
Сьогодні в Україні в дечому ситуація значно покращилася. Схвальним є прийняття Закону про амністію від 15 червня 2011 року. Безсумнівним є право і навіть обов'язок держави ефективно реагувати на скоювані злочини. Проте, пенітенціарна політика держави потребує значних змін. Права людини від моменту взяття особи під арешт до звільнення і у часі після звільнення дотримуються неналежно. Часто екс-в’язні знаходяться у безвихідній ситуації.
В Україні тривалий арешт стає різновидом тортур, як і стан хворих на соматичні та психічні захворювання, яким, з огляду на недостатнє фінансування та переповнення слідчих установ не надається відповідне медичне лікування. Церква наголошує на необхідності змін законодавства щодо утримання під вартою як запобіжного заходу, який не повинен був би застосовуватися для більшості випадків: з огляду на збільшення числа в’язнів за два роки від 32 до понад 40 тис. осіб (інформація по 32 слідчих установах України).
*Згідно Компендіуму соціального вчення Церкви:
404. …Також неприпустимий «арешт, єдина мета якого – отримати важливу для судового процесу інформацію» [Іван Павло II, Звернення до Італійської Асоціації суддів (31 Березня 2000), 4: AAS 92 (2000), 633.]. Крім того, слід забезпечити, щоб «судові процеси проводилися швидко: їхня надмірна тривалість стає нестерпною для громадян і зрештою перетворюється на справжню несправедливість» [[Іван Павло II, Звернення до Італійської Асоціації суддів (31 Березня 2000), 4: AAS 92 (2000), 633.]. Здійснюючи слідство, слідчі мають бути особливо обережними, щоб не порушити принцип презумпції невинності і право звинуваченого на конфіденційність. Зважаючи на те, що і судді можуть помилятися, закон має гарантувати адекватне відшкодування жертвам судових помилок.
Немає коментарів:
Дописати коментар