Про гідність ув’язнених братів та сестер, про виклики, які стоять перед в’язнями та їхніми сім’ями, і про пріоритети в’язничного капеланства говорив Папа до учасників міжнародної зустрічі регіональних та національних відповідальних за пенітенціарного душпастирства.
о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан
«Коли я доручив Дикастерії служіння цілісному розвитку людини завдання виявляти турботу Церкви про осіб, що перебувають в особливих обставинах терпіння, я хотів звернути увагу на дійсність багатьох ув’язнених братів та сестер», – мовив Папа Франциск до учасників міжнародної зустрічі регіональних та національних відповідальних за в’язничне капеланство, приймаючи їх у Ватикані у п’ятницю, 8 листопада 2019 року.
Завдання служити потребуючим
Святіший Отець підкреслив, що мова йде про завдання, яке стосується не лише вищезгаданої дикастерії, але всієї Церкви, тобто всіх нас: Церква, вірна отриманій від Ісуса місії, покликана постійно анґажуватись у діла милосердя стосовно найуразливіших та беззахисних, в яких присутній сам Христос (пор. Мт. 25, 40). «Ситуація у в’язницях залишається відбитком нашої соціальної реальності і наслідком нашого егоїзму та байдужості, підсумованих в культурі відкинення», – мовив далі Єпископ Риму, зазначаючи, що часто суспільство, через законодавчі та негуманні рішення, виправдані вдаваним пошуком спільного добра та безпеки, намагається в ізолюванні та ув’язненні тих, які переступили суспільні норми, знайти остаточне вирішення проблем суспільного життя.
Ізолювати чи виховувати?!
Таким чином оправдовується той факт, що витрачаються великі суспільні ресурси на те, аби стримувати переступників закону, замість того, щоби намагатись сприяти загальному розвиткові людей, спроможному обмежити обставини, що сприяють незаконним діям. «Легше утискати ніж виховувати. І я б сказав, що це є зручніше. Заперечувати несправедливість, наявну у суспільстві, та створювати ці місця, що замикають злочинців у забутті, легше ніж запропонувати однакові можливості розвитку всім громадянам», – додав Вселенський Архиєрей.
За його словами, місця позбавлення волі нерідко не досягають своєї цілі у праці з ув’язненими, яким повинні допомогти повернутись до життя у суспільстві. Це діється з причини браку достатніх ресурсів, які б могли посприяти подоланню соціальних, психологічних і родинних проблем в’язнів та через переповнення тюрем, що вчиняє їх місцями знеособлення. «Натомість, справжня ресоціалізація розпочинається із гарантуванням можливості для розвитку, освіти, гідної праці, доступу до охорони здоров'я, а також із створенням публічних просторів для громадянської участі. Сьогодні, в особливий спосіб, наші суспільства покликані подолати таврування тих, які зробили помилку, замість того, аби запропонувати їм допомогу та необхідні ресурси для гідного життя», – підсумував Папа Франциск, закликаючи до надання допомоги ув’язненим, щоб вони могли виправитись та відповісти любов’ю на Божу любов.
Виклики перед колишніми ув’язненими
Як зазначив Глава Католицької Церкви, часто трапляється, що коли ув’язнений виходить з в’язниці, перед ним постають ряд викликів, зокрема, він зустрічається із світом, який є чужим для нього, і який не вважає його гідним довіри, аж то тієї міри, що відкидає його на узбіччя суспільного життя, позбавляючи гідної праці та заробітку. Такі люди, позбавлені можливості повноцінно користуватись своєю гідністю, наражаються на небезпеку знову потрапити у пастку зла.
«Як християнські спільноти, ми повинні поставити собі запитання: “Якщо ці брати та сестри вже відбули покарання за скоєне зло, то чому на їхні плечі через відкинення та байдужість накладається нове соціальне покарання?” Багато разів ця соціальна відраза є ще однією додатковою причиною, що виставляє їх на падіння у ті самі помилки», – додав Святіший Отець, вказуючи на необхідність, аби місцеві Церкви розвивали різні ініціативи супроводу в’язнів, які вийшли на волю після відбуття покарання, та їхніх сімей.
Завдання Церкви супроводжувати
За словами Папи кожна церковна спільнота, натхнена Святим Духом, прямує властивим їй шляхом, виявляючи милосердя Бога-Отця до усіх братів та сестер і намагаючись пригадати всім про їхнє покликання, аби кожна людина та кожна спільнота діяла на користь миру та справедливості.
А на закінчення Святіший Отець запевнив у своїх молитвах усіх тих, які великодушно посвячуються служінню ув’язненим братам та сестрам, бачичи у них самого Христа: «Нехай Божа любов вас підтримує та підбадьорює у служінні найслабшим, зміцнює та поширює це служіння надії, яке ви кожного дня здійснюєте серед ув’язнених».
