничного служіння 

(Неділя про Блудного Сина, 8 лютого 2026 року)  

Про в’язнів пам’ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, хто страждають, оскільки й ви самі в тілі. (Євреїв 13.3) 

Дорогі у Христі! 

У сьогоднішню неділю блудного сина Спаситель голосить нам Добру Новину про Бога-Отця, про приготовану Ним домівку, про вічне очікування на наше повернення і безмежну віру у нас. Притча про блудного сина – не лише про гріх і навернення. Вона - про гідність людини, яку не можуть знищити падіння, кайдани чи відстань. Притча є доброю звісткою про радість, яку має Бог для всіх, хто прагне розділити її з Ним. Розповідь пригадує нам про те, що навіть коли син пішов, знехтувавши всіма, батько не перестав бути батьком. Навіть коли син його зневажив, знехтувавши роками важкої праці, дім не перестав бути домом. Можливість повернутися виникла не тоді, коли син виправдався, а коли наважився встати і йти. Батько не забув, дім не зник, а дорога назад існує, навіть якщо сьогодні вона видається закритою. 

Для нас ця притча не є казкою чи метафорою. В ній є правда про те, що Бог не ототожнює людину з її злочином; минуле не має влади останнього слова; кайдани тіла не мають влади над силою покаяння, оновлення і надії. Ця притча є викликом, бо у ній ми можемо побачити себе відразу в обидвох постатях батькових синів. Дуже часто ми - це той старший син': коли так поспішно вимагаємо справедливості, але так важко погоджуємось на милосердя для інших'; швидко згадуємо про провину, але не поспішаємо дивитись на причини її виникнення. Образ старшого сина нехай буде для нас застереженням: чи не стаємо ми байдужими? Чи не звикаємо до війни, до списків полонених, до сухих зведень? Чи ранішня Хвилина Пам’яті єднає нас у великому Батьківському серці на молитві вдячності тим, хто віддав за нас своє життя, даючи можливість провести його решту в любові до Бога і України? Чи не перетворюємось на старшого сина, котрий, не отримавши результатів своїх очікувань, заперечував ті дари, якими Бог-Отець його назнаменував? 

Найкращим лікарем для наших зранених і зболених душ є наша совість: «Сумління є найпотаємнішим осердям і святилищем людини, де вона перебуває наодинці з Богом, голос якого промовляє у глибинах її душі». (Gaudium et spes 16). У своєму сумлінні людина залишається сам-на-сам із Богом, коли Він говорить у її нутрі: це - суд розуму. Про нього треба дбати, бо сумління вище за нас, а ми, у свою чергу, маємо бути йому вірними і йти за ним, бо воно вчить нас розрізняти добро і зло. Просімо сьогодні для нас та для зраненого війною суспільства, щоб наше сумління завжди мало відчинені двері для Воскреслого Христа, який, прийшовши з аду смерті, промовляє: «Мир вам!»  

“Був я у в´язниці – і ви прийшли до мене» (Мт. 25.36) 

Ці слова Спасителя стосуються не лише, хто відбуває покарання чи чекає суду – справедливого або несправедливого. Ці слова означають, що Ісус там вже є! Саме тому там має свідчити своєю присутністю Мати-Церква, її капелани і всі небайдужі, до яких промовляє голос сумління. В часи найбільших переслідувань голос Церкви та її найкращих синів і доньок промовляє до нас апостольською настановою: «Пам’ятайте про в’язнів…». (Євр. 13.3). Свідомо чи несвідомо вони хочуть, щоб Церква була там не як переслідувана, а як свідок надії, що освячує шлях до правдивої свободи. Чому Ісус є у в’язниці? Бо має надію на повернення особи! А надія не є функцією знання. Це функція любові. Входимо до місць обмеження волі для того, щоб досвідчити, якою є правдива свобода. Внутрішня свобода дозволяє жити надією, тримати своє життя у власних руках і брати за нього відповідальність. «Надія не засоромить!» 

Новий Завіт уже з перших розділів розповідає нам про в’язнів сумління: Івана Хрестителя, верховних апостолів Петра і Павла, які змогли переобразити в’язницю на святиню. Після вигнання спільноти учнів Ісуса з єрусалимського храму вони «перебували однодушно на молитві і ламанні хліба» по домівках. Книга Діянь апостольських розповідає нам про апостолів Петра, Павла, Силу, які були ув’язнені, але у місці відбування покарання «опівночі молилися і співали Богу» (Діянь 16. 25-31). У результаті – брами тюрми затряслися, кайдани з в’язнів спали. Апостоли перетворили в’язницю у першу християнську святиню. 

Місце їхнього ув'язнення стало першою школою євангелізації. Апостол Павло все своє свідоме життя мріяв прийти до Риму і там голосити спасительну місію. Його мрія здійснилась: він потрапив туди, але в кайданах; і проповідував не на майданах, а кільком людям, які приймали слова сили і правди. Апостол Петро, перебуваючи у Мамертинській в’язниці, прикутий кайданами до стовпа, мав одну проблему: де взяти води, не щоб напитися, а щоб охрестити двох наглядачів. Там з'явилося джерело води, яке б’є і досі… Нічого не мав у своєму розпорядженні, тільки себе і Слово Боже. Що ж наглядачів потягнуло до особи, яка втратила все? Особа Ісуса Христа. 

Іван Богослов - улюблений учень Христа, на острові Патмос, куди засилали відбувати покарання усіх, хто не мав шансів повернутись домів - побачив відкрите небо і подарував нам своє особливе навчання. 

Апостольське свідоцтво віри є знаком надії для всіх, хто перебуває у полоні: полон не скасовує синівства. Бог-Отець та наші найрідніші не втомлюються чекати, бо вірність має високу ціну. Тому просимо сьогодні в ім’я Христа: молімося за наших полонених, щоб вони зберегли свободу духу там, де забирають свободу тіла. За тих, хто повернувся, щоб шлях повернення з полону не був самотнім. За нас самих, щоб не зрадити Божого Милосердя своєю байдужістю. Полон не є остаточним, коли нас чекають. 

Дорогі у Христі! Коли Ісус нам звіщає, що назустріч виходить Любов, наша дорога до Отчого дому є завжди відкрита. Тож нехай у важкі часи воєнного лихоліття домівки наших сердець зігріває надія на Боже Милосердя і підтримку всіх небайдужих.

Стрітення у в'язниці

2 лютого 2026 року, у день свята Стрітення Господнього, у пенітенціарних установах відбулися богослужіння та освячення свічок. Для багатьох людей у місцях несвободи це свято має особливий зміст. Бо свято Стрітення говорить нам про зустріч Бога з людиною.  Освячена свічка це не просто знак традиції. Це світло, яке залишається поруч у темряві, нагадуючи, що Бог не оминає жодного місця, де живе людина.

Дрогобицька в'язниця

Львівська в'язниця

Івано-Франківська в'язниця

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Різдвяна вистава відбулась у чоловічій виправній колонії

У нашому житті бувають моменти, коли не знаємо, як нам повестись у конкретній ситуації: що нам говорити, що саме нести у світ, як себе проявляти, як реагувати. І тоді варто шукати відповіді в самого Бога.  Різдвяний час нам нагадує про велике добро, яке Господь для нас робить: Він, повний милосердя й любові, приходить на світ, щоб спасти кожного, хто повірить в Нього!  

З цією доброю новиною молодіжна спільнота з парафії Різдва Пресвятої Богородиці у Чернігові на запрошення капелана установи № 91 о. Василя Пишковича, відвідала в'язнів у с. Макошине.  Різдвяна вистава, сценарій якої написала сестра-редемптористка Єлена Герасим, добре демонструє, що Бог не має жодних обмежень у своїй доброті: ні в часі, ані в просторі. Про це свідчить сама назва різдвяної вистави: "Вчора, сьогодні і навіки той самий". Христос закликає також нас: не ставити перешкод у Його спасенній місії, що продовжується й сьогодні в кожному людському серці, не залежно, за якими заслонами воно знаходиться і який досвід пережило.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Ювілей 2025 для в'язнів у Римі

Голова Відділу ПК УГКЦ з душпастрства у пенітенціарній системі України о. Олег Нестор став учасником Святої Меси в базиліці Святого Петра з нагоди Ювілею в’язнів

14 грудня 2026 року молитва, зібрана навколо людей, про яких світ часто забуває, відбулася у третю неділю Адвенту — Gaudete, неділю радості та надії.

У своїй проповіді Папа говорив про те, що в’язниця не може бути місцем остаточного вироку для людської гідності. Що після кожного падіння має залишатися можливість підвестися. Що людина не зводиться до свого злочину, а справедливість без милосердя ніколи не зцілює.

Особливо сильно відгукнулися слова про те, що надія не є наївністю, а відповідальністю — нашою спільною відповідальністю як суспільства, інституцій і кожного, хто супроводжує людину в дорозі навернення. «Важливо лише одне: щоб ніхто не був втрачений і щоб усі були спасенні».

Ці слова прозвучали не як абстрактне гасло, а як серце Євангелія, звернене до конкретних людських доль — поранених, зламаних, але не приречених.

Повертаюся з цієї Меси з глибоким переконанням: Ювілей для в’язнів — це не подія календаря. Це виклик нашій вірі, нашій людяності і нашому служінню. Ювілей для в’язнів — це не символічний жест. Це запитання до кожного з нас:

чи справді ми віримо, що Божа милість сильніша за людський гріх, і чи готові бути її знаряддям там, де найважче вірити в зміни.Участь у спільному Євхаристійному богослужіння також взяв представник Української Греко-Католицької Церкви о. Олег Нестор, керівник Відділу у справах душпастирства у пенітенціарній системі України УГКЦ. «„Важливо лише одне: щоб ніхто не був втрачений і щоб усі були спасенні“. Ці слова прозвучали не як абстрактне гасло, а як серце Євангелія, звернене до конкретних людських доль — поранених, зламаних, але не приречених», — відзначив він, ділячись своїми переживаннями через допис у Фейсбук.

Проповідуючи під час Святої Меси з нагоди Ювілею вʼязнів, Папа Лев XIV наголосив на тому, що Ювілей — це заклик до навернення, і саме тому є мотивом надії та радості. Він підкреслив, що після кожного падіння повинна існувати можливість піднятись, що жодна людина не є тотожною тому, що вона зробила.

Ікона з тюрми — у руках Папи Римського

Секретар міжнародної католицької комісії в'язничної душпастирської опіки (ICCPPC) Doris Schäfer  передала Папі Римському Леву XIV ікону святого Миколая Чудотворця. Цю ікону написав український в’язень.

Будучи у Римі в дні Ювілею для в’язнів о. Олег Нестор відвідав тюрму Ребіббія, поспілкуватися з ув’язненими та почути від них прості й дуже сильні слова: «Ми молимося за Україну».

Наступного дня разом із в’язничними капеланами з усього світу, працівниками пенітенціарних систем і самими в’язнями я взяв участь у Святій Месі під проводом Папи Лева XIV.

У ті ж дні відбулася моя зустріч з учасниками  міжнародної католицької комісії в'язничної душпастирської опіки (ICCPPC), зокрема з секретарем комісії Доріс Шефер, яка мала заплановану аудієнцію у Святішого Отця.

Я передав їй ікону святого Миколая Чудотворця — як дар для Папи, як пам’ять про Україну і як плід співпраці Пенітенціарного душпастирства УГКЦ і ДКВС України.

Ця ікона — одна з робіт, створених засудженими для виставки-конкурсу образотворчого мистецтва «Покликані до свободи», організованої у 2020 році відділом у справах душпастирства в Пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ. Відтепер у Папи Римського є ікона, яка нагадуватиме йому про Україну, про в’язнів, про працівників пенітенціарної системи і про Пенітенціарне душпастирство в Україні.

За матеріалами Відділу ПК УГКЦ з душпастрства у пенітенціарній системі України

Богоявлення у в'язниці

ДУ «Львівська Установа Виконання Покарань №19»

6 січня 2026 року, у день Святого Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, капелан Державної установи «Львівська УВП 19», отець Олег Нестор, провів урочисту Літургію та чин великого Йорданського освячення води.

Це свято стало часом для молитовного єднання і духовного відродження, коли віряни зібралися разом, шукаючи благодаті Господньої через святу воду. Після Літургії отець Олег привітав усіх із великим святом, закликавши до очищення душі і серця.

Наприкінці святкової служби, отець, окропив свяченою водою всіх присутніх та приміщення штабу установи, передаючи благословення на здоров'я, мир і спасіння. Цей день став справжнім святом надії, миру та благословення.

За матеріалами сторіки FB «В'язничне капеланство Львівської архиєпархії УГКЦ»

Державна установа Личаківська виправна колонія N30" 

У свято Богоявлення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа отець Тарас Мирка звершив молитовний чин великого Йорданського освячення води в Державній установі «Личаківська виправна колонія № 30».

Вітаючи всіх із цим важливим святом, отець Тарас наголосив на величі цього дня, коли Спаситель явив Себе в річці Йордан, як початок Своєї спасительної місії на землі. Він побажав, щоб вода, освячена в цей святий день, стала на спасіння і освячення душі та тіла всіх, хто її споживає і причащається.

Після молитви, отець Тарас, звершив Йорданське благословення приміщень штабу установи, окропивши їх та молячись за мир і благословення для всіх, хто перебуває на цьому місці.

За матеріалами Пенітенціарного душпастирства Львівської Архиєпархі УГКЦ

Дрогобицька Виправна Колонія

Напередодні свята Богоявлення Господнього (Йордану) у храмі Української Греко-Католицької Церкви, що діє на території ДУ «Дрогобицька виправна колонія (№40)», відбулося традиційне освячення води. Чин великого Йорданського освячення звершив священнослужитель УГКЦ за участю засуджених та працівників установи. Під час богослужіння лунали молитви за мир в Україні, духовне оновлення, зміцнення віри та виправлення життєвого шляху кожної людини.

Освячення води стало важливою духовною подією для засуджених, адже дало можливість долучитися до християнських традицій, замислитися над власним життям і надією на зміни.

Адміністрація установи й надалі підтримує проведення духовно-просвітницьких заходів, спрямованих на моральне виховання, ресоціалізацію та формування загально людських цінностей серед осіб, які відбувають покарання.

За матеріалами прес-служби ДУ «Дрогобицька виправна колонія (№40)»

ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)»

З нагоди свята Хрещення Господнього (Водохреща) в державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» було проведено низку духовно-просвітницьких заходів, спрямованих на підтримку морально-духовного стану осіб, які перебувають в установі.

06 січня 2026 року персонал державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» долучився до цієї традиції, взявши участь у святковому богослужінні. 

Чин великого йорданського водосвяття здійснив отець Арсен Панчак, духовний капелан установи. На завершення отець благословив працівників, побажавши Божої опіки та наснаги у щоденній службі, щоб із чистими помислами та духовною підтримкою розпочати новий рік. Нехай це світле свято наповнить серця кожного спокоєм, вірою та добром, додасть сил і впевненості у завтрашньому дні.

За матеріалами Відділу по роботі з персоналом ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)»

У молитовній кімнаті установи відбулося святкове богослужіння та чин Великого освячення води за участю священнослужителя. Засуджені та ув’язнені мали змогу долучитися до спільної молитви, замислитися над духовними цінностями, сенсом очищення та оновлення життя.

Після завершення богослужіння освячену воду було передано до камерних приміщень установи, а також надано можливість кожному охочому скористатися нею відповідно до власних релігійних переконань.

У межах соціально-виховної роботи працівники установи спільно з представниками духовенства провели тематичні бесіди, присвячені значенню свята Водохреща, ролі віри у процесі виправлення та ресоціалізації, а також важливості особистої відповідальності за власні вчинки.

Проведення таких заходів сприяє формуванню у засуджених та ув’язнених духовних і моральних орієнтирів, підтримує атмосферу гуманності та поваги до свободи світогляду і віросповідання, а також є важливою складовою процесу ресоціалізації осіб, які відбувають покарання.

За матеріалами прес-служби ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)»

Чортківська УВП 26

У день Свята Богоявлення, в установі відбулася святкова Божественна Літургія та традиційний чин освячення води, який звершив капелан установи отець Роман Гарасимів.

Це свято нагадує нам про важливість віри, духовного очищення та надії. Під час богослужіння лунали спільні молитви за мир в Україні, за військових, за працівників установи, а також за всіх, хто відбуває покарання, щоб вони знаходили сили для переосмислення свого життя та духовного відродження.

У богослужінні взяли участь працівники установи та ув’язнені, які мали можливість долучитися до молитви та відчути атмосферу святкової благодаті. 

Після завершення обряду освячену воду було передано засудженим та ув’язненим.

Нехай Господнє благословення дарує всім міцне здоров’я, духовну підтримку, мир у серцях та впевненість у майбутньому!

За матеріалами прес-служби ДУ «Чортківська УВП № 26»