КАТЕХИЗАЦІЯ У В’ЯЗНИЦІ.

Як катехизувати в умовах в’язниці? Що сприяє, а що перешкоджає проголошенню Доброї Новини та відповідному прийняттю її катехуменом? Про це "КВ" запитав о. Констянтина Пантелея, Керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України.

Отче, цього року вийшла книжка "Служити в’язням". Для кого вона призначена?

Ще з часів переслідування перших християн розвивалося служіння ув’язненим, завдання, форму та методи якого Церква переосмислювала протягом історії. Тож у книзі ми зібрали все навчання Католицької Церкви у сфері в’язничного служіння, а також приділили увагу міжнародному досвіду в’язничного душпастирства. Книжка потрібна передусім в’язничним капеланам, котрі інтуїтивно роблять багато добрих речей, проте мусять впевнено стояти на ґрунті вчення Церкви.

Чим відрізняється катехизація в'язнів від катехизації людей на волі?

Ув'язнення, згідно з християнським розумінням того чим є покарання за злочин, є часом покаяння. Ув'язнення безперечно є важким випробовуванням, пов'язаним із обмеженням усього, що людина любить, що є для неї важливим: свободи, спілкування із сім'єю, реалізації потреб, притаманних вільному життю. Крім цього, умови ізоляції спонукають особу до сильного групування, та вибору поведінки: по одному з персоналом, по іншому з такими ж засудженими. За таких умов, втілити мету катехизації, тобто – святість життя, надзвичайно важко. На жаль у тюремній субкультурі багато речей, які знаходяться в прямій конфронтації із Законом Божим. Наприклад, нехтування цінністю людського життя, гідністю людини, практика приниження  відповідно до тюремних звичаїв, мстивість, непрощення. З одного боку – це справедливість згідно тюремного закону, з іншого – це порушення гідності людини, що суперечить Закону Божому. Проте саме через закритий характер який має ув’язнення та в якому правила тюремної субкультури є вирішальними, і спонукати людину до життя всупереч ним, але згідно Євангелія означає прирікати її на мучеництво. Мало хто з нас був би здатний в таких умовах до праведного життя, наприклад в царині чистоти мови, незастосування сили. Тож катехизуючи, варто уникати радикальних вимог, проте слід невпинно закликати до святості всіма можливими в цих умовах способами.

Закон Божий викладається в’язням так само, як і на свободі, але пояснити, адаптувати його, принаймні на початку, можливо тільки тому, що людина знає тюремні звичаї. Успішнішою буде катехизація, яка збудована на всьому позитивному, що існує на рівні тюремного братства, це: поділитися з тим, хто знаходиться в гірших умовах, підтримати, розрадити. Також через принцип недоносительства можна показати християнську солідарність, людяність.

Чи існує програма катехизації в’язнів?

Існують тематичні зустрічі з в’язнями в групах. Ми не маємо можливості збирати великі групи, з огляду на режим установи та щоденні обов’язки. Проте, наприклад із підлітками при нагоді свят або конкурсів є можливість зустрічі у більш кількісних групах. Але в основному це або невеликі групи людей або індивідуальна робота.

Найчастіше душпастир готує до Таїнства Хрещення. Воно найменш відрізняється від такого ж приготування людей на волі. Відповідно, програма загальна: Символ віри, Божі заповіді, чесноти, гріхи, Таїнства, якими християнин живе та їхня дія в Церкві і для людини.

Що треба враховувати при катехизації в’язнів?

Вік, стать, попередній досвід життя особи, тип установи і багато іншого.  Одна справа – неповнолітній, інша – особа похилого віку. Також з огляду на стать різними є умови в яких вони утримуються. Звісно треба враховувати, що людина постійно знаходиться у середовищі постійної нагоди до гріха. В умовах ієрархії та градації в’язнів, непросто розтлумачити, що гідність людини не залежить від її вчинків. Якщо людина злодій, то в тюрмі має повагу за своє "ремесло", "професійний рівень" і пояснити, що те, що становить її високий тюремний статус є тяжким гріхом в якому треба розкаятися, який треба покинути, дуже важко. Радикальні способи тут безсильні та й непотрібні. І аби не ставити її в постійний конфлікт із сумлінням, слід дати можливість поступового дозрівання.

Інтерв'ю в о. Костянтина Пантелея брала Вікторія Сємьонова