Погляд Церкви на питання помилування.

диякон Олександр Богомаз

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Київ

Традиція святкування Ювілейного Року сягає 14 століття, її розпочав папа Боніфацій VIII у 1300 році. З цього часу Церква проголошувала ювілейні роки кожні 25-50 років, хоча були і вийнятки, коли Папа проголошував екстраординарний Ювілейний Рік. За останні 700 років Церква святкувала Ювілейний Рік двадцять дев’ять разів. Святий Рік Милосердя, проголошений Папою Франциском, буде тридцятим. Він триває з 8 грудня 2015 р. до 20 листопада 2016. 

В контексті Ювілейного року пам’ятним є ПОСЛАННЯ Його Святості Іоанна Павла II знагоди Ювілею у  в'язницях 9 липня 2000Року Божого про помилування в’язнів: «Ювілеї були стимулом для спільноти переглянути людське правосуддя мірою Божої справедливості. Тільки спокійна оцінка функціонування пенітенціарних установ, відверте визнання цілей, які суспільство має на увазі при боротьбі зі злочинністю, а також серйозна оцінка засобів, прийнятих для досягнення цих цілей, допомагали в минулому та допомагають надалі виявляти сфери для поправок, які повинні бути зроблені. Це не питання автоматичного або суто косметичного застосування акту помилування. Це не могло би вплинути на суть речей: після того, як Ювілей мине, ситуація повернеться на круги своя. Це, скорше, питання заохочування ініціатив, які закладуть міцну основу для справжнього оновлення, як звичаїв поводження так й інституцій» [1].

«У світі, який надто часто є суворим до грішника, але поблажливим до гріха, існує необхідність розвивати сильне почуття справедливості, щоби шукати й впроваджувати в життя Божу волю»[2]. Поняття «помилування» в нашому розумінні передбачає прощення провини, тобто дарування вини. Це означає, що людина, яка отримала певне покарання може не відбувати його взагалі, або в певній мірі. В такому разі помилування можемо ототожнити з християнським поняттям «милосердя». Милосердя глибоко пов’язане з примиренням і прощенням. Досвідчити Боже милосердя християнин може в Таїнстві Покаяння, головною метою якого є терапевтична дія по відношенню до грішної людини. Однією з умов покаяння є щирий жаль за скоєне і постанова виправитися. Священик тут виступає, як слуга Божого милосердя, який в Імені Бога прощає і відпускає людині її гріх. 

Як бачимо Бог дає людині помилування, але вона сама має займати активну позицію щоб його прийняти. Людина має робити кроки на зустріч. Проте ці кроки вона не зробить, якщо відчуватиме по відношенню до себе загрозу. Як правило більшість осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі відчувають себе неприйнятими, тому постійно мають відчуття зовнішньої загрози. Завданням капелана є стояти на варті людської гідності засудженого, отже проявити до нього християнську любов і прийняття. Капелан допомагає засудженому зустрітися з абсолютною Божою Любов’ю. Отож, заакцептована людина, яка є огорнута в абсолютну любов може відчути якої болі завдає її проступок цій любові. Так приходить і усвідомлення шкоди проступку для суспільства. Це є механізм покаяння, одними із елементів якого є жаль за вчинене і визнання своєї вини. Людина сама себе осуджує.

Проте, тюремне душпастирство повинно бути особливо пильним, щоб не перетворити християнську любов до в’язнів на атаку законного правосуддя чи байдужість до злочинної поведінки[3]. Адже, милосердя не означає відмови від Божих заповідей, не є виправданням для усунення цих заповідей або їх ослаблення. Церква має право і обов'язок називати по імені, як добро, так і зло. Найбільшою спокусою для Церкви було, якби Вона перестала називати по імені добро і зло[4]. Це стосується також законів, що унормовують суспільне життя.

Виходячи із Соціальної Доктрини Церкви, яка говорить, що «покарання – це не тільки захист громадського порядку і запорука безпеки людей, а й знаряддя виправлення злочинця – виправлення, яке набуває моральної цінності спокути, коли винуватець добровільно приймає покарання»[5], говоримо, що Церква виступає за помилування при умові, що засуджений визнає і приймає свою Вину. Але як бачимо для цього необхідні сприятливі умови. Допомогти створити ці умови може пенітенціарний душпастир, який вже точно знатиме своїх підопічних.

Враховуючи слабкість людини та її схильність до гріха, важливо враховувати і можливість рецидиву після помилування. Тому з’являється необхідність реабілітації та подальшої підтримки засудженого. 

Також слід зауважити важливий момент. Капелан у місцях позбавлення волі діє через релігійні заходи та спілкування. З’являється небезпека маніпуляцій як зі сторони засудженого, так і зі сторони адміністрації місць відбування покарань. Тому участь ув’язненого у релігійних заходах не повинна використовуватися як дисциплінарна міра або як інструмент примусової реабілітації. Рівно ж участь в релігійних програмах або релігійні погляди не можуть бути підставою для надання або позбавлення будь-яких привілеїв. Тому засудженому не обов’язково знати, про те, що священик міг би за нього клопотати.

Церква послідовно висловлює думку, що засуджені на довічне ув’язнення повинні мати надію на можливе помилування[6]. Ця надія створює умови для необхідних зусиль, щоб мати шанс знову повернутися до суспільства.

Слово Боже до нас говорить: «Я милосердя хочу, а не жертви»(Мт.9.13), тому органи, які керують процедурою помилування мали би керуватися саме цими словами. Саме ці слова мали б допустити до свого серця члени комісії, які надають клопотання. В свою чергу, священик-капелан мусить мати право брати участь у процесі клопотання про застосування помилування на підставі душпастирського досвіду спілкування з конкретним засудженим.

---

 [1] Служити ув’язненим: фахові орієнтири для душпастирства у пенiтенцiарних закладах / За загальною редакцiєю о. Костянтина Пантелея. – Львів: Дон Боско, 2012. – с. 214.

  [2] Цитата з різдвяної проповіді святішого отця Франциска 25 грудня 2015 року. «Радіо Ватикану»

http://uk.radiovaticana.va/news/2015/12/24/різдвяна_проповідь_папи_франциска/1196772

[3] Human rights of prisoners. International study seminar (Rome, 1-2 march 2005), Pontifical Council for Justice and Peace and the International Commission of Catholic Prison Pastoral Care, Libreria Editrice Vaticana, Vatican city, 2006. p. 81.

[4] INFORME SOBRE LA ESPERANZA, Diálogo con Carlos Granados, BIBLIOTECA DE AUTORES CRISTIANOS, MADRID • 2016, p. 222.

[5] Компендіум соціальної доктрини Церкви / Папська Рада «Справедливість і мир». – К.: Кайрос., 2008. – 549 с.

[6] Резолюція Міжнародної конференції “Юридичний вимір в’язничного служіння” (Final Declaration of the Conference “Prison Ministry – Area Juridica”), 6 червня 2009 року, Києві. Глава УГКЦ взяв участь у Міжнародній конференції «Юридичний вимір в’язничного служіння» Понеділок, 08 червня 2009 

©Олександр Богомаз. Текст доповіді на Круглому столі з обговорення актуальних питань щодо вдосконалення процедури помилування, який відбувся 23 березня 2016 року в Національній академії внутрішніх справ.

Усі цитування даної доповіді мусять дотримуватися авторського права.

Сестри катехитки Cвятої Анни розпочали служіння арештованим жінкам у Римі.

Ще у 2005 році сестри Служебниці НДМ розпочали служіння у центрі ідентифікації і депортації осіб «Ponte Galeria» у Римі. Після кількарічної перерви, нещодавно з благословення Владики Діонісія, Апостольського візитатора для українців греко-католиків в Італії та Іспанії, зазначену місію продовжило Згромадження Сестер Катехиток Святої Анни в особі сестри Еділми Весоловскі.

В «Ponte Galeria» у Римі перебувають жінки та дівчата із багатьох країн світу. Серед яких, зокрема, українки, росіянки та з інших країн СНД (Молдавія, Грузія). Сестра Еділма, СКСА, разом зі сестрами інших національностей, щосуботи відвідують цих жінок із метою моральної підтримки та спільної молитви. Загалом в Центрі знаходяться 100-120 осіб, серед яких нерідко перебуває біля 10-ти українок. Основною причиною потрапити у «Ponte Galeria» є відсутність документів. Ці центри є місцями тимчасового перебування в період встановлення особи перед видворенням з Італії. Нелегали нерідко знаходяться там до півроку. У разі скоєння злочину нелегальний статус мігранта вважається обтяжливою обставиною. Хоча подібні центри не є тюремними закладами, проте умови утримання в них є доволі важкими.

«Коли я нещодавно (місяць тому) вперше прибула з іншими сестрами до «Ponte Galeria» - ділиться с. Еділма - я ще не мала чіткого розуміння про те, що саме я могла робити, щоб конкретно допомагати цим жінкам. Я одразу помітила, що інші сестри, що відвідують цей центр, вже багато часу, виконують своє служіння спокійно і без зайвих тривог. Як тільки ми ввійшли до цієї в’язниці, багато жінок вийшли нам на зустріч, щоб привітатися, як кажуть, «вже біля самого порога». Відразу було відчутно, що вони чекали на прихід сестер, і що це момент їхньої великої радості. Можливо, єдиний протягом довгого тижня, адже для них це є місце, де час зупинився. Водночас я побачила погляди, в яких була відсутня надія, погляди повні страхів та переживань. На моє привітання «Слава Ісусу Христу» я побачила в очах українських жінок маленькі іскорки надії та радості. Їх було п’ять, але це число постійно змінюється. Вже наступного тижня одних депортували і привезли сюди інших. І так середнє число кожного тижня коливається.

Час для нас, що є на волі, і задіяні до різного роду праці пролітає, для них же час є недругом. Проходять дні, а вони не знають куди і коли їх спрямують… Зростають переживання та страх. Моя присутність для українок, думаю, що є дуже важливою. Для них я репрезентую близьку Церкву, яка сама приходить до них. Адже вони не можуть іти до храму, молитися там, сповідатися, подати намірення на Літургію. Ми всіма силами намагаємося бути близькими до них, а найважливіше уміти вислухати кожну, коли вони виливають у своїх розповідях усі свої болі. Ми разом молимося, приносимо їм літературу в рідній мові, забираємо їхні намірення на Літургії та заносимо нашим священикам. Я особисто чуюся дуже добре прийнятою цими жінками. Від самого початку я не приховувала, що я бразилійка польського походження, зрештою і сама моя українська мова, якою я розмовляю не є перфектною і може мене видавати. Але вони мене тепло прийняли і мені довіряють. Наша група складається з сестер різних національностей. Знати більше мов – це інструмент, яким Святий Дух вміє добре управляти. Нерідко біля мене можуть гуртуватися і жінки інших національностей. Розмовляючи українською, португальською, італійською та трохи англійською мовами, маю нагоду долинути до сердець більше людей. Ми не можемо змінити законів, але малими жестами, такими як бути поруч, разом молитися, принести солодощів, літератури тощо, ми зближуємося до терплячих як Марія під хрестом. Вона не могла витягти цвяха з тіла свого Божественного Сина, але вона була близько біля нього, щоб співтерпіти. Таку ж місію бажають покладати на себе сьогодні і сестри із різних згромаджень та національностей, відвідуючи центр “Ponte Galeria”».

Прес-служба УГКЦ в Італі

Стан пенітенціарної системи України на 1 квітня 2016 року.

Як повідомляє Державна пенітенціарна служба України, станом на 1 квітня 2016 року в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, розташованих на території, що контролюється українською владою, утримувалось 64 182 особи (статистика не враховує близько 15 тис. осіб, які знаходяться у тюрмах і колоніях на територіях, окупованих Росією та зайнятих проросійськими терористичними формуваннями).

на окупованій території Донецької та Луганської областей залишилося 29 установ та 47 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, що тимчасово не контролюються українською владою. Ще 4 пенітенціарні установи розташовані на території окупованого Криму. На даний час у сфері управління ДПтС України перебувають 148 установ та 589 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції. 
З них:

у 12 слідчих ізоляторах та 17 установах виконання покарань з функцією СІЗО тримається	16 415 осіб узятих під варту, та засуджених
з них на стадії: досудового розслідування	1 863 особи
судового розгляду (до винесення вироку)	7 324 особи
у 113 кримінально-виконавчих установах  з них:	47 431засуджений
у 7 колоніях максимального рівня безпеки	2 262 особи
у 32 колоніях середнього рівня безпеки для неодноразово засуджених	19 509 осіб
у 27 колоніях середнього рівня безпеки для вперше засуджених	13 391 особа
у 7 колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами для тримання чоловіків	1 778 осіб
у 4 колоніях мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами для тримання чоловіків	566 осіб
у 11 колоніях для тримання жінок	2 204 особи
у 4 спеціалізованих лікувальних закладах	1 007 осіб
в лікувальних закладах при ВК та СІЗО	1 500 осіб
у 21 виправному центрі	2 265 осіб
у 6 виховних колоніях (для неповнолітніх)	336 осіб

Серед засуджених:

1547 осіб відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі;
481 особа відбуває покарання у вигляді арешту у 51 арештному
домі, утвореному при установах виконання покарань;

Криміногенний склад засуджених до позбавлення волі:

7,9 тис. осіб засуджені на строк понад 10 років;
10,3 тис. осіб – за умисне вбивство, у тому числі 4,9 тис. осіб, які вчинили
вбивство при обтяжуючих обставинах;
4,7 тис. осіб – за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження;
11,5 тис. осіб – за розбій, грабіж та вимагання;
1,4 тис. осіб – за зґвалтування;
13 осіб – за захоплення заручників;
6,1 тис. осіб – за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров`я населення.

На обліку в підрозділах кримінально-виконавчої інспекції перебуває 79 455засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та адміністративних стягнень.

Медичне забезпечення засуджених та осіб, узятих під варту, здійснюють 18 відомчих лікарень (8 - туберкульозних, 9 - багатопрофільних; 1 - лікувальний заклад психіатричного профілю) та 114 медичних частин в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

Виробництво Державної пенітенціарної служби України представлене 90промисловими, 11 сільськогосподарськими підприємствами установ виконання покарань та 137 майстернями.

При 75 установах виконання покарань функціонують професійно-технічні навчальні заклади, в яких навчаються майже 6,6 тис. засуджених.

Загальноосвітнє навчання засуджених та осіб, узятих під варту, забезпечують 124загальноосвітні навчальні заклади.

Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України забезпечують 37,8тис. працівників з них:

• середній та старший начсклад – 11,6 тис.;
• рядовий та молодший начсклад – 17,3 тис.;
• вільнонаймані працівники – 8,9 тис.

Працівники проходять курсове навчання з первинної професійної підготовки та підвищення кваліфікації в Білоцерківському, Дніпродзержинському та Хмельницькому училищах професійної підготовки персоналу.

Підготовка фахівців для пенітенціарної системи з вищою освітою здійснюється в Академії Державної пенітенціарної служби (на денній формі – 492 курсанти та на заочній формі – 202 слухача), Інституті кримінально-виконавчої служби (на денній формі – 635 курсантів та на заочній формі –307слухачів) та Національному університеті "Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого" (навчається на денній формі – 383 студенти та на заочній формі – 245).

Державна пенітенціарна служба України