
Хресна Дорога та Хрещення у Прилуцькій колонії для неповнолітніх
Великий піст – один з найважливіших періодів для духовного поступу і роздумування. Роздумування над Євангелієм, життям святих, і ,що головніше, над своїм життям. Та найважливішим у цей час є роздум над життям Спасителя, його останніми годинами, прожитими на землі.
Важливими також є певні постанови у нашому житті, допомога ближнім і тим, хто особливо цього потребує. Дуже радію, що нам минулої суботи, 24 березня трапилась така можливість – допомогти тим, з ким ми не завжди маємо можливість поділитись своєю любов`ю, бо нас розділяє бетонний мур з колючим дротом. І хоч ми самі часто зневажаємо Бога своїми гріхами, все ж дуже добре, що ми змогли разом з вихованцями колонії роздумати над хресною дорогою Ісуса, власною роллю у ній.
Ми приїхали у Прилуцьку колонію для неповнолітніх традиційно разом з о. Костянтином та волонтерською групою з Києва, а також о. Романом. Дехто з волонтерів уже неодноразово був тут, дехто, як я, приїхав вперше. Коли ми увійшли на територію колонії там якраз був час прибирання – багато ув`язнених повиносили на вулицю свою постіль, повивішували сушити одяг, з деяких приміщень повиносили ліжка для миття підлоги та стін, хтось копав клумби чи підмітав територію. Поки ми заносили речі, потрібні для Хресної дороги та Хрест з зображенням Спасителя, на нас були звернені численні погляди: дехто з зацікавленням, дехто з несхваленням, дехто з веселістю казав «здрастє» :)

…На сцені розп’яття Ісуса Христа, біля його підніжжя багато запалених свічок, як символ пам'яті про ті болі та страждання, які переніс Ісус за наші гріхи: «Він наші недуги взяв на себе, Він ніс на собі наші болі» (Пророк Ісая). Грала мелодія, яка підсилювала переживання кожного з 14 стоянь, а на екрані відображалися події дороги Спасителя на Голгофу. Увесь час у залі було тихо. Кожен чи то вслухався в слова, чи то у музику, а, можливо, знаходив щось глибше, аніж просто зображення в Христа на хресті…?!
На жаль, небагато часу ми мали на спілкування з учасниками і спостерігачами нашої спільної молитви, адже скоро на вихованців чекав обід, а у нас попереду ще була одна дуже важлива подія, найважливіша подія у житті двох юнаків, адже в цей день вони народжувались – народжувались у Христі. Силою обставин, Хрещення Андрія і Євгена проводилось на вулиці, і при підготовці Таїнства до священиків і нас стали сходитись ув`язнені. Одні розпитували про Хрещення, цікавились деталями, і отці відповідали на їхні питання, інші просто спостерігали. Потім з`явились похресники, які тут же переодягнулись у білі сорочки..
Мені важко описати словами відчуття, які я пережив. Коли люди, які уже в такому юному віці перетерпіли чимало негараздів і яких відкинуло суспільство, прагнули з`єднатись з Христом, стати дітьми Божими, відреклись сатани і всіх діл його та хрестились свяченою водою. Від отців Романа та Костянтина вони прийняли своє перше в житті Святе Причастя. Я думаю в цей момент навіть найцинічніші з хлопців, що були присутні, задумались. Думаю дуже важливо для них отримати надію на щасливе життя поза межами колючого дроту. Новохрещені хлопці, хоч і добряче змерзли, виглядали радісними...
Сподіваюсь, ці два сини Божі не відречуться від Ісуса, а будуть берегти любов до Нього у своєму серці. Але так важко любити, коли ти сам нікому не потрібен. Добре, якщо когось з вихованців чекають вдома, але ж більшість з них за статистикою потрапляють знову за ґрати, і уже не в юнацьку колонію. А більша частина засуджених потрапили в цей виховний заклад за крадіжки, здійснені через брак їжі. І дуже важко вирватись з цієї пастки, до якої юнаки потрапили ще в дитинстві, без допомоги. Тому їм такою необхідною є наша молитва.

І хоч нам майже не вдалось поспілкуватись з ними, все одно ми відчули атмосферу, яка панувала там, за муром. То був зовсім інший світ, зрозуміти який я думаю нам навіть близько не вдалося. Але після нього дещо по іншому ставишся до своїх проблем, які є настільки мізерними в порівнянні з проблемами тих людей.
Звичайно, ми провели надто мало часу з цими людьми і не мали змоги суттєво повпливати на їхнє життя, але ж і будинок не за один день будується, тим більше якщо тим будинком є людська душа.
Звичайно, ми провели надто мало часу з цими людьми і не мали змоги суттєво повпливати на їхнє життя, але ж і будинок не за один день будується, тим більше якщо тим будинком є людська душа.

Давайте разом, хоча б у дні Великого Посту, щодня обломлювати ті колючі терня обмов, заздрощів, лінивства й інших гріхів. Щоб Воскресіння Христове прийшло до нас не тільки в календарі, але головне – щоб воно відбулося в нашому серці!
волонтери Надія Штогрин та Ігор Климончук
Немає коментарів:
Дописати коментар