Ректор Львівської Духовної Семінарії освятив Центр Пенітенціарного Капеланства ім. бл. Василія Величковського

19 лютого, у стінах Львівської Духовної Семінарії відбулася особлива подія - посвята Центру Пенітенціарного Капеланства ім. бл. Василія Величковського. 

Блаженний Василій, єпископ-ісповідник, який пройшов тюрми, катування й переслідування за вірність Христові та Українській Греко-Католицькій Церкві. Його досвід страждання за ґратами робить його особливим заступником для всіх ув’язнених, зокрема для наших українських воїнів, які сьогодні незаконно перебувають у тюрмах і таборах росії. Їхній біль, самотність і випробування є для нас постійним закликом до молитви, пам’яті та надії. 

Молитву посвяти очолив ректор семінарії о. Михайло Плоцідем, у співслужінні духівника спільноти о. Івана Глови та керівника відділу душпастирства в пенітенціарній системі України о. Олега Нестора. Цього ж дня відбулася посвята двох братів-семінаристів у члени організації. Щиро вітаємо нових учасників і бажаємо їм витривалості та наснаги у служінні тим, про кого часто забувають, але хто надзвичайно потребує присутності, молитви й людського тепла.

Нехай заступництво блаженного Василія Величковського укріплює всіх, хто служить ув’язненим, і дарує свободу тим, хто сьогодні страждає в неволі.

Олег Чихарівський

Помер Семен Глузман, філософ сумління і вартовий пам'яті

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ висловлює співчуття рідним, смуток, велику шану і молитву з приводу відходу до вічності праведника-політв'язня Семена Глузмана. Він був лікар-психіатр і правозахисник, колишній дисидент, президент Асоціації психіатрів України, друг Блаженнішого Любомира, також друг пана Мирослава Мариновича.

Філософ сумління. Вартовий пам'яті про світлих людей, які яскраво сяяли у темряві концтаборів імперської москви, в обставинах близьких до смерті. В ув'язненні Семен Глузман, друзі назвали його Славко, був поряд з Василем Стусом, Іваном Світличним, Валерієм Марченком. Його спогади — це свідчення людини, яка сама пройшла через систему каральної психіатрії та табори, тому його портрети Стуса, Світличного та Марченка є найбільш достовірними, психологічно глибокими та емоційними. Ці люди стали легендами не тому, що були ідеальними, а тому, що залишалися людьми в нелюдських умовах, бо свобода — це не привілей, а стан душі, який можна зберегти навіть за ґратами.

У 2005 - 2009 був одним з найактивніших учасників громадської ради при Державному департаменті України з питань виконання покарань і рушієм змін пенітенціарної системи. В той час він став близьким прихильником пенітенціарного служіння нашої Церкви. З ним говорили про питання пенітенціарної етики української держави, яка вона має бути.

Пан Семен бував з нами на одній з традиційних стрітенських зустрічей волонтерів душпастирства у в'язницях. Він був щирим симпатиком Української Греко-Католицької Церкви, хоча не належав до жодної з релігійних спільнот був людиною віруючою. Своїми моральними авторитетами вважав Івана Світличного, Валерія Марченка, був в особливо близькій дружбі з Мирославом Мариновичем, любив Блаженнішого Любомира Гузара і був з ним у дружніх взаєминах.

11 травня 2017 року відбулося пам'ятне заняття для семінаристів старшокурсників Київської Трьохсвятительської Духовної семінарії УГКЦ в рамках їхньої душпастирської практики. Воно було присвячене темі духовності в'язнів та проповіді християнської віри в місцях несвободи у часі панування радянського тоталітаризму.

Вічна пам'ять! Блаженний спочинок!

ПЕНІТЕНЦІАРНЕ ДУШПАСТИРСТВО УГКЦ

У каплиці Івано-Франківської установи виконання покарань (№12) відбулася зустріч з в'язнями

У Неділю Блудного сина, яку в Українській Греко-Католицькій Церкві традиційно відзначають як день особливої пастирської турботи та молитви за в’язнів, до Івано-Франківської установи виконання покарань (№12) завітав відомий місіонер та проповідник о. Корнилій Яремак, ЧСВВ — ігумен монастиря Христа Царя м. Івано-Франківська. Такий візит став виявом глибокої солідарності Церкви з тими, хто перебуває в місцях позбавлення волі. У цей день Божественна Літургія об’єднала в спільній молитві не лише ув’язнених, але й капеланів, волонтерів та працівників установи. Звертаючись до присутніх, о. Корнилій поділився глибокими роздумами про сутність покаяння. Його слова стали духовним дороговказом для кожного, хто шукає шлях до Бога: «Бути вдома — це бути щирими зі своїм сумлінням. Ні стіни, ні будь-які перепони не можуть завадити людині, щоб вона повернулася до Бога», — наголосив ігумен. Ці слова нагадали присутнім, що справжня свобода починається всередині людського серця, а Боже милосердя не знає кордонів. Під час Св. Літургії підносилися молитви за ув’язнених, пенітенціаріїв, капеланів та волонтерів. Кожен з них виконує свою роль у процесі духовного відновлення та підтримання людської гідності в нелегких умовах. В’язничні капелани о. Арсен Панчак та о.Василь Сливоцький висловили щиру вдячність о. Корнилію за спільну молитву та багаторічну підтримку з боку монастиря Христа Царя. Таке єднання душпастирів та мирян є живим свідченням того, що Церква пам’ятає про кожного і готова підтримати на шляху до виправлення та духовного воскресіння.

Повідомив капелан Арсен Панчак на своїй  сторінці FaceBook

День Пенітенціарного душпастирства УГКЦ

ПАСТИРСЬКЕ СЛОВО 

владики Богдана Манишина, Керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ з нагоди Дня особливої уваги до в’язничного служіння 

(Неділя про Блудного Сина, 8 лютого 2026 року)  

Про в’язнів пам’ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, хто страждають, оскільки й ви самі в тілі. (Євреїв 13.3) 

Дорогі у Христі! 

У сьогоднішню неділю блудного сина Спаситель голосить нам Добру Новину про Бога-Отця, про приготовану Ним домівку, про вічне очікування на наше повернення і безмежну віру у нас. Притча про блудного сина – не лише про гріх і навернення. Вона - про гідність людини, яку не можуть знищити падіння, кайдани чи відстань. Притча є доброю звісткою про радість, яку має Бог для всіх, хто прагне розділити її з Ним. Розповідь пригадує нам про те, що навіть коли син пішов, знехтувавши всіма, батько не перестав бути батьком. Навіть коли син його зневажив, знехтувавши роками важкої праці, дім не перестав бути домом. Можливість повернутися виникла не тоді, коли син виправдався, а коли наважився встати і йти. Батько не забув, дім не зник, а дорога назад існує, навіть якщо сьогодні вона видається закритою. 

Для нас ця притча не є казкою чи метафорою. В ній є правда про те, що Бог не ототожнює людину з її злочином; минуле не має влади останнього слова; кайдани тіла не мають влади над силою покаяння, оновлення і надії. Ця притча є викликом, бо у ній ми можемо побачити себе відразу в обидвох постатях батькових синів. Дуже часто ми - це той старший син': коли так поспішно вимагаємо справедливості, але так важко погоджуємось на милосердя для інших'; швидко згадуємо про провину, але не поспішаємо дивитись на причини її виникнення. Образ старшого сина нехай буде для нас застереженням: чи не стаємо ми байдужими? Чи не звикаємо до війни, до списків полонених, до сухих зведень? Чи ранішня Хвилина Пам’яті єднає нас у великому Батьківському серці на молитві вдячності тим, хто віддав за нас своє життя, даючи можливість провести його решту в любові до Бога і України? Чи не перетворюємось на старшого сина, котрий, не отримавши результатів своїх очікувань, заперечував ті дари, якими Бог-Отець його назнаменував? 

Найкращим лікарем для наших зранених і зболених душ є наша совість: «Сумління є найпотаємнішим осердям і святилищем людини, де вона перебуває наодинці з Богом, голос якого промовляє у глибинах її душі». (Gaudium et spes 16). У своєму сумлінні людина залишається сам-на-сам із Богом, коли Він говорить у її нутрі: це - суд розуму. Про нього треба дбати, бо сумління вище за нас, а ми, у свою чергу, маємо бути йому вірними і йти за ним, бо воно вчить нас розрізняти добро і зло. Просімо сьогодні для нас та для зраненого війною суспільства, щоб наше сумління завжди мало відчинені двері для Воскреслого Христа, який, прийшовши з аду смерті, промовляє: «Мир вам!»  

“Був я у в´язниці – і ви прийшли до мене» (Мт. 25.36) 

Ці слова Спасителя стосуються не лише, хто відбуває покарання чи чекає суду – справедливого або несправедливого. Ці слова означають, що Ісус там вже є! Саме тому там має свідчити своєю присутністю Мати-Церква, її капелани і всі небайдужі, до яких промовляє голос сумління. В часи найбільших переслідувань голос Церкви та її найкращих синів і доньок промовляє до нас апостольською настановою: «Пам’ятайте про в’язнів…». (Євр. 13.3). Свідомо чи несвідомо вони хочуть, щоб Церква була там не як переслідувана, а як свідок надії, що освячує шлях до правдивої свободи. Чому Ісус є у в’язниці? Бо має надію на повернення особи! А надія не є функцією знання. Це функція любові. Входимо до місць обмеження волі для того, щоб досвідчити, якою є правдива свобода. Внутрішня свобода дозволяє жити надією, тримати своє життя у власних руках і брати за нього відповідальність. «Надія не засоромить!» 

Новий Завіт уже з перших розділів розповідає нам про в’язнів сумління: Івана Хрестителя, верховних апостолів Петра і Павла, які змогли переобразити в’язницю на святиню. Після вигнання спільноти учнів Ісуса з єрусалимського храму вони «перебували однодушно на молитві і ламанні хліба» по домівках. Книга Діянь апостольських розповідає нам про апостолів Петра, Павла, Силу, які були ув’язнені, але у місці відбування покарання «опівночі молилися і співали Богу» (Діянь 16. 25-31). У результаті – брами тюрми затряслися, кайдани з в’язнів спали. Апостоли перетворили в’язницю у першу християнську святиню. 

Місце їхнього ув'язнення стало першою школою євангелізації. Апостол Павло все своє свідоме життя мріяв прийти до Риму і там голосити спасительну місію. Його мрія здійснилась: він потрапив туди, але в кайданах; і проповідував не на майданах, а кільком людям, які приймали слова сили і правди. Апостол Петро, перебуваючи у Мамертинській в’язниці, прикутий кайданами до стовпа, мав одну проблему: де взяти води, не щоб напитися, а щоб охрестити двох наглядачів. Там з'явилося джерело води, яке б’є і досі… Нічого не мав у своєму розпорядженні, тільки себе і Слово Боже. Що ж наглядачів потягнуло до особи, яка втратила все? Особа Ісуса Христа. 

Іван Богослов - улюблений учень Христа, на острові Патмос, куди засилали відбувати покарання усіх, хто не мав шансів повернутись домів - побачив відкрите небо і подарував нам своє особливе навчання. 

Апостольське свідоцтво віри є знаком надії для всіх, хто перебуває у полоні: полон не скасовує синівства. Бог-Отець та наші найрідніші не втомлюються чекати, бо вірність має високу ціну. Тому просимо сьогодні в ім’я Христа: молімося за наших полонених, щоб вони зберегли свободу духу там, де забирають свободу тіла. За тих, хто повернувся, щоб шлях повернення з полону не був самотнім. За нас самих, щоб не зрадити Божого Милосердя своєю байдужістю. Полон не є остаточним, коли нас чекають. 

Дорогі у Христі! Коли Ісус нам звіщає, що назустріч виходить Любов, наша дорога до Отчого дому є завжди відкрита. Тож нехай у важкі часи воєнного лихоліття домівки наших сердець зігріває надія на Боже Милосердя і підтримку всіх небайдужих.

Стрітення у в'язниці

2 лютого 2026 року, у день свята Стрітення Господнього, у пенітенціарних установах відбулися богослужіння та освячення свічок. Для багатьох людей у місцях несвободи це свято має особливий зміст. Бо свято Стрітення говорить нам про зустріч Бога з людиною.  Освячена свічка це не просто знак традиції. Це світло, яке залишається поруч у темряві, нагадуючи, що Бог не оминає жодного місця, де живе людина.

Дрогобицька в'язниця

Львівська в'язниця

Івано-Франківська в'язниця

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Різдвяна вистава відбулась у чоловічій виправній колонії

У нашому житті бувають моменти, коли не знаємо, як нам повестись у конкретній ситуації: що нам говорити, що саме нести у світ, як себе проявляти, як реагувати. І тоді варто шукати відповіді в самого Бога.  Різдвяний час нам нагадує про велике добро, яке Господь для нас робить: Він, повний милосердя й любові, приходить на світ, щоб спасти кожного, хто повірить в Нього!  

З цією доброю новиною молодіжна спільнота з парафії Різдва Пресвятої Богородиці у Чернігові на запрошення капелана установи № 91 о. Василя Пишковича, відвідала в'язнів у с. Макошине.  Різдвяна вистава, сценарій якої написала сестра-редемптористка Єлена Герасим, добре демонструє, що Бог не має жодних обмежень у своїй доброті: ні в часі, ані в просторі. Про це свідчить сама назва різдвяної вистави: "Вчора, сьогодні і навіки той самий". Христос закликає також нас: не ставити перешкод у Його спасенній місії, що продовжується й сьогодні в кожному людському серці, не залежно, за якими заслонами воно знаходиться і який досвід пережило.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Ювілей 2025 для в'язнів у Римі

Голова Відділу ПК УГКЦ з душпастрства у пенітенціарній системі України о. Олег Нестор став учасником Святої Меси в базиліці Святого Петра з нагоди Ювілею в’язнів

14 грудня 2026 року молитва, зібрана навколо людей, про яких світ часто забуває, відбулася у третю неділю Адвенту — Gaudete, неділю радості та надії.

У своїй проповіді Папа говорив про те, що в’язниця не може бути місцем остаточного вироку для людської гідності. Що після кожного падіння має залишатися можливість підвестися. Що людина не зводиться до свого злочину, а справедливість без милосердя ніколи не зцілює.

Особливо сильно відгукнулися слова про те, що надія не є наївністю, а відповідальністю — нашою спільною відповідальністю як суспільства, інституцій і кожного, хто супроводжує людину в дорозі навернення. «Важливо лише одне: щоб ніхто не був втрачений і щоб усі були спасенні».

Ці слова прозвучали не як абстрактне гасло, а як серце Євангелія, звернене до конкретних людських доль — поранених, зламаних, але не приречених.

Повертаюся з цієї Меси з глибоким переконанням: Ювілей для в’язнів — це не подія календаря. Це виклик нашій вірі, нашій людяності і нашому служінню. Ювілей для в’язнів — це не символічний жест. Це запитання до кожного з нас:

чи справді ми віримо, що Божа милість сильніша за людський гріх, і чи готові бути її знаряддям там, де найважче вірити в зміни.Участь у спільному Євхаристійному богослужіння також взяв представник Української Греко-Католицької Церкви о. Олег Нестор, керівник Відділу у справах душпастирства у пенітенціарній системі України УГКЦ. «„Важливо лише одне: щоб ніхто не був втрачений і щоб усі були спасенні“. Ці слова прозвучали не як абстрактне гасло, а як серце Євангелія, звернене до конкретних людських доль — поранених, зламаних, але не приречених», — відзначив він, ділячись своїми переживаннями через допис у Фейсбук.

Проповідуючи під час Святої Меси з нагоди Ювілею вʼязнів, Папа Лев XIV наголосив на тому, що Ювілей — це заклик до навернення, і саме тому є мотивом надії та радості. Він підкреслив, що після кожного падіння повинна існувати можливість піднятись, що жодна людина не є тотожною тому, що вона зробила.

Ікона з тюрми — у руках Папи Римського

Секретар міжнародної католицької комісії в'язничної душпастирської опіки (ICCPPC) Doris Schäfer  передала Папі Римському Леву XIV ікону святого Миколая Чудотворця. Цю ікону написав український в’язень.

Будучи у Римі в дні Ювілею для в’язнів о. Олег Нестор відвідав тюрму Ребіббія, поспілкуватися з ув’язненими та почути від них прості й дуже сильні слова: «Ми молимося за Україну».

Наступного дня разом із в’язничними капеланами з усього світу, працівниками пенітенціарних систем і самими в’язнями я взяв участь у Святій Месі під проводом Папи Лева XIV.

У ті ж дні відбулася моя зустріч з учасниками  міжнародної католицької комісії в'язничної душпастирської опіки (ICCPPC), зокрема з секретарем комісії Доріс Шефер, яка мала заплановану аудієнцію у Святішого Отця.

Я передав їй ікону святого Миколая Чудотворця — як дар для Папи, як пам’ять про Україну і як плід співпраці Пенітенціарного душпастирства УГКЦ і ДКВС України.

Ця ікона — одна з робіт, створених засудженими для виставки-конкурсу образотворчого мистецтва «Покликані до свободи», організованої у 2020 році відділом у справах душпастирства в Пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ. Відтепер у Папи Римського є ікона, яка нагадуватиме йому про Україну, про в’язнів, про працівників пенітенціарної системи і про Пенітенціарне душпастирство в Україні.

За матеріалами Відділу ПК УГКЦ з душпастрства у пенітенціарній системі України

Богоявлення у в'язниці

ДУ «Львівська Установа Виконання Покарань №19»

6 січня 2026 року, у день Святого Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, капелан Державної установи «Львівська УВП 19», отець Олег Нестор, провів урочисту Літургію та чин великого Йорданського освячення води.

Це свято стало часом для молитовного єднання і духовного відродження, коли віряни зібралися разом, шукаючи благодаті Господньої через святу воду. Після Літургії отець Олег привітав усіх із великим святом, закликавши до очищення душі і серця.

Наприкінці святкової служби, отець, окропив свяченою водою всіх присутніх та приміщення штабу установи, передаючи благословення на здоров'я, мир і спасіння. Цей день став справжнім святом надії, миру та благословення.

За матеріалами сторіки FB «В'язничне капеланство Львівської архиєпархії УГКЦ»

Державна установа Личаківська виправна колонія N30" 

У свято Богоявлення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа отець Тарас Мирка звершив молитовний чин великого Йорданського освячення води в Державній установі «Личаківська виправна колонія № 30».

Вітаючи всіх із цим важливим святом, отець Тарас наголосив на величі цього дня, коли Спаситель явив Себе в річці Йордан, як початок Своєї спасительної місії на землі. Він побажав, щоб вода, освячена в цей святий день, стала на спасіння і освячення душі та тіла всіх, хто її споживає і причащається.

Після молитви, отець Тарас, звершив Йорданське благословення приміщень штабу установи, окропивши їх та молячись за мир і благословення для всіх, хто перебуває на цьому місці.

За матеріалами Пенітенціарного душпастирства Львівської Архиєпархі УГКЦ

Дрогобицька Виправна Колонія

Напередодні свята Богоявлення Господнього (Йордану) у храмі Української Греко-Католицької Церкви, що діє на території ДУ «Дрогобицька виправна колонія (№40)», відбулося традиційне освячення води. Чин великого Йорданського освячення звершив священнослужитель УГКЦ за участю засуджених та працівників установи. Під час богослужіння лунали молитви за мир в Україні, духовне оновлення, зміцнення віри та виправлення життєвого шляху кожної людини.

Освячення води стало важливою духовною подією для засуджених, адже дало можливість долучитися до християнських традицій, замислитися над власним життям і надією на зміни.

Адміністрація установи й надалі підтримує проведення духовно-просвітницьких заходів, спрямованих на моральне виховання, ресоціалізацію та формування загально людських цінностей серед осіб, які відбувають покарання.

За матеріалами прес-служби ДУ «Дрогобицька виправна колонія (№40)»

ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)»

З нагоди свята Хрещення Господнього (Водохреща) в державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» було проведено низку духовно-просвітницьких заходів, спрямованих на підтримку морально-духовного стану осіб, які перебувають в установі.

06 січня 2026 року персонал державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» долучився до цієї традиції, взявши участь у святковому богослужінні. 

Чин великого йорданського водосвяття здійснив отець Арсен Панчак, духовний капелан установи. На завершення отець благословив працівників, побажавши Божої опіки та наснаги у щоденній службі, щоб із чистими помислами та духовною підтримкою розпочати новий рік. Нехай це світле свято наповнить серця кожного спокоєм, вірою та добром, додасть сил і впевненості у завтрашньому дні.

За матеріалами Відділу по роботі з персоналом ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)»

У молитовній кімнаті установи відбулося святкове богослужіння та чин Великого освячення води за участю священнослужителя. Засуджені та ув’язнені мали змогу долучитися до спільної молитви, замислитися над духовними цінностями, сенсом очищення та оновлення життя.

Після завершення богослужіння освячену воду було передано до камерних приміщень установи, а також надано можливість кожному охочому скористатися нею відповідно до власних релігійних переконань.

У межах соціально-виховної роботи працівники установи спільно з представниками духовенства провели тематичні бесіди, присвячені значенню свята Водохреща, ролі віри у процесі виправлення та ресоціалізації, а також важливості особистої відповідальності за власні вчинки.

Проведення таких заходів сприяє формуванню у засуджених та ув’язнених духовних і моральних орієнтирів, підтримує атмосферу гуманності та поваги до свободи світогляду і віросповідання, а також є важливою складовою процесу ресоціалізації осіб, які відбувають покарання.

За матеріалами прес-служби ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)»

Чортківська УВП 26

У день Свята Богоявлення, в установі відбулася святкова Божественна Літургія та традиційний чин освячення води, який звершив капелан установи отець Роман Гарасимів.

Це свято нагадує нам про важливість віри, духовного очищення та надії. Під час богослужіння лунали спільні молитви за мир в Україні, за військових, за працівників установи, а також за всіх, хто відбуває покарання, щоб вони знаходили сили для переосмислення свого життя та духовного відродження.

У богослужінні взяли участь працівники установи та ув’язнені, які мали можливість долучитися до молитви та відчути атмосферу святкової благодаті. 

Після завершення обряду освячену воду було передано засудженим та ув’язненим.

Нехай Господнє благословення дарує всім міцне здоров’я, духовну підтримку, мир у серцях та впевненість у майбутньому!

За матеріалами прес-служби ДУ «Чортківська УВП № 26»

Капелани подбали про духовний супровід в'язнів у свято Господнього Різдва

Різдво Христове у Львівській установі виконання покарань №19

У надвечір’я Різдва Христового у Львівській УВП №19, за давньою та вже усталеною традицією установи, засуджені власноруч готували страви до Святвечора. Варили кутю та узвар, ліпили вареники — усе те, що з покоління в покоління творить атмосферу різдвяної вечері в українських родинах. Приготовані страви були роздані ув’язненим на святкову вечерю.

Окремо відбулася Свята вечеря для засуджених із числа господарської обслуги разом з офіцерами соціально-виховної та психологічної роботи. До святкування долучився капелан установи — отець Олег Нестор, керівник Відділу у справах душпастирства у Пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ. Отець поблагословив Святу вечерю, за християнською традицією розділив просфору та разом з присутніми розділив різдвяну трапезу. Особливим знаком батьківської турботи стали й страви, якими отець Олег долучився до вечері, зокрема запашні різдвяні пампушки.

Під час спільної трапези учасники ділилися своїми родинними різдвяними традиціями, адже географія засуджених доволі широка — від Бахмута до Львова. За святковим столом не бракувало щирих розмов і коляди, яка об’єднала всіх у спільній радості Різдва.

У сам день Різдва Христового ув’язнені та працівники установи взяли участь у святковому Богослужінні, приступили до Святих Таїнств Сповіді та Причастя. На завершення, під гучну коляду, отець Олег помазав усіх святим єлеєм з нагоди світлого празника Різдва Христового.

Різдво у стінах установи стало часом молитви, єдності та надії — нагадуванням про те, що світло народженого Христа знаходить дорогу до кожного серця. 

Окремо варто наголосити на важливому внеску керівництва та працівників Львівської УВП №19 у формуванні християнських і патріотичних цінностей серед засуджених. Саме завдяки їхній відкритості, підтримці та щоденній праці духовні й культурні ініціативи стають можливими та наповнюються живим змістом.

Такі заходи мають глибоке виховне значення, адже допомагають засудженим не лише зберегти зв’язок із національними та релігійними традиціями, але й переосмислити власний життєвий шлях, навчитися відповідальності, взаємоповазі та співпереживанню. Святкування Різдва Христового у спільноті, молитва, праця і щире людське спілкування є важливими кроками на шляху виправлення, внутрішнього відновлення та успішної ресоціалізації після звільнення.

Саме через такі ініціативи пенітенціарна установа стає простором не лише виконання покарання, а й надії, зміни та повернення людини до повноцінного життя в суспільстві.

За повідомленням прес-служби установи

Різдвяне богослужіння для засуджених та осіб, узятих під варту в ДУ Івано-Франківська Установа Виконання Покарань 

З нагоди світлого свята Різдва Христового в установі було проведено різдвяне богослужіння для засуджених та осіб, узятих під варту за участю капелана установи отця Арсена Панчака. Захід відбувся в атмосфері духовного зосередження та став важливою подією для осіб, які перебувають в умовах ізоляції.

Під час богослужіння отець Арсен звернувся до присутніх зі словами духовної підтримки, наголосивши на значенні Різдва як символу надії, милосердя та можливості внутрішніх змін. Учасники мали змогу долучитися до спільної молитви, переосмислити власний життєвий шлях і відчути душевний спокій.

Проведення різдвяного богослужіння є важливою складовою соціально-виховної та психологічної роботи в установі, спрямованої на духовне відновлення, зниження емоційної напруги та підтримку морально-психологічного стану засуджених і осіб, узятих під варту.

За повідосленням прес-служби установи.

Різдвяний візит до засуджених в ДУ Чортківська УВП 26

Напередодні Різдва Христового капелан установи, отець Роман Гарасимів, відвідав засуджених, щоб підтримати їх у святковий період. Під час візиту він передав їм просфора — традиційні хлібці, важливі для християнських обрядів, та разом із ними розділив вечерю.

Для багатьох засуджених ця зустріч стала особливою: вона дала змогу відчути різдвяну атмосферу, отримати духовну підтримку та теплі слова. Такі моменти допомагають людям за ґратами зберігати віру, не втрачати надію на зміни та вірити у краще майбутнє.

25 грудня 2025 року, на Різдво Христове, в церкві державної установи "Чортківська установа виконання покарань (N26)" відбулася святкова  Літургія.

У богослужінні взяли участь персонал установи та засуджені, залишені для виконання господарських робіт. Спільна молитва стала нагодою для духовного єднання, надії та переосмислення справжніх різдвяних цінностей.

Після завершення літургії персонал установи разом із капеланом о. Романом Гарасимівим  об’єдналися у спільній коляді, наповнивши храм атмосферою тепла, миру та різдвяної радості.

За матеріалами пресслужби ДУ Чортківська УВП 26

ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)» 

Благословення на Святвечір куті є важливою традицією на свято Різдва. У державній установі «Коломийська виправна колонія (№41)» в церкві Преображення Господнього проведено освячення куті за участю владики Василя Івасюка, єпископа Коломийської єпархії УГКЦ та капелана установи Миколи Катрича.

Керівництво і працівники колоніії усвідомлюють велике значення духовних традицій українського народу і релігійної культури в морально-етичному вихованні засуджених та осіб, 

На освяченні куті голова Коломийської міської ради Богдан Станіславський та начальник установи полковник внутрішньої служби Тарас Катрич привітали всіх присутніх зі Святвечором та Різдвом Христовим.

Світлина прес-служби  ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)» 

Перший молитовний сніданок відбувся у Пенітенціарній академії України

18 грудня 2025 року в Пенітенціарній академії України відбувся Перший молитовний сніданок Академії за підтримки Всеукраїнської хриситянської міжконфесійної  Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі».

Подія об’єднала людей різних конфесій, професій і життєвих шляхів навколо спільних цінностей — віри, людяності, відповідальності та миру для України. Українську Греко-Католицьку Церкву представляли о. Роман Гридковець, військовий капелан о. Юрій Логаза і с. Наталія Заліська, маленькі пластуни. Подія стала нагодою запалити в для курсантів і викладачів академії Світло з Вифлеєма. Цю місію звершили пластуни спільно з сестрою Наталією, що є виховницею Нацональної скаутської організації "Пласт".

За одним столом зібралися духовні лідери, представники державних і громадських інституцій, освітяни, капелани, працівники пробації, молодь Академії та люди з власним досвідом перебування в місцях позбавлення волі.

У спільній молитві й щирому діалозі говорили про служіння людині та цінність кожного життя, розвиток пенітенціарної системи, роль духовної опіки й міжконфесійної співпраці, важливість якісної освіти, а також висловлювали вдячність захисникам України, капеланам і всім, хто щодня працює з людьми у складних життєвих обставинах.

Особливо цінними стали особисті свідчення, які нагадали: віра має силу змінювати серця, долі та відкривати шлях до нового життя.

Щиро дякуємо всім учасникам і партнерам за спільну молитву, довіру та підтримку цієї важливої ініціативи 💙💛

Дізнатися більше про подію — за покликанням: https://pau.edu.ua/перший-молитовний-сніданок-пенітенц/

Пенітенціарна практика для семінаристів відбулася у Київському слідчому ізоляторі

Служіння людям, позбавленим волі, неможливо зрозуміти лише з лекцій чи книжок. Тому практичний вимір є невіддільною частиною формації майбутніх священників. У рамках курсу «Пенітенціарне душпастирство» семінаристи випускного курсу Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ разом із  о. Олегом Нестором, керівником відділу Пенітенціарного душпастирства Патріаршої курії УГКЦ відвідали Київський слідчий ізолятор.  Під час зустрічі семінаристи мали нагоду поспілкуватися з ув’язненими, почути їхні історії, разом помолитися та поділитися словом підтримки. За ґратами вони відкривали для себе іншу реальність — непросту, але сповнену щирого пошуку Бога, надії та боротьби за внутрішню свободу. «Така зустріч ламає стереотипи і вчить дивитися на людину очима Христа, а не через її провини», — поділились семінаристи після візиту. Учасники практичної зустрічі торкнулися не лише сучасності — але й священної рани історії. У цих стінах свого часу утримували тих, хто став символом незламної віри і культурної гідності українського народу: – Патріарха Йосифа Сліпого, – єпископів і священників УГКЦ, – українських інтелігентів, поетів, митців та багато інших патріотів і культурних діячів. Копії їхніх кримінальних справ нам люб'язно були представлені пенітенціаріями у музеї установи.  “Тут особливо відчуваєш, що Христос входить у найтемніші простори людського життя. І коли ти стоїш у тих коридорах, де молився Йосиф Сліпий, раптом розумієш: тюремні стіни можуть ув’язнити тіло, але не серце, яке вибрало Бога”, — поділився о. Олег Нестор. Цей візит — більше, ніж частина навчального курсу. Це урок бачити людину очима Христа. Урок відповідальності, співчуття і сміливості бути поруч там, де інших немає. Висловлюємо щиру подяку керівництву і працівникам Київського слідчого ізолятора за відкритість і служіння.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

У Вінницькій установі виконання покарань священник уділив Тайну Вінчання

У світі, де панують жорсткі правила, обмеження та ізоляція, Бог прокладає шлях до справжньої свободи — через любов, прощення і надію. Сьогодні працівники державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» стали свідками неймовірної події: у стінах установи відбулося вінчання. Два серця з'єдналися перед лицем Бога, незважаючи на бетонні мури та колючий дріт.

Це не просто весілля. Це — таїнство, що має глибоке духовне значення. Вінчання в місцях позбавлення волі — це акт віри і надії, символ того, що навіть у найтемнішому місці може засяяти світло любові. Це крок до духовного оновлення, до життя з Богом і одне з одним, не дивлячись на минуле.

Особливо зворушує, що Церква не забуває про тих, хто оступився. Священик, який проводив обряд, сказав прості, але надзвичайно влучні слова: «Тут, де закінчується свобода, починається справжнє покаяння і можливість нової дороги». І справді, для наречених цей день став не просто подією — він став початком нового життя.

Ми віримо, що любов — це найбільше благо, яке здатне змінити серце. І якщо вона справжня, то не боїться ані часу, ані обмежень. Нехай Господь благословить нову родину, а їхній приклад надихне інших не втрачати віру і не соромитися любити — навіть тоді, коли весь світ здається ворожим.

Прес-служба Вінницької установи виконання покарань

Священник і волонтери відвідали ув'язнених жінок у Київському слідчому ізоляторі

22 квітня 2025 року отець Ігор Онишкевич, настоятель громади Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі, разом з волонтерами Орестою Цибрівською і Роксоляною Хмарою відвідали ув'язнених жінок у Київському слідчому ізоляторі з великодніми вітаннями і словами розради.

Отець Ігор Онишкевич:

У Світлий вівторок відвідали жінок в Лукянівському слідчому ізоляторі. Служили Волонтери Ореста і Роксоляна. Дарували Паски від п. Василя. Сьогодні День 22 квітня, Державна кримінально-виконавча служба України відзначає 27-му річницю від ча утворення.

Наше служіння Карітас Київ 1992-2007 рік мали проект служіння жінці в тюрмі. Марта Бліхар очолювала це служіння для жінок у всіх в'язницях. Керівник пенітенціарної системи Василь Кощінець сприяв створенню повноцінного капеланського служіння.

Сьогодні наш Карітас Печерськ за сприянням о. Костянтина відвідали ув'язнених жінок. Вони всі дякували о. Костянтину і просили за молитву і не забувати про них. Я особисто був вражений умовами утримання, чистотою, свіжим повітрям. Бо маю пам'ять відвідин в 90 роках коли сморід і цигарковий дим наповнював камеру. Тепер це новозбудоване приміщення за європейським стандартом. Де жінки утримують в чистоті прикрашають іконами, картинами, бачив Біблію і маленькі бібліотеки. Дякуємо працівникам виправної установи і психологу Людмилі, яка супроводжувала нас.

Всіх освятили святою водою і привітали з Паскою.

Христос Воскрес!

Волонтер Роксоляна Хмара:

Дорогі друзі, у Світлий Великодній вівторок, ми з отцем Ігор Онишкевич  з церкви Св. Миколая, що на Аскольдовій могилі та нашою прекрасною Орисею, яка не пропускає жодну службу Божу, провідували жінок вʼязнів Лукʼянівської вʼязниці.  Їх зараз в Лукʼянівці біля двохсот. Є жінки з маленькими дітьми. 

Це моє перше провідування, і я дуже хвилювалася. Як я побачу цих людей, що їм скажу, чим їх можна втішити?!

А до того ж моє хвилювання ще від того, що тут в різні часи, були увʼязнені сотні відомих особистостей України. І серед них, мій чоловік, славної памʼяті, політвʼязень, депутат ВРУ багатьох скликань, Герой України Степан Хмара, який в 1990 році, через сумновідомий інциндент з полковником КГБ Григорʼєвим в переході на Майдані, був арештованим прямо у ВРУ та сидів у Лукʼянівському СІЗО понад 9 місяців. 

Відомо, що  перед етапом до сибірських концтаборів тут перебував увʼязнення  єпископ греко-католицької церкви Йосип Сліпий і багато інших мучеників за правду і справедливість.

Спочатку мене вразили десятки різних ґрат та замків, через які нам треба було пройти, щоб потрапити всередину вʼязниці. Потім у нас все забрали, всі наші речі, сумки і телефони, фотографувати там не дозволяють, але нам зробили декілька фото, які я вам покажу.

І тоді  я побачила подвірʼя вʼязниці, де зі всіх сторін на тебе дивляться чорні, загартовані вікна. На території також є церква, у якій ми відправили пришвидшену Службу Божу. 

Приміщення, де утримують жінок є новим, його побудували десь 13 років тому, і можна сказати, що гарним, порівняно з іншими, як кажуть люди, що віддавна сюди приходять. Воно має чотири поверхи, камери на двоє, троє і найбільше ми бачили на 13 жінок. 

Чесно кажучи я побачила зовсім не те, що очікувала. Камери , чи радше сказати кімнати,  у дівчат досить удомашнені, подекуди   є картини на стінах, телевізори, деякі досить світлі. По них бігають домашні улюбленці, тепер у вʼязниці дозволяють тримати котиків.

Видно, що жінки у більшості дуже чекали на нас, вони були прибрані, нафарбовані, раділи і намагалися нас чимось пригостити. Просили їх поблагословити. Отець Ігор освячував їх свяченою водою, а ми дарували пасочки, образки і календарі. У камерах ми помітили багато книжок. Дехто давав нам фрукти і навіть крашанки. А жінка на імʼя Ірина подарувала нам,  зроблених своїми руками, біленьких ангеликів.. Це було якось особливо зворушливо.

До речі, там зараз відбувають покарання колаборанти, і деякі відмовилися зустрітися зі священником. І це єдині, хто не захотів Божого благословення. Я була рада, що так сталося, бо для мене цей злочин не має прощення. Хоча, церква по - іншому дивиться на це, і дає шанс і право на покаяння всім, навіть найстрашнішим злочинцям.

В тюрмі не прийнято розпитувати за що і скільки  тут сидять люди, тому ми цього і не питали. Але, знаємо, що зараз там перебуває одна довічниця. Ми благословили її святою водою через прочинене віконце, у камеру зайти не дозволялося. А також деяка кількість жінок, що з різних причин вбили по декілька людей і навіть власних дітей. 

Одне було помітно - ці люди хочуть покаяння, вони дуже зраділи, побачивши священника, і прямо говорили нам, що дуже очікували Благословення. 

І лише тепер я відчула наскільки важкою є робота, яку постійно роблять наші священники Constantin Panteley та отець Ігор Онишкевич, дуже дякую їм за це. 

Коли я вийшла за стіни Лукʼянівської вʼязниці, тільки тоді я достеменно зрозуміла, що означає слово СВОБОДА! Ми перебували там не більше декількох годин, але відчувалося це наче ціла вічність, і чомусь постійно не вистарчало повітря. І тільки коли ми вийшли назовні, я вдихнула на повні груди і відчула Свободу.

Пенітенціарне душпастрство УГКЦ

Волонтерки Чину Святого Василія Великого молилися із ув'язненими

В'язні в Івано-Франківській установі виконання покарань роздумали над стражданнями та жертвою Ісуса Христа під час молитви Хресної дороги. Дякую сестрам мирянського Чину Святого Василія Великого, що діє при монастирі отців-василіян у м.Івано-Франківську за підготовані роздуми та спільну молитву.

Пенітенціарна практика тернопільських семінаристів

4 квітня, 2025 під час Великого Посту, брати-семінаристи Вищої Духовної Семінарії імені Патріарха Йосипа Сліпого відвідали Державну установу «Збаразька виправна колонія №63», де разом із жінками, які там перебувають, молилися Хресну Дорогу. 

Великопосний період — це особливий час, щоб зазирнути в глибину свого серця, зробити крок до Бога, відчути силу Його милосердя. У стінах колонії ця молитва прозвучала особливо сильно — як нагадування, що Христос не цурається нічиєї темряви, нічиєї історії, нічиєї рани. Він іде поруч, несе хрест разом із нами і завжди готовий підтримати.  

Ми вдячні за цю зустріч, за можливість поділитися молитвою, надією і любов’ю. Нехай кожен із нас, ідучи дорогою Великого Посту, щоразу глибше відкриває для себе Христа — Живого, близького і милосердного.

Бр. Богдан Гресько, 7-ий курс

В ДУ "Львівська УВП № (19)" у Хрестопоклонний тиждень в'язні взяли участь у богослужіннях

25 березня 2025 року в ДУ "Львівська УВП № (19)" капелан установи о. Олег Нестор звершив богослужіння з нагоди свята Благовіщення Пресвятої Богородиці у якій взяли участь неповнолітні ув’язнені, які тримаються в установі.

Свято Благовіщення належить до найважливіших свят церковного року та має надзвичайно велике значення, бо від нього починається Новий Завіт, починається наше спасіння. На благу вість архангела про воплочення Божого Сина людство чекало довгі-довгі тисячоліття. З цим днем сповнилася Божа обітниця післати Спасителя, бо цього дня “Слово стало тілом, і оселилося між нами" (Ів. 1:14).

З хвилиною благовіщення ангела Божий Син починає перші хвилини Божого земного життя в дівичому лоні Пречистої Діви Марії. 

Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником після Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. “В 1037 році, — сказано в найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі кам’яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла”. У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері ввесь український народ.

23 березня, в неділю перед святом, в'язні помолилися Божественну Літургію і разом зі священником виставили для почитання Хрест Господній. Капелан промовив в'язням і до персоналу: "Нехай сила чесного і животворчого Хреста дає благодать ув'язненим подолати гріх у житті і пристати на сторону розбійника, що отримав обіцянку перебування у раю!"

Пенітенціарне душпастрство УГКЦ

У Київському слідчому ізоляторі в'язні відзначали свято Благовіщення

25 березня 2025 року, у день Благовіщення Пресвятої Богородиці, в'язні у Київському слідчому ізоляторі отримали вітання і підтримку духовних сил через слово душпастиря. Капелан Костянтин Пантелей привітав зі святом Благовіщення ув'язнених жінок під вартою, та засуджених, які виконують працю господарської обслуги. Для господарської обслуги у каплиці Св. Миколая відбувся молебень. 

Господь і Бог наш Ісус Христос воплотився ради нашого спасіння і став приступною для всіх людиною! Це свято по-особливому переживають в'язні. 

Ув'язнені жінки чекають свята Благовіщення як джерела духовної розради.

До Богородиці з запалом нині прибіжім, грішні і смиренні, і припадім у покаянні, взиваючи з глибини душевної: Владичице, поможи, змилосердившись над нами, поспішися, бо загибаємо від множества гріхів, не заверни рабів твоїх з нічим, бо в Тобі єдину заступницю маємо.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

У Львівській духовній семінарії почалася пенітенціарна душпастирська практика для випускників

Випускний курс Львівської духовної семінарії Святого Духа проходить традиційний вишкіл з пенітенціарного служіння Церкви.  Програма курсу охоплює богословські, психологічні, правові та практичні аспекти душпастирської праці у місцях позбавлення волі.

12 березня 2025 року відбулося перше лекційне знання, під час якого майбутні священники освоїли біблійні мотиви в'язничного служіння та історію душпастирства у в'язниці. 

19 березня 2025 року на ще одному лекційному занятті о. Олег Нестор , керівник Відділу у справах душпастирства у пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ, представив семінаристам матеріал про структуру пенітенціарної системи України і про психологічні особливості ув'язнених. 

Попереду у братів ще  теорія і практика в установі виконання покарань.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

12 березня 2025 року візначає 100-літній Ювілей пані Марта Блхар

12 березня 2025 року  - 100-літній Ювілей пані Марти Блхар. Вихована в родині січового стрільця, вона пройшла підпілля УПА, пережила ув'язнення та тяжку невільницьку працю у сталінських концтаборах. Марта Бліхар, споріднена (через чоловіка) з родом Блаженного Священномученика Миколи Конрада, парафіянка церкви св. Миколая Мир Лікійського на Аскольдовій Могилі й одна із засновниць нашої релігійної громади.  Служіння ув’язненим жінкам понад 20 років в БФ "Карітас-Київ" очолювала від 1992 року в “Карітас-Київ” вона провадила службу допомоги ув’язненим жінкам у Збаразькій, Одеській, Харківській, Уманській колоніях, ув’язненим матерям та їхнім дітям в Одеській та Чернігівській, колоніях. Виконувала копітку працю з листування. Старалася з'ясувати потреби жінок й допомогти їм морально, підтримати духовно та матеріально. Вона вела службу листування з понад 700 жінками. Добродійка Марта Бліхар заслуговує на найвищу відзнаку Церкви. 

В Неділю прощення у Київській в'язниці відбулася Літургія

2 березня 2025 року, напередодні Великого посту, у Київському слідчому ізоляторі відбулася Літургія, в якій взяли участь численні в'язні установи, які виконують працю господарської обслуги. Під час проповіді на тему євангелія Неділі прощення (Мт 6:14-21) священник Костянтин Пантелей застановився на потребі пережити очищення серця від образ, накопичених за життя, щоб мати сміливість і тверду надію на Боже милосердя, яке ми вимолюємо для себе. Нераз, саме консервація старих непрощених кривд є чи не найбільшою перешкодою для повноти свободи, якої потребує людська душа згідно своєї природи. 

Простити неможливо без довіри Богові, який знає шлях зцілення нашого серця, яке так прагне справедливості, а нераз пргане очевидної відплати кривдникові. Це прагнення потрібно пов'язати з довірою до Бога, бо він справедливий.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ