Католицький вісник № 15(516)21 серпня 2011 р. рубрика ПРОБЛЕМНА ЗОНA

ДОДАТКОВЕ ПОКАРАННЯ

Покарання у вигляді позбавлення волі тягне для засудженої особи додаткові покарання, не передбачені Кримінальним кодексом. Це розлучення з родиною, з дітьми. В такому разі дитина теж є засудженою до позбавлення спілкування з батьками. Про душпастирство дітей в'язнів "КВ" розмовляв із  о. Костянтином Пантелеєм, керівником Відділу з душпастирства у пенітенціарній системі України при Патріаршій курії УГКЦ, та о. Григорієм Драусом, головним в'язничним капеланом РКЦ в Україні.

Чи існує таке поняття як "діти в'язнів "?

о. Костянтин Пантелей: Існує. Передусім, це діти, які народжуються під час судового слідства над матір'ю або коли вона вже була засуджена. В такому разі дитина до трьох років може бути разом з мамою. Якщо це слідча в'язниця - в камері слідчої в'язниці, якщо це виправна жіноча колонія мінімального рівня безпеки, то в одному секторі з мамою. Такі дитячі садки існують в жіночих колоніях Чернігова та Одеси. Діти перебувають в спеціальному секторі з надзвичайно гарними умовами та кваліфікованими педагогами. Мати приходить до дитини і проводить із нею більшу частину дня.

Проте, якщо мати засуджена, скажімо, до восьми років ув'язнення, то дитина перебуває з нею тільки три роки, а п'ять - без неї, зазвичай, в інтернаті, де надзвичайно важкі умови для формування особи. Інколи діти напівголодні, а інколи надто випещені, але завжди їм бракує дуже важливих життєвих навичок, які б вони найпростішим і найшвидшим чином отримали у своїй сім'ї. Дуже великий відсоток колишніх інтернатських дітей стають у подальшому підопічними в'язничних душпастирів. Спочатку в підлітковій колонії, а потім - у тюрмі для повнолітніх.

Якщо ж дитиною опікуються найближчі родичі, то часто не використовують можливість тривалих побачень із ув'язненими батьками, щоб не травмувати дитину. Та й, правду кажучи, в Україні умов для цього немає. Наприклад, у Шотландії Католицька Церква, спираючись на свої можливості та на тверезе й глибоке розуміння важливості зв'язків із сім'єю для реінтеграції в'язня, попіклувалася про створення спеціального сектора для зустрічі родини. В одній в'язниці на площі у кілька метрів є все потрібне для повноцінної зустрічі батька з дитиною: фонтанчик, садок, пісочниця, іграшки для дітей різного віку. Це прекрасно. Цього нам бракує. Якоюсь мірою ці моменти є забезпечені в жіночих установах, де є дитячі садки - як в Одесі та Чернігові. Але якщо говорити про в'язниці зі звичайним режимом, то таких умов там поки що не існує.

о. Григорій Драус: Зазвичай, діти в'язнів - сироти або напівсироти. Та з огляду на відсутність позитивного прикладу для наслідування, такі діти потребують специфічної, особливої опіки. Адже вони в майбутньому частіше за все мають перспективу потрапити за грати. Колись я був зворушений визнанням в'язня, що він народився у в'язниці, а потім знову до неї потрапив, вже як в'язень, та за інших обставин...

Які складності мають діти в'язнів (в т.ч. колишніх) у повсякденному житті (в школі, сім'ї, у дворі) ?

о. Костянтин Пантелей: Передусім потрібне забезпечення конфіденційності - нерозголошення факту ув'язнення когось із членів сім'ї. Повна конфіденційність дозволяє забезпечити нормальний розвиток дитини в середовищі її однолітків, коли ані шкільна адміністрація, ані будь-хто інший про це нічого не знають. Хоча так не завжди буває. Частіше за все сусіди знають сім'ю, а також про обставини арешту одного з батьків, про пияцтво в родині та наркотики. Ці факти важко приховати, тож у дворі знають усі. Ми мали би прагнути про забезпечення конфіденційності стосовно ув'язнення.

Діти у Чернігівській ВК 44 до трьох років
перебувають разом з матерями.

о. Григорій Драус: Від духовної культури суспільства і конкретної людини залежить вміння відрізняти очевидне зло гріха і кримінального вчинку від особи, яка його вчинила, а також бачити різницю між поняттями "в'язень" і "колишній в'язень". Ототожнювання вчинків когось із батьків з особою їхньої дитини є проявом браку гуманності, не кажучи вже про християнську віру. У великих містах ця проблема менш відчутна, бо існує більша анонімність.

Як здійснюється душпастирська опіка щодо дітей ув'язнених?

о. Костянтин Пантелей: Головно, це опіка дистанційного характеру, за допомогою листування та посилок. В ідеалі ця опіка мала б іти трохи далі. Майже завжди десь в околицях, де живе така сім'я, можна знайти якусь місцеву греко- або римо-католицьку спільноту, яка б взяла під опіку таку родину. Я впевнений, що громада, яка існує років п'ять, є достатньо зрілою, щоби послужити в такий спосіб.

о. Григорій Драус: За кордоном є спеціальні програми для роботи з дітьми в'язнів. Наприклад, табори. Одна американська дитина у відгуках про табір написала: "Я дуже зраділа, що не я одна є такою (тобто дитиною в'язня), а в подібному становищі перебувають і інші діти, нормальні та добрі..." Таке відкриття може допомогти подолати комплекс гіршої дитини, яка не в змозі "розкрити крил".

Вікторія СЕМЕНОВА

Відбулася зустріч волонтаріату Пенітенціарного душпастирства.

30 вересня 2011 р. Б., після двомісяної перерви на літній відпочинок, в офісі Департаменту УГКЦ з питань душпастирства у силових структурах України зібрався волонтаріат Пенітенціарного служіння УГКЦ. Метою зустрічі було планування молодіжною спільнотою заходів служіння. Напочатку волонтери довідалися про новини Пенітенціарного душпастирства: Конгрес ІССРРС, початок служіння реабілітації для жінок після звільнення, паломництва пенітенціарної служби до Зарваниці та Унева.

Незабаром було вирішено провести семінар для волонтаріату.

Державна пенітенціарна служба України здійснила ІV Паломництво під гаслом «Справедливість, віра, милосердя!»

26 - 27 вересня 2011 року, на Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста,  під гаслом «Справедливість, віра, милосердя!» відбулося ІV Всеукраїнське паломництво працівників Державної пенітенціарної служби України до Свято-Успенської Унівської Лаври. Традицію щорічної професійної прощі пенітенціарних службовців розпочали офіцери центрального апарату та 25 територіальних управлінь Державної кримінально-виконавчої служби України 2008 року у 10 літній ювілей створення служби.

Представники управлінь Київської, Черкаської, Одеської, Луганської, Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської областей, капелани, семінаристи – всього близько 150 осіб – принесли свої молитви і благання до чудотворного місця, де зберігається одна з найбільших святинь України – Унівська ікона Богородиці. Традиційно проща розпочалася у місті Перемишлянах у храмі,  де душпастирював Блаженний Священомученик Омелян Ковч, знаний як «парох Майданека». Після Молебну до Священомученика Омеляна колона прочан вирушила до Унева. Серед прочан були також члени родин пенітенціарних службовців, в’язничні душпастирі.

Поруч зі своїми співслужбовцями прощу звершували чільні офіцери обласних управлінь ДПтС заступники з соціально-виховної та психологічної роботи майор  Іван Слопак (Управління ДПтС України у Львівській області), майор внутрішньої служби Ольга Джус (Управління ДПтС України у Львівській області), майор внутрішньої служби Роман Костриба (Управління ДПтС України у в Івано-Франківській області).  Подорожуючих зустрічали величні дзвони.

Керівник Департаменту УГКЦ з душпастирства Силових структур України преосвященний владика Михаїл (Колтун) відслужив з прочанами вечірню Свята з литією. У проповіді він зазначив: «Справжній хрест  - це усе наше життя. Це хрест який ми відчуваємо у сімейному житті, у подружжі,  у вихованні дітей, у несенні своєї служби… Мудрістю хреста ми маємо долати життєву дорогу, щоб з розумінням йти на зустріч труднощам і тим насадити в серці Божу любов. Пресвята Богородиця, яка прийняла волю Божу, прийняла і хрест. Вона є нашою вихователькою в любові, яка досвідчується через терпеливість зношення труднощів і тягарів.»

Увечері акафістове моління перед Унівською Чудотворною іконою Богородиці, панахида за усопших на чернечій горі, нічні чування, проповіді отців створили атмосферу духовного зосередження та радісного оновлення, дали нагоду поглибити розуміння свого християнського покликання і духовну наснагу, якої так потребує кожний пенітенціарний працівник. На честь 20-ї річниці відродження державності України представники пенітенціарної служби підготували самодіяльні мистецькі програми, що прозвучали на співочому майданчику біля чудотворного джерела. о. Єже поспиряв, щоб старовинний у домініканському монастирі у Перемишлянах розмістилася частина прочан на нічліг.

27 вересня у Свято-Успенському храмі була відслужена святкова Утреня та Божественна Літургія, яку очолив ієрей Костянтин Пантелей, керівник Відділу УГКЦ з питань душпастирства у пенітенціарній системі України. Про духовність та значення почитання Церквою Чесного Хреста Господнього говорив у проповіді після Євангелія й ігумен монастиря високопреподобний отець Теодор (Мартинюк): «Хрест є знаком примирення і прощення, яке Господь розпростер на всіх без винятку людей і цей дар нам треба лише прийняти».

 Після Літургії зі словами привітання до прочан звернувся о. Григорій Драус, головний капелан Римокатолицької Церкви в Україні. Він вручив представнику кожної з пенітенціарних установ, яка була представлена паломниками,іконописне розп’яття Господа нашого Ісуса Христа. Водосвятний молебень, молитва за Україну та святкова трапеза завершили прощу. На згадку про участь у прощі кожен учасник отримав грамоту прочанина від ігумена монастиря.

17 - 18 вересня ДПтСУ взяла участь у ІІІ Всеукраїнському військовому паломництві до Зарваниці 2011 року.

Пенітенціарне Душпастирство УГКЦ.