Церкви відіграють провідну роль у формуванні державою пенітенціарної політики. Крок до впровадження в’язничного капеланства.

8 квітня 2011 року у приміщенні залу Колегії Державної пенітенціарної служби України відбулося засідання Правління Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі», що об’єднує 12 християнських конфесій, з керівництвом Державної пенітенціарної служби України (ДПСУ). Цей центральний орган виконавчої влади був створений шляхом реорганізації Державного департаменту України з питань виконання покарань у грудні 2010 року. Указом президента України Віктора Януковича № 394/2011 Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України від 6 квітня 2011 року релігійні організації є одним з основних партнерів Служби у соціально-виховній та реабілітаційній праці із засудженими. Вони відіграють також провідну роль у формуванні державою пенітенціарної політики, тому представники правління Місії на засіданні проголосували за положення Угоди про співробітництво з Державною пенітенціарною службою України. Прийняту спільним голосуванням Угоду підписав новообраний Голова правління Місії ієрей Віктор Яценко та Перший заступник Голови Державної пенітенціарної служби України Сергій Сидоренко.

Спільне засідання мало на меті проаналізувати плоди десятирічного служіння та взаємодії Церков Місії у сфері духовної опіки нашими співгромадянами, позбавленими волі, та намітити перспективу співпраці. За переконанням представників Церков ця співпраця передбачає живу участь кожної з конфесій у розробці законодавчих ініціатив для формування інституту в’язничного капеланства. Для цієї мети намічено створення робочої групи, яка включатиме спеціалістів ДПСУ, представників Громадської ради при ДПСУ та представників Церков, що входять до складу Місії. Зміни законодавства, що впровадять інститут в’язничного капеланства є єдиним шляхом до реалізації прав засуджених та ув’язнених на духовну опіку. Це передбачають численні декларації та міжнародні акти підписані Україною. Процес впровадження інституту капеланства, вочевидь, має враховувати багатоконфесійні особливості України і здійснюватися поступово.

За Інформацією про діяльність в установах кримінально-виконавчої служби релігійних організацій понад 37 тисяч осіб, що знаходяться у пенітенціарних установах, - активно практикуючі християни, що регулярно відвідують Богослужіння.

На зустрічі були присутні від правління Української Міжконфесійної Християнської Місії

"Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі":

1.            Ієрей Яценко Віктор (Голова правління Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі», Голова Синодального відділу Української Православної Церкви у справах пастирської опіки пенітенціарної системи).

2.            Васильчук Юрій Анатолійович (виконавчий директор Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі»).

Члени Правління Місії:

3.            Гжегож Драус (головний в'язничний капелан Римо-Католицької Церкви в Україні).

4.            Ганулич Петро (від Української Уніонної Конференції Церкви Адвентистів Сьомого Дня).

5.            Реус Сергій (від Всеукраїнського Союзу об'єднань Євангельських Християн-баптистів).

6.            Фатулаєв Рустам (від Всеукраїнського Союзу Християн Віри Євангельської П'ятидесятників).

7.            Ієрей Пантелей Костянтин (Керівник відділу Української Греко-Католицької Церкви з душпастирства у пенітенціарній системі України).

8.            Пухляк Олександр (від Об'єднання незалежних Харизматичних Християнських Церков України (Повного Євангелія).

9.            Цивілюк Володимир (Від Релігійного Центру Божої Церкви

християн віри євангельської України).

10.          Лободенко Віктор (Від Релігійного Центру Української Християнської Євангельської Церкви).

11.          Дмитрієвський Євген (Від Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри України).

12.          Протоієрей Павло (Основенко) (Голова відділу по духовному вихованню в місцях позбавлення волі Української Православної Церкви Київського Патріархату).

Від Центрального апарату Державної пенітенціарної служби України були присутні:

1.            Сидоренко Сергій Миколайович (Перший заступник Голови Державної пенітенціарної служби України).

2.            Зінченко Сергій Арнольдович                (Заступник Голови Державної пенітенціарної служби України)

3.            Ілларіонов Віктор Олександрович       (Заступник Голови Державної пенітенціарної служби України)

4.            Пудак Валерій Анатолійович  (Заступник Голови Державної пенітенціарної служби України)

5.            Штанько Іван Васильович (Перший  заступник  голови  Всеукраїнської громадської організації «Асоціація ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України»)

6.            Войцеховський Микола Іванович (Директор     департаменту     по     роботі     з       персоналом)

7.            Кіслов  Олександр Іванович Начальник департаменту охорони, нагляду і безпеки

8.            Скоков Сергій Іванович (Начальник      управління      контролю      та               організаційно-аналітичної роботи).

9.            Янчук   Олег Борисович (Начальник управління організації діяльності            кримінально-виконавчої інспекції).

10.          Андрушко Ігор Васильович (Помічник Голови Державної пенітенціарної служби України).

11.          Хведчук Віталій Васильович (Заступник начальника управління соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими).

12.          Скоропляс Владислав Всеволодович (Начальник відділу організації психологічної роботи із       засудженими управління соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими).

13.          Іскоростенський Анатолій Володимирович   (Начальник відділу з обліково-реєстраційної  роботи  управління   оперативно-розшукової роботи).

Повідомив секретар Правління Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» ієрей Костянтин Пантелей.

Експозиція образотворчого та прикладного мистецтва в’язнів.

У Тернополі 8 квітня 2011 року відкрито виставку творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва засуджених, які відбувають покарання в установах позбавлення волі у різних областях України. Захід відбувся у Тернопільському  обласному краєзнавчому музеї. Виставку «Переображення Господньою Любов’ю» організовано Українською Греко-Католицькою Церквою за сприяння Державної пенітенціарної служби України.

На виставці представлені понад 100 творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва засуджених з усіх областей України. ЇЇ вже побачили в Києві, Донецьку, Чернігові, Львові, Івано-Франківську, Трускавці, Дрогобичі та Стрию. Організації виставки у Тернополі посприяли директор музею Степан Костюк, працівники єпархіального управління Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ і капелан о. Михайло Бугай.

На урочистому відкритті із короткою промовою виступив начальник управління ДДУПВП у Тернопільській області Павло Лосик, заступник начальника із соціально-виховної та психологічної роботи Руслан Вовк, міський голова м. Тернополя Сергій Надал, канцлер управління Тернопільсько-Зборівської Єпархії Української Греко–Католицької Церкви Андрій Романків, капелан Бережанської виховної колонії отець Михайло Бугай.

Мета заходу – сприяти суспільному розумінню та комунікації через мистецтво з нашими співгромадянами, що опинилися у місцях позбавлення волі, а також познайомити широкий загал з кроками реформування пенітенціарної системи у контексті в’язничного душпастирського служіння Церкви. Усі відвідувачі виставки матимуть можливість особисто залишити свій відгук персонально авторові твору у книзі відгуків.

Повідомляє прес-служба Тернопільсько-Зборівської єпархії.

Хресна Дорога посередині Великого Посту.

Триває Великий піст. Особливо задумуємось про те, що вже зроблено, чи була сповідь, чи були наші діти/ батьки/ чоловік/ дружина на сповіді. Зрештою, є час для аналізу самих себе – може, через мовчання і заглиблення всередину, може – через спілкування, а особливо таке спілкування, котре вимагає від нас зусиль, котре потребує від нас цілковитої віддачі.

02 квітня ми їздили волонтерською групою у Прилуцьку виховну колонію для юнаків. Вже вкотре – традиційно – під проводом о. Костянтина та о. Романа, разом із с. Веронікою. З вірою в серці поставити Хресну дорогу – не лише для хлопців, але і для нас, бо ми спраглі слова Живого не менше, аніж всі, хто перебуває у колонії. Ми спраглі не менше…

Шлях Спасителя подібний до шляху хлопців: хрест Ісуса був найганебнішим способом «покарання», а для нас таким є  ганебність  перебування за гратами, «на зоні».

-         Вам тут хочеться щось «вчудити»?

-         Ні, скільки можна? Вже раз зробив і тепер тут 5 років бути…Розкажіть, а як там на волі?

Хлопці прагнуть долучитися до «того» світу – до світу «білих людей», вони хочуть почути з наших вуст – що ми думаємо про наш світ, про нас самих. Їм не до вподоби бути в однаковій круговерті щодня – ті самі обличчя, ті самі стіни, ті ж слова, та ж обсценна лайка…Коли Христос ішов Своїм хресним ходом, він чув цілу дорогу ті ж самі брутальні слова, ті ж самі оклики глузування та іронії «Радуйся, Царю Юдейський». І хлопці щодня чують подібне – але вже конкретно для їхньої хресної ходи. Таким є свідчення юнаків.

Вони всі носять однаковий одяг, мають однаково поголені голови, але по-різному дивляться на світ. Одні – хочуть поговорити, послухати, запитати нас хоч про щось – вони хочуть вийти звідти – морально. Вони каються – як Петро. Інші – сміються про себе, намагаючись цього нам не показати. Але їхні очі видають їх. Зраджують.

У неофіційній частині зустрічі (вона традиційно триває після офіційної) ми запитали, що вони думають про Хресну дорогу, котру наша група волонтерів презентувала. «Хорошо», -  одностайно відповіло чоловік із п’ять (серед них популярним є суржик). «А що вам запам’яталося?», - запитала. І вони сказали, що зрада Ісуса Його учнем. Такою була перша картина, пов’язана з Хресною ходою. Попри те, що Хресна дорога класично мала 14 стацій, котрі читалися під туш, супроводжувалися показом слайдів з фільму під керівництвом Мела Гібсона. Там було розп’яття, була зустріч з Матір’ю, перше падіння піж хрестом…Але запам’яталася зрада.

Інший юнак згадав про поміч Симеона Киринейця – і саме тоді я подумала, що бодай одному з них хресна дорога нагадала про підтримку і про заохочення до допомоги іншим. Напевно, він вже зробив перший крок або ж – ще краще – продовжує йти у напрямку до відкритості серця. На поміч, на визнання своєї потреби у такій помочі. А це – часто буває занадто великим умертвленням у нашому житті – попросити про допомогу…

Після Хресної дороги, котру ми спільно пережили у приміщенні актового залу, кожен із присутніх, хто бажав, міг покласти запалену свічу до підніжжя Розп’яття, що стояло у центрі зали.  Хлопці одразу ж виявили запал до покладення свічки -  адже це так якісно вирізняє їхній день від сотень інших за ґратами: взяти у руку запалену білу свічу і покласти її до ніг Ісуса.

Опісля Хресної дороги вони мали вільний час до початку обіду. Хтось із них розвішував випрану одіж (нагадаю, це була субота), хтось грав футбол, хтось – кидав «штрафні» в баскетбольне кільце, інші – мали приватні розмови з отцями. Двоє нас волонтерів спостерігали за грою у баскетбол. Потім ми долучилося до їхньої розминки. Вони були не проти. Навіть дещо зацікавлені розмовою про правила і методику успішного попадання  в кільце.

Згодом у нас була розмова з групкою хлопців, котрі мовчки дивилися на решту – тих, хто бігав, спілкувався, працював. Вони відпочивали, але від того потребували не менше уваги. Ми обмінялися думками про спільне «мушу» у навчанні (принаймні в цьому ми подібні), бо майже все інше нас різнить. І вони це відчувають гостріше, аніж ми. На перших зустрічах хлопці нам про це ледь не агресивно казали, підкреслюючи «ми» і «ви», світ «тут» і «там». Зараз такий поділ у їхній розмові менш помітний. Принаймні у словах.

Вони займаються різними справами – залежно від того, хто у якому класі навчається. Серед них є пекарі, електрозварювальники, свинарі, шевці тапочок, коменданти. Їм за це платять зарплатні. Віртуально вони навіть володіють тими грішми. Але то вже інша тема бесіди.

А як же вони зраділи, коли їм було запропоновано зробити світлини. З лавок розлетілися майже всі – розмовляти залишилося кілька. Решта – почали придумувати різні композиції для фотографії. Один відчайдушний сміливець навіть став на плечі двом іншим, аби це вартувало уваги для знімки. Аби на нього подивилися. Аби він був вищим за інших. На світлині.

-         А ви привезете нам фотографії?

-         Так, отець їх вам роздрукує.

Зазначу лише, що то поступово стає традицією – робити світлини, а потім їх дарувати хлопцям. Вони радіють, бо хтось для них зробив дарунок. Хтось пам’ятав, що вони чекають на це.

На прощання ми пообіцяли молитися за них. Їхня реакція була у словах – «Ви ще приїдете?», «А коли?».

-         Так, ми ще приїдемо, хлопці, ми приїдемо. А ви помолитеся за нас?

-         Так, помолимося.

Останні потиски рук, в котрих – наша  надія, а їхня – довіра. Ми вчимося обопільно, ми обмінюємося досвідом. Вони залишилися, а ми продовжуємо йти своїм шляхом. Та ми однаково думаємо про зраду Юди і допомогу Симеона. Ми продовжуємо свій хресний хід – вони поміж тих самих стін, а ми – у світі, серед людей. Але в ім’я спільної мети, кроком до котрої є відповідь на слова Ісуса «у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене» (Матв. 25:36).

Христина Шонь.

У Києві постав Центр волонтерської співпраці пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

Задум про створення центру координації волонтерської співпраці у в’язничному служінні став плодом проведення навчальних семінарів, які проходили у трьох єпархіях УГКЦ 2009 року. До участі у навчанні були запрошені переважно студенти, які фахово є зацікавлені у служінні: майбутні юристи, соціальні працівники, психологи і педагоги. Проте, коло учасників не обмежилося вказаними професіями.

Протягом днів суспільної солідарності наприкінці 2010 року у храмі Св. Василія Великого у Києві відбувся семінар «Покарані, але не відкинені», де йшлося про роль волонтерської праці в опіці в’язнями. Саме це посприяло формуванню ініціативної групи, яка протягом лютого-березня 2011 року провела шість організаційних зустрічей, що завершилися створенням Центру волонтерської співпраці Київської Архиєпархії УГКЦ. За задумом волонтерів – Центр покликаний посприяти розвитку харитативного та євангелізаційного служіння та надавати ефективну допомогу священикам-капеланам. Він поєднує свої зусилля у напрямку діяльності Комісії пенітенціарного душпастирства Архиєпархії, яку згідно декрету Блаженнішого Любомира у 2010 році очолив о. Віталій (Котик), ЧНІ.

За висловом Святішого отця Венедикта XVI пенітенціарне служіння збагачує еклезіальне життя як кожної християнської спільноти, так і кожної єпархії в цілому. Натхненниками створення Центру стали брат Василь Возняк, семінарист Андрій Дорчак, Тарас Пшеничний, Христина Шонь, Олег Проць, Оксана Роман (Шепетяк). Центр покликаний об’єднати старе і молоде волонтерське служіння, що здійснюється на території Київської Архиєпархії УГКЦ. Як відомо, діють близько 20 років служби в’язнів при «Карітас-Київ» та при парафії Св. Миколая на Аскольдовій Могилі. Принагідні волонтери беруть участь у щорічних заходах на великі свята та у соціальні дні щороку. Серед них – Патріарший хор, парафіяльні вертепні ватаги, студенти різних навчальних закладів.

У часі Великого посту волонтери намітили провести Хресну дорогу для вихованців Прилуцької колонії для неповнолітніх.