Шукати в цьому блозі

вівторок, 25 квітня 2017 р.

Жінка-в’язень

Кожен з нас вийшов з дитинства. І, мабуть, найяскравіші спогади у житті – це дитячі роки. Але, коли їх у тебе відібрали, як у більшості заcуджених жінок, які народились у неблагополучних сім’ях. У родинах, де не було моральних цінностей, де батьки зловживали алкоголем, а мале дівча було залишене без догляду і опіки , часто голодне і у фізичному знущанні. Або ще гірше: мати просто відмовилась від свого дитятка і воно стає державним, де пізнає умови утримання в дитбудинку. Ці малі оченята могли бачити п’яні дебоші, наркоманів батьків і найжахливіше – вбивство батьком матері чи навпаки. І обов’язок в’язничного капелана відшукати щось яскраве, морально чисте і добре у дитячих спогадах жінок. Відкрити їм таємницю любові Бога до них у тих умовах коли була втрачена любов батьків і суспільства. На образі дитячих літ Ісуса і Марії формувати, а не ламати  нову особистість у жінки-в’язня , рзмовляючи з нею про її дитинство, і тим звільняти її від страшного болю. Вводити її духовно, психологічно через спільну молитву і стан дитини Божої. Переконувати, що незважаючи на зовнішні фактори виживання, у дитинстві Бог не покидав її і цим можуть послужити яскраві спогади Божої опіки. 

Коли капеланові вдалося прищепити у засудженій почуття, що Бог її любить і ця Божа любов уже потрохи відчутна у її серці. Постає питання чи мала б засуджена залишити Божу любов у своєму серці, для того щоб пізніше з нею ділитись з іншими? Як? Через Тайну Хрещення . Адже великий процент засуджених є не охрещений. Через катехитичні правди і молитовну практику капелан повинен вивести засуджену із темряви минулого дитячих літ і через Тайни Хрещення  і Миропомазання запровадити у світле відчуття Божого дитинства, навіть, через зміну зовнішніх обставин. Запропонувати комусь з офіцерів чи іншої обслуги в’язнів стати хрещеними батьками засудженої. Для того, щоб вона могла відчути внутрішню переміну, через зовнішні чинники, якщо ти стаєш іншим, то й світ навколо тебе змінюється.
Другий етап, якщо капеланові вдалося відшукати у серці засудженої Божу любов. Він приступає до пошуків в який спосіб і з ким засуджена ділилась чи хоче поділитись цією любов’ю.

Отже, ми з дитинства переходимо у роки юності і зрілості: дівчина, яка повинна закохуватись і жінка, яка повинна любити. І тут знов є небезпека болю. Тому, що в більшості ці дівчата зазнали грубого насильства, змушені були виживати, заробляючи легкою поведінкою , переживати зради, шукати насолоди у наркотиках і алкоголі. Але чи любили вони колись, чи когось? Так, вони і зараз продовжують любити, тільки під великим панцером, оскільки їхня любов була покривджена. Ми можемо дивуватись, але засуджені продовжують любити свою матір, яка скалічила їм дитинство, хлопця чи чоловіка, який втягнув у наркотичну залежність і, звичайно, найбільше своїх дітей, якщо вони у них є. обов’язок капелана звільнити цю любов з-під цього панцера. В яки спосіб? Для спілкування з жінками-засудженими у своїм служінні залучити дитячі організації: Марійську дружину, УМХ. З практики свого служіння можу стверджувати, що коли перед засудженими виступають, чи моляться діти або з ними спілкуються, то засуджена стає зовсім іншою у цей момент. Я бачив сльози засуджених, я бачив як деякі з них, не в силі це витримувати, виходили з каплички, бо як самі казали, у середині них щось стискалось і не давало дихати. Ми, як священики повинні пам’ятати, що жінка, де б вона не була є більш емоційною і капелан повинен створювати позитив цих емоцій, бо негативу у їхньому житті достатньо. Також на правах волонтерів залучати молитовні спільноти, які є при парафіях, які обслуговує капелан. Зокрема спільнота «Матері в молитві» може духовно удочерити декількох засуджених і спільно з ними молитись за їхнє звільнення як з темряви духовної так і в’язниці. Створити всі умови духовної родини, де є молитва, спілкування і розуміння. В той же час, якщо є можливість налагодити спілкування з рідними. Створити умови, щоб у час великих релігійних свят засуджені мали можливість очної чи заочної зустрічі. Гарні психологічні і духовні переміни проходять у заслуженої коли вона усвідомлює, що її чекають удома і вона ще потрібна. Тут можна залучити фотографії дітей, чи батьків які залишились на волі , аудіо чи відео звернення рідних до засудженої. В яких ідеться про успіх дітей, чи їх любов до матері-в’язня, або просто життя сім’ї чи родини. 

Великдень 2017 року. Лук'янівська в'язниця
© Світлина Владислава Мусієнка
Якщо капеланові вдалось розбудити це почуття любові, відкрити внутрішній духовний світ засудженої і він бачить чи радше повинен відчути, що небезпечно залишати у такому стані. Чому? Тому що для неї це щось нове, їй невідомо як себе вести, на відміну від минулого почуття агресії, і зовнішньої, жорстокої муженоподібної поведінки вона стає жінкою, ніжною, з почуттями. Але ми, капелани в’язничного служіння, не є лише у своєму альтруїзмі, з нами Христос. Саме у такі миті ми звертаємось до Господа Бога у св. Літургії до якої залучаєм засуджених і вже не ми а Ісус Євхаристійний лише укріплює ці внутрішньо-духовні переміни. Він настільки любить в’язня, інколи стає страшно за суспільство, яке відвертається від в’язнів. Але через свою любов Ісус звільняє в’язнів з духовних кайданів, а суспільство часто залишається в’язнем гріховним. Якою радістю наповняється серце в’язничного капелана, коли засуджена просить про сповідь. Ця сповідь через Божу ласку, часто перемінює самого капелана. Божа сила настільки сильна, що руйнує все це зло, яке накопичувалось десятиліттями, в одну мить. І немовби у купелі народжується нова людина. Ця жінка-в’язень вже є добрим помічником в’язничного капелана, вона і до сповіді покличе до хворої, і допоможе у спілкуванні з в’язнями, приведе їх на пораду і за капличкою пригляне. Вона, жінка-в’язень, пізнавши Бога і Його милосердя, стає апостол кою Ісуса Христа, стає у народженні нової Церкви, Церкви у в’язниці. Спільноти, яка через внутрішнє і зовнішнє зло, чи радше гріх була його невільницю. І хоча назовні ця спільнота продовжує залишатись невільницею, є в’язнем системи виконання покарань, то внутрішньо, духовно вона Церква-в’язнів є свобідною, вільною. І мабуть це і є найбільший обов’язок в’язничного капелана приносити і дарувати внутрішнє звільнення в’язням. Зачитувати вирок Ісуса Христа:»…Прощаю і розрішаю… іди і більше не гріши…»

Тому кожен священик не повинен боятись в’язниці, яку створює суспільство, сміло переступати через її поріг і нести духовне звільнення в’язням. В’язничний капелан – це промінь Божого світла із-за грат, який розсіює темряву гріха і запалює світлий Образ Божий – людину. 

о. Омелян Колодчак, капелан Збаразької ВК 63

Немає коментарів:

Дописати коментар