Шукати в цьому блозі

середа, 16 лютого 2011 р.

Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви.

«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах»
(До євреїв 13:3)

Подані відомості відзеркалюють початок 2011 року. Для ознайомлення з інформацією, яка відповідає сучасному стану перейдіть сюди.


Серед усіх суспільних інституцій роль Церкви у формуванні пенітенціарної політики держави є найбільш помітна. Церква здавна плекає справедливість та милосердя у немилосердному світі. Тема в’язниці є часто під увагою. Вона є «смаженою». Ми чуємо її у новинах, у піснях на FM станціях у таксі, у приватних аудіо записах, в анекдотах, вгадуємо її у назвах фільмів. Розмовні та поведінкові моделі, пов’язані з кримінальною субкультурою, вже давно виплеснули з екранів у наше повсякдення. Отже, ми почуваємося обізнаними. З другого боку, ми завжди залишаємося дуже далекі від розуміння питання. Ми навіть закриті на сприйняття дійсного стану речей у зоні, яку справедливо можемо порівняти з темною стороною місяця. Справді, при більш ретельній та чесній увазі ми помітимо не лише малу нашу обізнаність, але і певну неохоту торкатися цієї теми. Більшості з нас байдуже або моторошно.
Оскільки йдеться про покарання за злочин, який є патологією щодо особи і щодо суспільства (до речі грецьке πάθος, pathos, - перекладається як «почуття», «страждання»), людині властиво намагатися уникати всього, що пов’язано зі стражданням. І тому,  говорячи про в’язницю, одні вживають жартів, інші браваду блатної романтики, ще інші – байдужість чи відчуження. А як нам сформувати таке відчуття і поводження, яке суттєво різниться від вище згаданих реакцій світу цього, яке знаходиться у серці Христової Церкви?
Кожне суспільство, зіштовхуючись з проблемою насильства та злочинів, усвідомлює необхідність різних видів реагування, у тому числі й ув'язнення, як останнього засобу. Але кому, як не нам, християнам, розвивати і поглиблювати своє уявлення про причини злочинності та криміналізації суспільства. Адже вони криються за браком моральної відповідальності та соціальної солідарності. Кримінальні злочини стаються через причини, приховані у суспільному житті людей. Ми делегували державній владі усе, що стосується правосуддя та покарань за злочини. Тому те, що відбувається у цій сфері не може бути поза нашою відповідальністю.
Протягом років незалежності не припиняються зусилля щодо реформування системи кримінального судочинства та гуманізації утримання в'язнів. В Україні заборонено тортури і смертну кару. Але риси судової і тюремної системи України надто поволі змінюються, виходячи з під тіні репресивних традицій, яким минуло 300 років. Залишається високим рівень корупції. Хоча число засуджених до позбавлення волі за останні 10 років зменшилося на третину, протягом двох останніх років критично виросла чисельність громадян у слідчих установах. За статистичними даними 2011 року Україна ще входить у десятку країн світу за кількістю в’язнів на 100 тис. населення. Велике число наших співгромадян мали досвід перебування «за ґратами». За один рік через брами установ попереднього ув’язнення проходить понад пів мільйона осіб. 60 тисяч з цього числа засуджуються до позбавлення волі. Нині по той бік суспільства опинилося близько 152 тисяч людей.

Відродження душпастирства у пенітенціарних установах України розпочалося відразу після легалізації УГКЦ після років підпілля. Єпископи, священики і семінаристи щороку відвідували найближчі виправні колонії при нагоді великих свят, для проповіді та євангелізації, для передачі засудженим гуманітарної допомоги.  Серед ієрархів і священиків, які першими стали відвідувати тюрми слід відмітити імена владики Юліяна Вороновського, блаженнішого Любомира Гузара, владики Юліяна Ґбура, владики Степана (Менька), ЧНІ, владики Димитрія (Григорака), ЧСВВ, о. Романа Шафрана, о. Івана Ціхуляка, о. Володимира (Коника), ЧСВВ, о. Зиновія Хоркавого, о. Ігоря Царя, о. Павла Менлі, о. Степана Здобиляка (спочив у Бозі 23 жовтня 2008 року).  Від 1992 року в Карітас-Київ о. Ігор Онишкевич розпочав харитативне служіння для ув’язнених жінок.

2001 р. УГКЦ стала співзасновницею та учасницею Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі». Місія об’єднує 12 християнських Церков і деномінацій. Ця організація представляє Україну в Міжнародній асоціації тюремного служіння (PFI). На церковному і екуменічному рівні о. Ігор Онишкевич, а згодом о. Андрій Нагірняк були офіційними представниками служіння УГКЦ у тюрмах до 2006 року. Від 2003 року УГКЦ є учасницею на правах спостерігача, а від 2007 року є дійсним членом Міжнародної Католицької Комісії душпастирської опіки в тюрмах (ІССРРС), яка нині діє під керівництвом Конгрегації у справах духовенства та у співпраці з Папською радою «Справедливість і мир».


Після перенесення 2005 року осідку глави УГКЦ до Києва почалося структурне оформлення цього служіння. Декретом блаженнішого Любомира від 3 жовтня 2006 року при Патріаршій Курії УГКЦ було проголошено про створення Відділу душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовквівського. У грудні 2010 року Відділ було  реорганізовано у Департамент душпастирства у силових структурах України з відділами військового і, відповідно, пенітенціарного душпастирства. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає новостворений Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Керівництво відділом покладено на ієрея Костянтина Пантелея. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 37 – капелани. Більшість із них отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці у пенітенціарних установах.

Монахи Львівської провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя опікуються позбавленими волі у сімох установах виконання покарань. Ними видавався тематичний часопис “Закон і милосердя”. Головними напрямками служіння є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Протягом чотирьох років відбулося вісім семінарів для в'язничних душпастирів та чотири тренінги для волонтерів.


Розташування пенітенціарних установ на територіях єпархій нерівномірне. Для прикладу, якщо в межах Київської Архиєпархії – 30 закладів, а у Львівській Архиєпархії – 3 установи, то на території  Донецько-Харківської Екзархії – 88 колоній і тюрем. Тому, відповідно до постанови під номером п'ять п’ятдесят першої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ  (Чортків,  13-14 липня 2010  року Божого), було рекомендовано розглянути доцільність творення єпархіальних комісій пенітенціарного душпастирства. Неділя про Блудного Сина була обрана Днем особливої уваги УГКЦ до в’язничного служіння. Рішенням блаженнішого Любомира у грудні 2009 року у Київській Архиєпархії було створено Комісію пенітенціарного душпастирства. Голова комісії – о. Віталій (Котик), ЧНІ. При Курії Львівської Архиєпархії від 2010 року діє Відділ пенітенціарного душпастирства, керівник – о. Андрій Хомишин.


Значного вдосконалення та розвитку потребують наступні ділянки служіння пенітенціарного душпастриства:


1.         Для позбавлених волі та членів їх родин:


-         служіння ув'язненим і засудженим у їх духовних потребах;
-         опіка мігрантами в ув’язненні пастирськими структурами УГКЦ за кордоном;
-         опіка родинами ув’язнених мігрантів парохіяльними спільнотами УГКЦ в Україні;
-         служба листування з в'язнями для духовного і харитативного супроводу особи та її неповнолітніх дітей, що залишилися без годувальника;
-           реадаптація після звільнення з ув’язнення.


2.         Для пенітенціаріїв та їх родин:


-          особлива увага на рівні парафіяльного життя,
-          відпочинкові реколекційні програми та прощі для пенітенціаріїв та членів їх родин.


3.         Для держави і суспільства:


-        проведення виставок творчих робіт засуджених;
-      організація конференцій та заходів суспільної солідарності для формування в державі пенітенціарної політики;
-       впровадження програм надолуження та примирення для злочинців та осіб, що постраждали через злочин.


У справі повернення громадян до суспільного життя Церква ефективно співпрацює і засвідчує живу солідарність з представниками Державної пенітенціарної служби України, що виконують свій обов’язок сумлінно та з належним дотриманням прав людини. Ця співпраця спирається на відповідну угоду, укладену 2 квітня 2007 року. Церква закликає усіх нас служити тим людям, що знаходяться у гірких обставинах. Господь був особливо уважний до найбільш нужденних, із якими ототожнював Себе. В’язні – люди у великій духовній потребі. Для нас, християн, мають бути пересторогою слова Христа: «Я був у темниці, і ви не відвідали Мене» (Mт. 25).

«Карна система в Україні від початків історичного життя в усі часи не визначалась суворістю. Чужоземні карні кодекси, які містили в собі суворі кари на тілі, калічення, кару смерті в різних нелюдських муках — візантійські, середньовічні німецькі — не сприймалися українським життям. Кара смерті практикувалася рідко, звичайно заступалася в’язницею або вигнанням, і такі кари московські, як «нещадне биття» батогами чи палицями за найрізноманітніші, зовсім не серйозні провини, в Сибір з відбиранням маєтку «на государя», для української людності було чимось жахливим невимовно... А такі факти московської кари «за зраду» почали вживатися надзвичайно широко і робили на українську людність враження надзвичайно гнітюче».
Михайло Грушевський, історик, президент Української Народної Республіки.

 

Додаток

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ
ПРО ДЕРЖАВНУ ПЕНІТЕНЦІАРНУ СЛУЖБУ УКРАЇНИ


Система установ і органів Державної пенітенціарної служби України (станом на кінець 2010 року) – це 25 територіальних управлінь (розташованих в обласних центрах), в підпорядкуванні яких є 184 установи, з них:
– 120 виправних колоній (в тому числі 10 колоній для утримання
засуджених жінок);
– 10 виховних колоній (для утримання неповнолітніх засуджених);
– 21 виправний центр;
– 33 слідчі ізолятори
– 25 арештних домів (на базі установ ДПС України).
На початок 2011 року під охороною в органах і установах пенітенціарної служби України утримувалось всього 113 тисяч осіб, які засуджені до позбавлення волі, обмеження волі, арешту.
40 тисяч осіб перебувають під слідством та утримуються в 33 слідчих ізоляторах.
Із загального числа засуджених утримуються по категоріях:
– 1,5 тисячі неповнолітніх засуджених;
– 7 тисяч засуджених жінок;
– 1,1 тисяча осіб засуджено до арешту;
– 4,7 тисяч чоловік засуджено до обмеження волі;
– 1,7 тисяч чоловік засуджено до довічного позбавлення волі.
Із загального числа утримуваних засуджено за злочини:
– 9,5 тисяч осіб – за вбивство при обтяжуючих обставинах;
– 747 осіб – за вимагання;
– 257 осіб – за бандитизм;
– 30 тисяч осіб – за розбій та грабіж;
– 20,5 тисяч осіб – за незаконні дії з наркотичними речовинами;
– 500 чоловік – за злісну непокору вимогам адміністрації виправної
установи.

Поряд з цим, на території України функціонують 703 підрозділи кримінально-виконавчої інспекції, які розміщені фактично в кожному адміністративному районі на території України. На обліках в територіальних органах кримінально-виконавчої інспекції перебуває 184,8 тисяч осіб, які засуджені до покарань без позбавлення волі, серед яких 6,1 тис.осіб – неповнолітні засуджені. З числа підоблікових осіб відбувають кримінальні покарання без позбавлення волі у вигляді:
– громадських робіт – 22,5 тис.осіб;
– виправних робіт – 4 тис.осіб;
– позбавлення права обіймати певні посади та займатись певною діяльністю – 10 тисяч осіб;
– звільнення від кримінального покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням – 126 тис.осіб.
Персонал Державної пенітенціарної служби України складає 47,7 тисяч чоловік, з яких 35,5 тисяч – атестований склад (у пагонах).

Основні структурні дільниці виправної колонії
Виправні колонії – це основний вид установи ДПтС України, які мають рівні безпеки:

  • Мінімальний рівень безпеки з полегшеними умовами тримання;
  • Мінімальний рівень безпеки із загальними умовами тримання;
  • Середній рівень безпеки для тримання осіб, засуджених вперше;
  • Середній рівень безпеки для неодноразово засуджених осіб;
  • Максимальний рівень безпеки із загальними умовами тримання;
  • Максимальний рівень безпеки із камерним утриманням засуджених.

В структуру виправної колонії входять:

  • Адміністративна будівля (де розміщуються основні служби установи: керівництво, бухгалтерія, маркетинг, комунально-побутова служба, служба кадрів, виробнича служба, інженерна служба, соціально-психологічна служба, канцелярія, інші допоміжні служби установи);
  • Контрольно-пропускний пункт (КПП) – елемент системи охорони установи, через який здійснюється прохід (проїзд, пронос) на територію установи;
  • Карантинне відділення – дільниця для утримання новоприбулих засуджених (до 14 діб)
  • Житлова зона установи – це територія установи, в якій розміщуються:

– клуб для засуджених

– загальноосвітній навчальний заклад для засуджених

– центр професійної підготовки засуджених (як правило)

– бібліотека

– храм або каплиця

– молитовний дім (кімната)

– їдальня для засуджених

– банно-пральний комплекс

– кімната психоемоційного розвантаження засуджених

– медико-санітарна частина
  • Виробнича зона установи – це територія установи, на якій розташовані виробничі об`єкти: виробничі дільниці, цехи, складські приміщення, може розміщатись центр професійної підготовки засуджених, котельня, майстерні, інші дільниці виробничого призначення;
  • Міжзонний КПП – пропускний пункт для контролю за проходом засуджених та персоналу установи з однієї зони установи в іншу;
  • Харчоблок – їдальня для засуджених, підсобні та складські приміщення для зберігання та приготування їжі, пекарня.

Основні служби установ ДПтС України, з якими ймовірно може співпрацювати душпастир:
  • керівництво установи (начальник установи, заступники начальника установи, керівники служб – отримання дозволу, офіційні коментарі);
  • служба охорони (прохід на територію установи);служба нагляду і безпеки (супроводження та забезпечення заходів безпеки в установі);
  • соціально-психологічна служба (реалізація комплексу соціальних та психологічних заходів, направлених на зведення до мінімуму негативного впливу місць позбавлення волі, підготовки засуджених до життя на волі);
  • служба медико-санітарного забезпечення (медобстеження, надання невідкладної та планової медичної допомоги, контроль за санітарно-епідеміологічним станом в установі);
  • служба інтендантського та комунально-побутового забезпечення (організація харчування, робота крамниць, кімнат тривалих побачень, забезпечення речовим майном, робота банно-пральних комплексів);
  • служба по контролю за виконанням судових рішень (контроль за дотримання строків утримання, законність звільнення, взаємодія з судами в питаннях зміни строку позбавлення волі)

Засуджені у виправній колонії утримують в спеціальних дільницях:

  • дільниця карантину, діагностики і розподілу засуджених;
  • дільниця ресоціалізації;
  • дільниця посиленого контролю;
  • дільниця соціальної реабілітації
  • дільниця соціальної адаптації (створюються у виховних колоніях для неповнолітніх засуджених).

Дільниця карантину, діагностики і розподілу засуджених – це окрема (ізольована від загальної маси засуджених) дільниця, основними функціями якої є:

– первинне психолого-педагогічне вивчення особистості новоприбулих засуджених;
– вивчення особливостей психічного стану засудженого психологом установи, підготовки рекомендацій персоналу установи щодо особливостей індивідуальної роботи з даним засудженим;
– ознайомлення новоприбулих засуджених з їхніми правами, обов`язками, правовим статусом;роз`яснення можливих перспектив під час відбування покарання в даній установі;
– обстеження засуджених медперсоналом на предмет вивчення стану здоров`я;
– сприяння засудженому в адаптації до нових умов перебування в даній установі виконання покарань;
– всебічне вивчення соціально-демографічних, кримінальних та психологічних особливостей конкретного засудженого для розподілу його до того чи іншого відділення соціально-психологічної служби та подальшої організації виховної та профілактичної роботи з ним.
Дільниця ресоціалізації – це основна структурна дільниця виправної установи, де утримується фактично основна маса засуджених. Такі дільниці розташовані в житловій зоні установи.
Основними завданнями цієї дільниці є:
– створення оптимальних умов відбування засудженими кримінального покарання;
– проведення із засудженими масових заходів та групових занять соціально-психологічного та культурно-просвітницького напрямків.
Дільниця посиленого контролю – це дільниця, створена для ізоляції засуджених, які мають високу ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, або які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки.
Дільниця соціальної реабілітації – це дільниця, яка розташована за межами основної огорожі установи та створена для засуджених, які характеризуються позитивно, своєю поведінкою в установі та ставленням до праці вони доводять своє виправлення, мають добрі соціальні зв`язки на волі, а також виявляють наміри щодо правослухняної та соціально-прийнятної поведінки після звільнення з місць позбавлення волі.
За матеріалами ДПС України.



Фрагменти з
КОМПЕНДІУМУ СОЦІАЛЬНОЇ ДОКТРИНИ ЦЕРКВИ
ПАПСЬКОЇ РАДИ СПРАВЕДЛИВІСТЬ І МИР
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ ПОЛІТИЧНА СПІЛЬНОТА

III. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА
д. Каральна функція
402. Для захисту спільного блага легітимна державна влада має право й обов’язок визначати покарання, відповідно до тяжкості злочину [Катехизм Католицької Церкви, 2266.]. Перед державою постає подвійне завдання: класти край діям, які порушують права людини і фундаментальні норми громадського співжиття, та відновлювати через каральну систему порядок, порушений кримінальною діяльністю. У правовій державі функцію визначати міру покарання покладено на суд: «Конституції сучасних держав, встановлюючи відповідні відносини між законодавчою, виконавчою і судовою владою, гарантують останній необхідну незалежність у сфері закону.» [Катехизм Католицької Церкви, 2266.]

403. Покарання – це не тільки захист громадського порядку і запорука безпеки людей, а й знаряддя виправлення злочинця – виправлення, яке набуває моральної цінності спокути, коли винуватець добровільно приймає покарання [Катехизм Католицької Церкви, 2266.]. Так досягається подвійна мета: з одного боку, заохочується реінтеграція засуджених у суспільство, а з іншого – утверджується справедливість, що примирює, справедливість, здатна відновити гармонію в соціальних відносинах, підірвану скоєним злочином. У зв’язку з цим, діяльність, до якої покликані тюремні капелани, важлива не лише через свій специфічно релігійний характер, а й через притаманну їй функцію захисту людської гідності засуджених. На жаль, умови, в яких вони відбувають покарання, часто негативно позначаються на їхній гідності, а в’язниці стають місцем нових злочинів. І все ж, виправні заклади створюють нагоду вкотре засвідчити християнську турботу про соціальну сферу: «Я… у тюрмі був, і ви прийшли до Мене» (Мт 25, 35,36).

404. Діяльність інститутів, які визначають кримінальну відповідальність, завжди має особистий характер; вона повинна спрямовуватися на ретельний пошук правди і здійснюватись із цілковитою повагою до гідності і прав людини. Це означає, слід гарантувати дотримання прав що винного, що невинного. Необхідно керуватися юридичним принципом, згідно з яким не можна визначати покарання, якщо злочин ще не доведений. Під час розслідування необхідно суворо дотримуватися заборони застосовувати тортури, навіть у випадку тяжких злочинів: «Учень Христа відкидає будь-яке застосування таких методів, які нічим не можна виправдати і які жахливо принижують людську гідність як ката, так і жертви» [Іван Павло II, Звернення до Міжнародного комітету Червоного Хреста, Geneva (15 June 1982), 5: L'Osservatore Romano, English edition, 26 July 1982, p. 3.]. Міжнародні юридичні документи із захисту прав людини справедливо вказують на заборону тортур як на принцип, який не можна порушувати за жодних обставин. Також неприпустимий «арешт, єдина мета якого – отримати важливу для судового процесу інформацію»  [Іван Павло II, Звернення до Італійської Асоціації суддів (31 Березня 2000), 4: AAS 92 (2000), 633.]. Крім того, слід забезпечити, щоб «судові процеси проводилися швидко: їхня надмірна тривалість стає нестерпною для громадян і зрештою перетворюється на справжню несправедливість»  [[Іван Павло II, Звернення до Італійської Асоціації суддів (31 Березня 2000), 4: AAS 92 (2000), 633.]. Здійснюючи слідство, слідчі мають бути особливо обережними, щоб не порушити принцип презумпції невинності і право звинуваченого на конфіденційність. Зважаючи на те, що і судді можуть помилятися, закон має гарантувати адекватне відшкодування жертвам судових помилок.

405. Знак надії вбачає Церква в тому, що «громадська думка чинить все більший опір смертній карі – навіть якщо суспільство вдається до неї як до інструменту “легітимного захисту”. Цей опір постає з переконання, що сучасне суспільство спроможне успішно боротися зі злочинністю методами, які знешкоджують злочинця, але не позбавляють його остаточно можливості змінити своє життя» [Іван Павло II, Енцикліка Evangelium Vitae, 27: AAS 87 (1995), 432.]. Хоча традиційне вчення Церкви – за умови, що точно встановлено особу і відповідальність винного – не виключає смертну кару, «якщо це є єдиний можливий ефективний шлях захисту життя людей від незаконного агресора» [Катехизм Католицької Церкви, 2267.]. Однак, перевагу слід надавати безкровним засобам запобігання і покарання, адже «вони більш відповідні конкретним умовам спільного блага і гідності людської особи» [Катехизм Католицької Церкви, 2267.]. Збільшення кількості країн, які вдаються до заходів, спрямованих на законодавче скасування або тимчасове припинення смертної кари, свідчить про те, що випадки, коли злочинця конче потрібно стратити, трапляються «дуже рідко, а може, й ніколи» [Катехизм Католицької Церкви, 2267.]. Все більша відраза громадської думки до смертної кари і різні заходи щодо її скасування чи призупинення, – яскраве свідчення росту моральної свідомості.

З Послання Його Святості Іоанна Павла II з нагоди Ювілею у в'язницях,
9 липня 2000 РОКУ БОЖОГО
«Відповідно до Божого плану, усі повинні зіграти свою роль у наданні допомоги в побудові кращого суспільства. Очевидно, що це передбачає докладання величезних зусиль у галузі попередження злочинності. Всупереч усьому злочини поповнюються. Всі, аби додати свій внесок у формування спільного добра, повинні працювати, в міру своєї компетенції, для надання можливості засудженим спокутувати свої провини, як щодо окремих осіб, так і у відношенні до суспільства. Такий процес ґрунтується на дозріванні у відчудтті відповідальності. Нічого із цього не слід вважати утопічним.»

Зі Звернення Його Святості Венедикта XVI до учасників Дванадцятого Світового Конгресу Міжнародної Католицької Комісії Вязничного Душпастирства
четвер, 6 вересня 2007 р.
«В'язні легко можуть бути розбиті почуттями ізоляції, ганьби й відкинення, що погрожують зруйнувати їхні надії та очікування на майбутнє. У цьому розумінні, Капелани та їх помічники з вірних покликані бути вісниками нескінченного Божого милосердя та прощення. У співробітництві з цивільною владою, їм довірено важке завдання допомогти ув'язненим віднайти почуття мети, щоб із Божою Ласкою, вони могли перетворювати своє життя, примирятися зі своїми домашніми й друзями, та, як тільки можливо, приймати обов'язки й відповідальності, що дозволять їм повести праведне та чесне життя у суспільстві.
Судові й карні установи відіграють фундаментальну роль у захисті громадян й охороні суспільних дібр. У той же самий час, вони повинні допомогти у відновленні «соціальних зв'язків, зруйнованих скоєним злочином». За своєю глибинною природою, ці пенітенціарні установи мусять сприяти відновленню правопорушників, полегшуючи їхній перехід від розпачу до сподівання та від стану непевного до благонадійності. Коли умови в середині цих установ не сприятимуть процесові повернення чуття гідності та прийняття пов'язаних із ним обов'язків, такі заклади будуть не в змозі досягати одного з їхніх найсуттєвіших призначень. Суспільні влади повинні бути завжди, пильними щодо цього, цураючись будь-яких засобів покарання чи виправлення, які або підривають або принижують людське достоїнство ув'язнених. У цьому відношенні, я повторюю це,  заборона проти катування  не може бути порушена за будь-яких обставин.»

Неділя Про блудного сина в УГКЦ - День особливої уваги до в'язничного служіння
Неділю Про блудного сина (два тижні перед початком Великого посту) Синод Української Греко-Католицької Церкви визначив як День особливої уваги до в'язничного служіння. До цього дня, що припадає 2011 року на 20 лютого, Блаженніший Любомир написав пастирського листа до вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі. Ми делегували державній владі все, що стосується правосуддя та покарань за злочини. Тому те, що відбувається у цій сфері, не може бути поза нашою відповідальністю.

Протягом років незалежності не припиняються зусилля щодо реформування системи кримінального судочинства та гуманізації утримання в'язнів. В Україні заборонено смертну кару. Але риси судової і тюремної системи України надто поволі змінюються, виходячи з-під тіні репресивних традицій, яким минуло 300 років. Залишається високим рівень корупції. Хоча число засуджених до позбавлення волі за останні 10 років зменшилося на третину, протягом двох останніх років критично виросла чисельність громадян у слідчих установах.

За статистичними даними 2011 року, Україна ще входить у десятку країн світу за кількістю в’язнів на 100 тисяч населення. Велике число наших співгромадян мали досвід перебування «за ґратами». За один рік через брами установ попереднього ув’язнення проходить понад півмільйона осіб. Шістдесят тисяч з цього числа засуджуються до позбавлення волі. Нині по той бік суспільства опинилося близько 152 тисяч людей.

У справі повернення громадян до суспільного життя Церква ефективно співпрацює і засвідчує живу солідарність з представниками Державної пенітенціарної служби України, що виконують свій обов’язок сумлінно та з належним дотриманням прав людини.


Повідомив о. Костянтин Пантелей

УГКЦ налагоджує співпрацю з Португалією у справі душпастирства в’язнів

У Португалії упродовж 10 - 18 листопада 2010 року, з метою розвитку співпраці у царині католицького душпастирства в тюрмах, перебували ієрей Костянтин Пантелей і сестра Вероніка (Кішко), згромадження Непорочного Серця Богородиці Фатімської, які представляли капеланське служіння УГКЦ.

Отець Іван Ґудзь, координатор капеланії УГКЦ у Португалії, зустрівся з гостями з України та виявив щиру зацікавленість і готовність розвивати душпастирську структуру, щоб уможливити опіку в’язнями, що походять з України. Неоціненно посприяли у звершенні місії цієї подорожі ієромонахи Чину Св. Василія Великого о. Йоан Дмитро (Лубів) та о. Микола (Ярема), настоятелі Храму Різдва Пресвятої Богородиці в Лісабоні (подробиці про їх працю можна читати за посиланням: http://osbmpt.at.ua/index/0-2). Вони забезпечили побут і транспортування гостей, брали живу участь у зустрічах і нарадах, розробляли душпастирський план для опіки у в’язницях.


11 листопада 2010 року в м. Пеніше відбулася зустріч з дияконом Пітером Ехтермаєром, чільним представником ІССРРС-Europe. Головна мета наради, що відбулася – посприяти налагодженню опіки нашими співгромадянами, які опинилися за ґратами у таких країнах як Італія, Іспанія, Португалія та Німеччина. «Міграція українців має свої позитивні і негативні сторони – сказав під час зустрічі о. Костянтин, − серед негативних є також ув’язнення. Треба допомогти нашим людям відчути підтримку Церкви та зберегти їх зв’язки з родиною».


12-13 листопада, у часі міжнародного паломництва до Фатіми о. Костянтин Пантелей та с. Вероніка (Кішко) молилися за ув’язнених на місці, де 1917 року трьом дітям-пастушкам об’явилася Богородиця. На питання ієромонаха о. Сільвіо (Литвинчука), ЧСВВ, настоятеля для українських парохій поблизу Фатіми, що спонукало її до в’язничного служіння, с. Вероніка відповіла: «Фатімське об’явлення також торкнулося в’язнів. Відомий факт, що префект округу, де знаходиться Фатіма, застрашував дітей, аби вони припинили свідчити про появу Божої Матері, кинув їх до в’язниці. Діти Лючія, Жасінта і Францішко стали живим прикладом віри та щирої молитви, що навіть ватажок засуджених за кримінальні злочини навернувся, а з ним і численні інші в’язні».


16 листопада у м. Авеіро відбулася зустріч з національним координатором пенітенціарного душпастирства падре Жоао Ґонзалвешом, відповідальним представником Конференції Єпископів Португалії. Він розповів про працю в’язничних капеланів та волонтерів, що служать у сфері богословській, соціальній та юридичній. Для ближчого сприйняття пенітенціарної системи країни о. Йоан, о. Костянтин і с. Вероніка відвідали місцеву в’язницю. Загалом у 55 тюрмах Португалії понад 13 тис. ув'язнених, 30,6% знаходяться під вартою в процесі суду та слідства, 40% випадків взяття під варту – за злочини, пов'язані з наркотиками. 20% – мігранти з різних країн. Серед них є українці, що потрапили за ґрати з різних причин.


18 листопада о. Йоан Дмитро (Лубів), о. Микола (Ярема), о. Костянтин Пантелей та с. Вероніка (Кішко) зустрілися з падре Жоау Мануелем Педру Нугейрою, капеланом, відповідальним за католицьку опіку в’язнями у дієцезії Лісабону. У Лісабоні та його найближчих околицях розташовано 12 в’язничних установ. В результаті наради розпочалися заходи з надання необхідних дозволів для відвідування в’язнів.



Департамент інформації УГКЦ






Святкування ХХ-ліття відродження інституції в’язничного душпастирства проходили у часі традиційних у жовтні реколекцій польських католицьких капеланів. Поруч із побратимами по служінню перебували священики пенітенціарного душпастирства УГКЦ о. Ярослав Строняк (головний крайовий капелан Перемишльсько-Варшавської Митрополії), о. Іван Ключник (Вроцлавсько- Ґданська Єпархія), о. Ігор Дмитерко (Львівська Архиєпархія), о. Олексій Куйбіда (Коломийсько-Чернівецька Єпархія), о. Терентій (Цапчук), ЧСВВ (Луцька Екзархія), о. Омелян Колодчак (Тернопільсько-Зборівська Єпархія), о. Ярослав Данків (Донецька Екзархія), о. Костянтин Пантелей (Патріарша Курія УГКЦ). Римо-Католицьку Церкву в Україні представляв капелан о. Юрій Нагорний (Одесько-Сімферопольська дієцезія).

На відкриття реколекцій прибув президент Міжнародної Католицької Комісії Душпастирства в Тюрмах відомий правозахисник д-р Крістіан Кун. Він привітав польських священиків зі святочною подією ювілею та висловив вдячність за збагачення пастирського досвіду у царині непростої діяльності капелана для примирення особи, що вкоїла злочин, із Богом , з людьми і з собою. Відбулася зустріч Крістіана Куна з українською групою, в якій він подякував за активну участь наших священиків у відродженні душпастирства Церкви на теренах Центральної Європи. У гроні понад 140 капеланів українські священики брали участь в обміні досвідом та навчанні.

Науки під час реколекцій давали кардинал Юзеф Ґлемп - почесний примас Польщі, Архиєпископ Варшавський Генрік Гозер, о. прилат Ян Сікорський, що провадив в’язничним душпастирством у Польщі перші 10 років від заключення спеціального конкордату з державо. На урочистих конференціях були присутні також Кшиштоф Квятковський - міністр юстиції, полковник Яцек Влодарський - генеральний директор Служби в'язниць і багато інших посадовців Міністерства юстиції та тюремної служби. 18 жовтня відбулась презентація душпастирського служіння Української Греко-Католицької Церкви, яка викликала щире зацікавлення польських капеланів.


«Ці заходи є дуже корисні для мого досвіду священика у в’язниці, адже наші польські побратими проходили такі самі етапи становлення душпастирства аж до введення капеланства, які переживаємо тепер ми в Україні - відмітив о. Олексій Куйбіда, капелан Коломийської виправної колонії, - вони послужили значному збагаченню взаємних контактів та поглибленню нашої співпраці на душпастирській ниві».

У часі урочистостей отці капелани з України подякували за запрошення і вручили прелатові о. Павлові Войтасу, головному тюремному капелану Польщі, ікону Юрія Переможця з вишиваним рушником як символ подолання зла й освячення життя. Вони запросили його разом з кількома дієцезіальними душпастирями відвідати Україну 2011 року для розвитку співпраці. Отець Павло щиро подякував українським капеланам та, навзаєм, подарував душпастирській службі УГКЦ на знак єдності у служінні Св. Таїнства Примирення (Покаяння) стулу, що є аналогом епітрахилі.

На завершення перебування у Польщі українські в’язничні капелани молилися перед чудотворним образом Божої Матері в Санктуарії Пресвятої Діви Марії Ясногорської у Ченстохові. Там вони відправили подячну Божественну Літургію у візантійському обряді. «Це відвідування святині було дуже логічним завершенням нашого візиту в Польщу. Воно збагатило нас духовно та дало можливість скласти подяку за братерське і дуже щире прийняття й обмін досвідом» - зазначив о. Ярослав Данків з Донецька.

Для Департаменту інформації УГКЦ передав о. Омелян Колодчак, капелан Збаразької жіночої виправної колонії.

Osoba po obu stronach krat – wiele perspektyw w spojrzeniu na osoby w rzeczywistości więziennej.


W dniach 28-29 czerwca 2010 w Górowie Iławeckim odbyła się międzynarodowa konferencja poświęcona problematyce osób osadzonych i osób zaangażowanych w dozór i niesienie pomocy skazanym i aresztowanym. W konferencji udział wzięli pracownicy i funkcjonariusze Służby Więziennej, księża kapelani, duchowni oraz przedstawiciele nauki bezpośrednio nie zaangażowani penitencjarnie z Polski i Ukrainy. Przeszło godzinne dyskusje podsumowujące poszczególne sesje, intensywnie ubogacały perspektywę problemów poruszanych podczas wykładów. Ważnymi kwestiami poruszanymi podczas sesji były kwestie przygotowania duchowo-religijnego kapelanów oraz pracowników i funkcjonariuszy SW.
Ks. prof. Krzysztof Guzowski i ks. dr Grzegorz Barth zainicjowali problematykę duchowego uzdrowienia i uwolnienia w życiu osób „posługującym” więziom. Przypomniano o realności rzeczywiści osobowego Zła i o roli Ducha Świętego. Myśli te zostały kontynuowane i głęboko rozwinięte w wystąpieniach ks. prof. Jarosława Moskałyka, który poszerzył je na rzeczywistość wspólnotową. Bardzo cennie przybliżył rolę wspólnoty w życiu człowieka, bez znaczenia czy jest on funkcjonariuszem czy osadzonym oraz unaocznił tak ważną rolę wspólnoty eklezjalnej i zależności stworzenia od Stwórcy, która prowadzi do własnej identyczności jako osoby stworzonej na obraz i podobieństwo Boże, i przekraczającej rzeczywistość widzialną. Podsumowując ks. Profesor podkreślił rolę odkrywania własnej relacji do Boga najpełniej realizującą się w Kościele poprzez sakramenty. Ową realizację w swym wystąpieniu rozwiną ks. Jan Łajkosz, który ukazał znaczenie sakramentów, szczególnie chrztu, Eucharystii i pokuty w odnajdywaniu siebie w rzeczywistości więziennej. Na temat sakramentu pokuty w rzeczywistości więziennej wyjaśniał ks. Andrij Lemchuk (Czortkiw, Ukraina), podkreślił rolę wolności w przygotowywaniu się do sakramentu pokuty oraz do odczytywania sakramentu spowiedzi jako powrotu do własnej osobowej tożsamości.
Kolejne wystąpienia kapelanów z Ukrainy dotyczyły opieki duchowej i charytatywnej osób po obyciu kar. Ks. mitrat Vasyl Panteluk (Donieck, Ukraina) uszczegółowił problemy podejmowane przez kapelanów greckokatolickich dla osób opuszczających więziennie jak i trudną posługę wśród osób odbywających karę dożywocia (ks. Panteluk aktualnie posługuje w Areszcie Śledczym liczącym ok. 2700 osadzonych i w Zakładzie Karnym z 1000 skazanych, z czego ponad stu z dożywotnimi wyrokami). O. Witalij Kotyk CSsR (Kijów, Ukraina) przybliżył odpowiedzialną posługę wśród osadzonych kobiet, wśród których jest grupa osadzonych wraz z maleńkimi dziećmi. W referacie o. Kotyka wybrzmiały również problemy tychże osób: głownie etyczne, zdrowotne (m. in. HIV i zapalenie płuc) oraz problemy narkotykowe, za które zazwyczaj kobiety trafiają do jednostek penitencjarnych.
Kolejne istotne kwestie powiązane ze służbą więzienną podjęli pp. Magdalena Truchanowicz, Marta Klimas, Krzysztof Stefanowski. Referaty te przybliżyły rzeczywistość w jakiej pracuje funkcjonariusz służby więziennej, trudności i dobrodziejstwa tejże służby. Do istotnych wniosków zaliczyć należy oparte na badaniach tezy o charakterystyce osobowościowej funkcjonariuszy nie odbiegającej od normy społecznej oraz o ogromnych wymaganiach i stresogenności pracy w służbie więziennej.
Ostatnią grupą tematów były kwestie rodzinne osadzonych podjęte przez dr Adama Marzewskiego, Bożenę Ulidowską, Ewę Misztal i Monikę Stachyra. Wystąpienia te przybliżyły gamę trudności i problemów rodzinno-wychowawczych osadzonych i ich rodzin (problemy alkoholowe, przestępczość w rodzinie, przemoc itp.). A najmocniej wybrzmiały słowa dr Marzewskiego, który streszczając wypowiedzi badanych nieletnich sparafrazował je jako wołanie „ja chcę do mamy”.
Do podsumowujących wystąpień należały referat ks. Jarosława Storoniaka, który przybliżył ogromną gamę zmian natury osobowościowej, społecznej i rodzinnej doświadczanych przez człowieka w przeciągu jego życia. Zmienność osoby została ukazana na kanwie jej wewnętrznej stałości i wielowymiarowości jako osoby. Ks. Konstantyn Pantelei patriarszy referent do spraw penitencjarnych, przybliżył szeroką perspektywę więziennictwa ukraińskiego i roli w niej kapelana. Podsumowując kwestie poruszane podczas konferencji płk Andrzej Bartkiewicz dyrektor okręgowy Służby Więziennej w Olsztynie podkreślił, iż rzeczywistość osób po obu stronach krat, to nie tylko ok. 80 tys. osadzonych, ale i przeszło 30 tys. pracowników i funkcjonariuszy. Należy dodać, iż biorąc pod uwagę, iż w tę rzeczywistość zaangażowane są również rodziny, to zapewne w Polsce rzeczywistość po obu stronach krat może dotyczyć około 400 tys. osób.

Ks. Jarosław Storoniak






Ks. Konstantyn Pantelej
Naczelny Kapelan Patriarszego Duszpasterstwa Wieziennego Ukrainskiego Kosciola Greckokatolickiego




Підсумковий міжконфесійний семінар для капеланів в’язничного служіння


20-23 жовтня 2008 року Божого у місті Красилів Хмельницької області (Центр Євангелізації Братів Капуцинів) було проведено підсумковий міжконфесійний семінар для капеланів традиційних та протестантських церков України. 


Ціль серії заходів такого роду є фаховий вишкіл та обмін досвідом осіб, які несуть своє християнське служіння по тюрмах, з урахуванням специфіки установ кримінально-виконавчої системи України. Всеукраїнські міжконфесійні семінари проводилися за домовленістю Української Міжконфесійної Християнської Місії "Духовна та благодійна опіка у місцях в’язничного служіння" та Державного департаменту України з виконання покарань. Учасники семінарів пройшли курс лекцій (72 навчальні години в трьох заїздах), які читали викладачі Білоцерківського училища підвищення кваліфікації персоналу кримінально-виконавчої системи України. На завершення підсумкового семінару викладачі училища провели екзамен, за результатами якого будуть вручені свідоцтва та сертифікати для капеланів, офіційне вручення яких планується на початок листопада цього року у м. Києві. 

 "Отримавши відповідний документ, капелани матимуть дозвіл на проведення служіння у місцях позбавлення волі, що важливіше, зможуть фахово допомагати засудженим на зразок європейських демократичних країн", – зазначив у інтерв’ю о. Григорій Драус. 


Кожний регіон України був представлений особами, які несуть Слово Боже до ув’язнених, служать для їх покаяння і навернення. Українська Греко-Католицька Церква була представлена найбільшою делегацією капеланів на цьому вишколі. Від Коломийсько-Чернівецької єпархії на семінарі були присутні капелани: о. Олекса Куйбіда, о Роман Заморський та о. Василь Перцович. Нещодавно правлячий єпарх Миколай (Сімкайло), відвідавши і благословивши один із семінарів, який проходив у межах єпархії, наголошував: „Капелани, які працюють із засудженими, мають чітко дотримуватися інструкції по поводженню із такими людьми, повинні знати закони, а отже є необхідність у навчанні. Місія тюремного служіння повинна дійсно нас кристалізувати та заохочувати до активної праці. Ісповідник віри Владика Павло Василик відбуваючи 13 років у тюрмах за Божі переконання у своєму житті, що також вважалося злочином за часів атеїстичного режиму, привертав на Господню дорогу засуджених людей і мав велику повагу серед них. Його Божі переконання слугували стимулом до виправлення і щирого навернення в’язнів, які вчинили справді злочин. Виправлення засудженого вимагає консолідованої роботи і якраз віра у Бога якнайкраще відкриває перспективу здорового входження у суспільство із виправних колоній", – сказав єпископ Миколай.

Протягом семінарських занять проводилися екуменічні молитви під керівництвом о. Григорія Драуса, голови Правління Місії. Так само на семінарах було відзначено потребу духовної підтримки працівників КВС, які виконують доволі тяжку, часто не належно оцінену працю-службу. 

Загальнолюдські цінності у їх повноті, можна осягнути лише невтомною працею над собою та щиро простягнутою рукою допомоги ближньому, який інколи виступає як в’язень, його діти і родина. Слід добре пам’ятати, що так навчав Ісус Христос. 

о. Василь Перцович, прес-секретар Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ 

Додаток:

Початком для складання програми навчання капеланів тюремного служіння був перший в історії Церкви й Української Держави семінар в’язничних капеланів УГКЦ «Душпастирська опіка у пенітенціарних закладах України», що проходив у листопаді минулого року на базі Білоцерківського училища професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої системи (КВС) Держдепартаменту України з питань виконання покарань. 


З благословення голови Відділу УГКЦ для душпастирства у силових структурах України Преосвященного Владики Михаїла (Колтуна), цей навчальний захід став початком програми здобуття належного рівню компетентності, якого вимагає Держдепартамент від душпастирів, що постійно служать у колоніях і тюрмах. 


Подяка й визнання за значне сприяння відродженню в’язничного душпастирства

24 березня 2008 року Блаженніший Любомир (Гузар), Глава Української Греко-Католицької Церкви, прийняв керівника Пенітенціарної Системи України добродія Василя Кощинця. Метою зустрічі було обговорення напрямків розвитку співпраці між УГКЦ і Державним департаментом України з питань виконання покарань. 

Голова держдепартаменту поінформував Блаженнішого про сучасний стан Пенітенціарної Системи та подякував за збільшення зусиль Церкви щодо забезпечення духовних потреб віруючих, які перебувають у місцях позбавлення волі. Нині душпастирська опіка УГКЦ здійснюється у 30 установах. В них для літургійних відправ душпастирська служба користає з 20 храмів і каплиць. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього до 70 осіб. Монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя є промоторами опіки УГКЦ у тюрмах. Ними видається тематичний часопис “Закон і милосердя”. Головними напрямками служіння є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання семінаристів, священиків і мирян основам місії Церкви у тюрмах. Пенітенціарне служіння знаходить все більшу підтримку від «Карітас-України». Упродовж півтора року відбулося три семінари для в'язничних душпастирів УГКЦ. Два з них із залученням професійного навчання КВС.

Блаженніший Любомир запевнив глибоке усвідомлення Церквою покликання служити не лише позбавленим волі, але й самим пенітенціаріям, які у важких умовах виконують відповідальну суспільну місію. Для реальних змін у в’язничній системі влада мала би приділяти більше уваги соціальному забезпеченню, кадровій підготовці та вищій фаховій освіті служачих у Пенітенціарній Системі. Церква ж виступає головною суспільною інституцією, що своєю місією та моральним авторитетом так сприяє змінам щодо належної пошани прав людини на її гідне трактування в усіх обставинах її життя. Саме в’язничне служіння є великою нагодою для наближення Церков у спільному свідченні Христа. 

Протягом 10 років існування Держдепартаменту Пенітенціарна Система України досягла багатьох важливих змін та стала більш відкритою. Визнаючи глибоку пошану до праці пенітенціаріїв та високо оцінюючи внесок добродія Василя Кощинця щодо відродження душпастирської опіки Церкви в установах позбавлення волі, Блаженніший Любомир нагородив його Грамотою Верховного Архиєпископства УГКЦ.

Інформація про сучасний стан кримінально-виконавчої системи (КВС) України.

Пенітенціарна система України управляється Державним департаментом з питань виконання покарань. Цього року минає 10 років від його створення (22 квітня 1998 р.). 12 березня 1999 року КВС виведена з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України і нині діє як окрема державна правоохоронна виконавча структура з особливим статусом.

З 2001 року майже на третину (на 33%) зменшилась чисельність осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. Тенденція до зменшення числа засуджених до позбавлення волі набула сталого характеру. Одначе в Україні число “тюремного населення” у кілька разів більше ніж у Франції або Німеччині. 
На 1 січня 2008 року у сфері діяльності КВС перебуває 311 тис. засуджених до різних видів покарань. Відносно 161 тис. засуджених, із яких 8 тис. неповнолітні виконуються покарання, не пов’язані з позбавленням волі: виправні роботи, громадські роботи, звільнення з випробуванням та інші. В установах позбавлення волі знаходиться 149,690 тисяч осіб. Система включає 182 установи (32 слідчі ізолятори, 136 виправних колоній, 10 виховних колоній для неповнолітніх, 13 колоній для жінок, 22 виправні центри і 2 медичні і трудові профілакторії). 

1463 осіб засуджених до довічного позбавлення волі,
115 393 засуджених до позбавлення волі тримається у 136 виправних колоніях, 
32,8 тис. осіб, із яких 1 237 – неповнолітні, перебувають у 32 слідчих ізоляторах,
1,902 тис. засуджених неповнолітніх у 10 виховних колоніях, із яких одна – для засуджених дівчат (їх близько 100 осіб);
близько 7 тисяч жінок утримується у 13 жіночих колоніях. 
285 осіб у 2 лікувально-трудових профілакторіях, 
Зокрема, відбувають покарання 19,8 тисяч осіб за вбивствва, майже 10 тисяч, які вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, 537 осіб, засуджених за бандитизм, 21 - за захоплення заручників, 29 тисяч осіб, засуджених за вчинення грабежу й розбою. Крім того, майже 57 тис. засудженим судами призначено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, більше 14 тис. - на строк понад 10 років, 57 тисяч - неодноразово засуджених, 103 лідери організованих злочинних угруповань, 31 наркоділок із міжрегіональними зв'язками, 218 - засуджених за вбивство на замовлення, 15 - за злочини проти основ національної безпеки, 19 тис. - за злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних речовин. 3,6 тис. осіб, яким судами призначено примусове лікування від наркоманії та алкоголізму, 3,8 тис. інвалідів.

На сьогодні в установах Департаменту проводять духовно-просвітницьку роботу представники близько 40 релігійних організацій, зареєстрованих в Україні (переважно – православні, греко-католики та римо-католики, численні протестантські деномінації). В установах КВС відкрито 297 релігійних споруд, при яких діють недільні релігійні школи. Налічується 79 храмів, каплиць і молитовних домів (у тому числі 37 – окремими спорудами), будується ще 15. На постійній основі установи виконання покарань та слідчі ізолятори відвідують понад 300 священнослужителів та проповідників. Більше 31 тис. засуджених постійно відвідують релігійні заходи. Існує мережа з понад 70 реабілітаційних центрів для колишніх засуджених, заснована протестантськими деномінаціями.

Взаємовідносини Департаменту з Церквами – оформлені відповідними угодами.

*Угода між Українською Православною Церквою та Державним департаментом України з питань виконання покарань була укладена 25 листопада 1999 року.
**19 вересня 2001 року відбулося підписання Угоди про співробітництво між Українською Православною Церквою Київського Патріархату та Державним департаментом України з питань виконання покарань.

***Угоду про співпрацю між Українською Греко-Католицькою Церквою та Державним департаментом України з питань виконання покарань укладено 2 квітня 2007 року.
21 серпня 2001 року створено Українську міжконфесійну християнську місію „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі”, засновниками якої стали 12 християнських Церков і деномінацій. Угода між Місією і Держдепартаментом підписана 7 червня 2007 року. 



Семінар в’язничних капеланів УГКЦ «Душпастирська опіка у пенітенціарних закладах України»

26-30 листопада 2007 року у Білоцерківському училищі професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої системи Держдепартаменту України з питань виконання покарань проходить перший професійний семінар в‘язничних капеланів Української Греко-Католицької Церкви на тему «Душпастирська опіка у пенітенціарних закладах України». Ініціатором проведення даного заходу на базі училища виступила УГКЦ на підставі угоди, яка була підписана 2 квітня 2007 року між Блаженнішим Любомиром, Верховним Архиєпископом Києво-Галицьким, та п. Василем Кощинцем, головою Держдепартаменту України з питань виконання покарань.
«Метою семінару – за словами диякона Костянтина Пантелея, референта в‘язничного душпастирства УГКЦ – є ознайомлення капеланів із навчанням Церкви у ділянці служіння ув‘язненим та специфікою праці у пенітенціарній системі». Співпраця між Церквою і Державою у цій галузі здійснюється через управління соціально-виховної і психологічної роботи у місцях позбавлення волі, яке очолює п. Сергій Скоков, який був присутній на відкритті семінару.
Семінар розпочався Архиєрейською Божественною Літургією у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці у Києві. Очолив Літургію Преосвященний Владика Михаїл (Колтун), голова Відділу душпастирства у силових структурах при Патріаршій Курії УГКЦ. З ним співслужили Преосвященний Владика Богдан (Дзюрах), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, та капелани, що прибули на семінар. Слід відзначити, що на Літургії був присутній п. Василь Кощинець, голова Департаменту з питань виконання покарань. По завершенні Літургії він виступив із привітальним словом, щоб заохотити капеланів УГКЦ не покидати розпочату справу і щоб єпископи у своїх єпархіях дбали про це важливе служіння.
У Білій Церкві учасників семінару зустрів начальник училища професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої системи п. Василь Костенко, який із 1982 року працює у цій системі. Він відзначив велику роль Церкви у відродженні людей, які скоїли злочин і перебувають у місцях позбавлення волі.

Робота семінару розпочалася із вступного слова Владики Михаїла, який закликав капеланів «іти і знайти заблукану вівцю, яка довіряє священичому служінню». «Сьогодні день Божого післанництва до в‘язниці, – продовжив Владика, – ідіть і змініть радянський спосіб думання про тих людей, які перебували чи перебувають у місцях позбавлення волі».
Відтак слово мав п. Сергій Скоков, який розповів про сучасний стан справ у Держдепартаменті України з питань виконання покарань. За його словами зараз в Україні діє 183 колонії, у яких перебуває 151 тис. ув’язнених, серед яких 2 тис. неповнолітні та 7, 5 тис. жінки.
Кожного дня є чотири сесії. Серед доповідачів – священики, учасники семінару, та викладачі училища. Програма була укладена спільно Церквою та Держдепартаментом.
 1 грудня 2007 року

Укладено Угоду про співробітництво між Українською Греко-Католицькою Церквою та Державноим департаментом України з питань виконання покарань  
   

2 квітня 2007 року відповідно до рішення 39-ї сесії Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ підписано «Угоду про співробітництво Української Греко-Католицької Церкви з Державним департаментом України з питань виконання покарань».

За повідомленням департаменту інформації УГКЦ, цей документ узгоджує принципи, напрямки й форми співпраці, вказує засади взаємодії Церкви й Департаменту з питань виконання покарань щодо проведення духовно-просвітницької діяльності та задоволення релігійних потреб, осіб, позбавлених волі та осіб, узятих під варту. Підписання Угоди відбулось при патріаршому соборі Святого Воскресіння Христового у резиденції Патріарха Любомира (Гузара). 

Церква і Держава, усвідомлюючи взаємну відповідальність за моральне оздоровлення українського суспільства, прагнуть до врегулювання засад взаємодії у справі гуманізації умов в установах Державної кримінально-виконавчої служби, щодо утримання осіб, позбавлених волі, проведення духовно-просвітницької діяльності та задоволення їхніх релігійних потреб. УГКЦ та Департамент домовились співпрацювати на засадах соціального партнерства, прагнучи використовувати свої ресурси, можливості й досвід, а УГКЦ також свій духовний і моральний авторитет у суспільстві для відродження духовності, сприяння виправленню та ресоціалізації засуджених. 

Серед напрямків співпраці: 
  • благодійна допомога, інформаційна й духовно-просвітницька діяльність, спрямовані на подолання відчуження, соціальної ізоляції осіб, позбавлених волі, на їхнє духовне відродження, а також на профілактику ВІЛ/СНІДу, алкоголізму, наркоманії, залежності від інших психоактивних речовин; 
  • сприяння адміністраціям установ виконання покарань у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього навчання, реалізації спільних освітніх програм із християнської етики; 
  • сприяння засудженим та їхнім сім'ям у відновленні та підтриманні соціально-корисних зв'язків, допомога адміністраціям установ виконання покарань у підготовці засуджених до звільнення; 
  • соціальна адаптація й інтеграція осіб після завершення терміну ув'язнення; 
  • організація і проведення фестивалів творчості засуджених. 

Сторони також висловили готовність докладати зусилля для вдосконалення українського законодавства у сфері надання духовної опіки особам в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України. 

Підчас церемонії підписання Голова Департаменту Василь Васильович Кощинець подякував за внесок Української Греко-Католицької Церкви у служінні ув'язненим. «Угода про співпрацю є цілком закономірним і логічним оформленням існуючих взаємовідносин між Церквою та Державним Департаментом, її богослужіння постійно відвідують близько 1,5 тис. засуджених,» – сказав він, – «впевнений, що плідна взаємодія персоналу органів і установ кримінально-виконавчої служби з Церквою надасть можливість вибудовувати систему істинних моральних цінностей у засуджених, сприяти їх духовному воскресінню». 

«Підписання Угоди свідчить про нашу свідомість того, як мало ще ми робимо і як багато ще слід потрудитися на цій ниві» – зауважив Глава УГКЦ, – ми ідемо у ці заклади пам'ятаючи про наші немочі, найбільшою серед яких є конфесійний поділ християн, тому сердечно вітаю присутніх братів з Міжконфесійної Місії, адже спільне свідчення християн відіграє велику ролю у відроджені душ!» 

Серед гостей, що були присутні при підписанні Угоди, вітання та заохоту до праці висловили голова правління Української Міжконфесійної Християнської Місії „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі" отець Григорій Драус та її виконавчий директор Юрій Васильчук. Координація діяльності релігійних організацій здійснюється за участю Української Міжконфесійної Християнської Місії „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі”. Важливий доробок в організацію духовно-просвітницької роботи із засудженими вносить і Українська Греко-Католицька Церква. Голова Державного департаменту України з питань виконання покарань привітав кардинала Любомира Гузара та інших духовних осіб з наступаючим святом Великодня та побажав доброго здоров'я і невтомної праці на духовній ниві задля добра і злагоди в родині українського народу. 




Промова Блаженнішого Любомира з нагоди підписання «Угоди про співробітництво між Українською Греко-Католицькою Церквою та Державним департаментом України з питань виконання покарань»

Вельмишановний Василю Васильовичу, 
дорогі високоповажні учасники цієї зустрічі, радо вітаю вас сьогодні!

Хоча нагода, що нас зібрала стається на початку Страсного тижня, лише через кілька днів будемо співпереживати спасенні події, які сталися задля добра цілого людського роду – завершенням цих днів є славне Воскресіння Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Свято Свят і торжество усіх торжеств! Мабуть символічно, що й угоду про співпрацю з Департаментом ми укладаємо при Соборі Воскресіння Христового саме напередодні Великодня!

Ми добре усвідомлюємо, як потребують сьогодні люди, що опинилися за ґратами, священика. Дуже добре знаємо, як мало ще ми послужили. Але йдемо далі, щоб потрудитися на цій ниві. Нажаль, ми також усвідомлюємо свої немочі. Святі визнавали, що лише Божою ласкою уникнули долі покараного за злочини. Ми також особливо слабкі в нашому розділенні. Мають повне право закинути нам брак отої єдності Церкви ті, до кого ми йдемо проповідувати у в'язниці. Дуже сердечно радію присутності тут наших братів отця Григорія Драуса, що очолює правління Української християнської міжконфесійної місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі», та її виконавчого директора Юрія Васильчука. Бо це запевнення нашого щирого прагнення до спільного свідчення Христа.

Сьогодні ми звершуємо важливий крок для продовження справи душпастирства у пенітенціарних закладах України. За рішенням Синоду владик УГКЦ в Україні ми хочемо докласти особливих старань, щоб послужити людям, які часто ні від кого не зазнали любові, аби засвідчити їм любов. Церква покликана донести цінність кожної особи в очах Божих, незважаючи на тягар лихих вчинків. І вона має все для цього потрібне.

Засвідчую глибоку пошану співробітникам Державної служби виконання покарань за їх щиру готовність до взаємодії із Церквою.

Напередодні Великодня молюся про благословення вас і ваших родин рясними Божими ласками! Радості Воскресіння бажаю вам усім. Нехай вона збагатить наші душі та серця духовними дарами для спасіння, для благочестивого життя, служіння Богу, Його Святій Церкві, нашому благовірному народу.

Звернення 
Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Василя Кощинця на зустрічі з Главою Української Греко-Католицької Церкви 
Любомиром  Кардиналом   Гузаром, 
Верховним   Архієпископом   Київо-Галицьким

Ваше Блаженство!
Дозвольте висловити щиру вдячність за можливість зустрічі з Вами напередодні Великодня, який знаменує Воскресіння Христове та поздоровити з наближенням цього великого християнського свята!
Відродження споконвічних традицій християнства та зміщення духовних цінностей в серцях українського народу надало можливість розвитку закономірного процесу зростання ролі релігії та Церкви в суспільному та державному житті.
Особливе значення це має для такої специфічної інституції, як кримінально-виконавча система.
У теперішній час у її структурі функціонує 150 установ виконання покарань та 33 слідчих ізолятори, у яких перебувають понад 160 тис. людей.
Слід зазначити, що чисельність контингенту місць позбавлення волі за останні 2 роки скоротилась більш ніж на ЗО тис. осіб, в основному завдяки більш широкому застосуванню альтернативних покарань та практики дострокового звільнення.
Серед засуджених - 2 тис. неповнолітніх у 11 виховних колоніях та близько 8 тис. жінок у 12 установах.
Понад 1300 засуджених відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
Державна кримінально-виконавча служба також забезпечує виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. У 703 територіальних підрозділах кримінально-виконавчої інспекції на обліку перебувають близько 162 тис. засуджених.


Чисельність персоналу системи складає 48 тисяч осіб, з яких майже ЗО тисяч мають спеціальні звання начальницького складу.
Правовий статус системи законодавче закріплено у 2005 році Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
Порядок виконання кримінальних покарань у теперішній час регламентується Кримінально-виконавчий кодексом України, який грунтується на міжнародних стандартах та спрямований на дотримання прав людини при виконанні кримінальних покарань, повагу її людської гідності.
Останнього часу Державним департаментом України з питань виконання покарань проведено велику роботу у напряму поліпшенням умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового та медичного забезпечення.
Метою цих заходів є приведення кримінально-виконавчих установ у відповідність з міжнародними стандартами, а простіше -створення нормальних цивілізованих умов, які б зменшували негативний вплив позбавлення волі на особистість людини.
Безумовно, своїм завданням Департамент вважає не лише вирішення проблем матеріального характеру, а й створення умов для морального виховання засуджених, сприянні поверненню їх в суспільство людьми, які здатні до нормального життя.
Для цього адміністраціями установ виконання покарань реалізуються різноманітні програми соціально-корисної зайнятості засуджених, організовано їх загальноосвітнє та професійно-технічне навчання. До участі у виправлення і ресоціалізації засуджених активно залучається громадськість.


з
Але, за нашим переконанням, найважливіше місце у процесі духовного відродження громадян, які вчинили злочин, відігріває Церква.
Це не випадково, оскільки Церква, яка переймана духом милосердя та любові до ближнього, споконвічне опікувала в'язниці, спонукання злочинців до каяття, примирення з Богом та суспільством.
Департамент з повагою відноситься до права кожної з конфесій на здійснення релігійної діяльності виходячи із закріпленого у Конституції України принципу рівності усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій перед законом.
Можна з упевненістю сказати, що сьогодні в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах нашими спільними зусиллями забезпечені необхідні умови для задоволення релігійних потреб засуджених.
У теперішній час в установах налічується 65 храмів, церков і каплиць, молитовних домів (в тому числі 26 - окремими спорудами), ведеться будівництво ще 19. В інших установах функціонують молитовні кімнати. Богослужіння постійно відвідують понад 20 тис. засуджених.
Координація діяльності релігійних організацій здійснюється за участю Української Міжконфесійної Християнської Місії „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі", виконавчим директором якої є присутній на нашої зустрічі Юрій Анатольович Васильчук.
Важливе внесок в організацію духовно-просвітницької роботи із засудженими вносить і Українська Греко-Католицька Церква.


її приходи на постійній основі працюють у 20 установах, богослужіння постійно відвідують 1,5 тис. засуджених.
Користуючись можливістю, хотів би відзначити благодійну діяльність отця Ігоря Онишкевича, який багато років опікується виправними колоніями для засуджених жінок; отця Михайла Бугай, який є духовником Бережанської виховної колонії для неповнолітніх засуджених, та багатьох інших духовних осіб Української Греко-Католицької Церкви, яки несуть у місця позбавлення волі добро та слово Боже.
Тому, Угода про співпрацю, про укладання якої ми виявили спільний намір, е цілком закономірним і логічним оформленням існуючих взаємовідносин між Українською Греко-Католицькою Церквою та Державним департаментом України з питань виконання покарань.
Впевнений, що плідна співпраця персоналу органів і установ кримінально-виконавчої служби з Церквою надасть можливість вибудовувати систему істинних моральних цінностей у засуджених, сприяти їх духовному воскресінню.
Дозвольте, Ваше Блаженство, виразити Вам щиру вдячність за уважне ставлення до долі людей, які хоч і позбавлення волі, але є членами нашого суспільства.
Від себе особисто та колегії Державного департаменту України з питань виконання покарань щиросердно бажаю Вам доброго здоров'я і невтомної праці на духовній ниві задля добра і злагоди в родині українського народу!

Привітання від Голови правління Української Християнської Міжконфесійної Місії "Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі" о. Гжегожа Драуса

Ваше Блаженство!
Прошу прийняти щирі вітання і радість з нагоди підписання договору про співпрацю між Українською Греко-католицькою Церквою та Державним Департаментом з питань виконання покарань.
Церква завжди була присутня у в'язниці і була задіяна в справах ресоціалізації.
Ісус зійшов у вітхлань, щоб там звіщати Добру Новину тим, які довго відбували покарання за свої провини. Тим, що принесло їм правдиве визволення, був дар Христового Спасіння. Тоді де ж, як не у в'язницях, серед загублених овець, мають перебувати священники, монахи, світські євангелізатори?
Святійший отець Йоан Павло II звертався до в'язнів такими словами: "Ви - засуджені, але не приречені. Кожен з вас, з допомогою Божої благодаті, може бути святим."
Ідемо, щоб шукати і врятувати наших братів, готуймо їх до суспільнокорисного життя на волі і, дасть Бог, виросте з них багато святих.
о. Григорій Драус

Голові Державного Департаменту України з питань виконання покарань Кощинцю Василю Васильовичу

Прошу прийняти щирі вітання і радість з нагоди підписання договору про співпрацю між Українською Греко-католицькою Церквою та Державним Департаментом України з питань виконання покарань.
"Мірою розвитку суспільства є його ставлення до засуджених, " - сказав Иоан ПавлоІІ. Радію, що рівень гуманного проведення праці серед засуджених підвищується широко відкритими дверима для Церкви.
Церква завжди прагне допомагати в ресоціалізації. Оскільки зло, недотримання правил суспільного життя, так глибоко руйнує деяких людей, то треба дійти до глибин її душі, щоб прийшла переміна.
Вірую, що Христос має ключ до серця людини. Ісус Христос витривало шукає кожну загублену овечку. Капелани, катехісти, волонтери готові служити відновленню людини.
Досвід всього демократичного світу показує, які добрі плоди приносить задіяння Церкви, а також громадських організацій в праці серед засуджених. Можу зацитувати доктора Павла Мочидловського, колишнього голову Департаменту Польщі, який у день посвячення каплиці у в'язниці у Холмі в 1990 р. сказав: "Це не Церква нам, але ми дякуємо Церкві, що вона увійшла до в'язниці і там залишається. Ми її дуже потребуємо."
Нехай сьогоднішній день буде лише початком розвитку співпраці між Державним Департаментом та всіма Церквами, щоб скрізь були відкриті двері в'язниць для Христа і Церкви.
Бажаю світла Святого Духа в подальшій праці, що дозволить більше використати сили Церкви в ресоціалізації і досягнути всіх, які перебувають у місцях позбавлення волі.
Церква готова своєю присутністю у в'язницях не лише здійснювати право на релігійно свободу, але більше допомагати особливою Божою силою в перевихованні в'язнів.
Прийміть подяку за вашу працю, що йде в правильному напрямку.
о.Гжегож Драус
Київ 2.04.2007

 Довідка
про приходи Української Греко-Католицької Церкви в установах Державної кримінально-виконавчої служби
Донецька область
1. Донецька виправна колонія (№124) - молитовна кімната, установою опікується священик отець Василь Пантелюк; періодичність відвідування -чотири рази на місяць; чисельність прихильників серед засуджених - 67 осіб;.
Закарпатська область
Не рідше одного разу на місяць організовуються та проводяться зустрічі засуджених госпобслуги із св'ященниками.
Засуджені мають можливість ознайомитись з літературою релігійного змісту, зберігати просту атрибутику та відправляти релігійні культи відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації1".
2. Ужгородський СІЗО-9 - молитовна кімната; чисельність прихильників серед засуджених - 4 особи.
Запорізька область
Під час відвідування установ священнослужителі проводять роботу із засудженими у плані релігійного навчання, духовно-морального виховання тощо. Звичайним стало проведення у місцях позбавлення волі літургій, проповідей та бесід на моральні теми. Представники релігійних конфесій також приймають участь у повсякденному духовному житті установ, при цьому позитивно впливаючи на формування високої правосвідомості у засуджених.
3. Софіївська виправна колонія (№55) - молитовна кімната, установою опікується Бухвак Андрій Григорович; періодичність відвідування - 1 раз на тиждень; чисельність прихильників серед засуджених - 59 осіб.
Івано-Франківська область
В установах області проводиться постійна робота по залученню до виховного процесу із засудженими представників церкви
Для задоволення релігійних потреб засуджених в установах області створені відповідні умови: в Коломийській ВК-41 діє церква, в інших установах -молитовні кімнати.
4. Галицький виправний центр (№128) - молитовна кімната на ім'я Григорія Богослова; установою опікується отець Роман (Дзюба Роман Несторович); періодичність відвідування - кожної неділі та у святкові дні; ; чисельність прихильників серед засуджених - 11 осіб;

5. Івано-Франківський СІЗО - 12 - молитовна кімната на ім'я Святого Миколая, установою опікується отець Іван (Жук Іван Петрович); періодичність відвідування - кожної неділі та у святкові дні; чисельність прихильників серед засуджених - 6 осіб;
6. Коломийська виправна колонія (№41) - церква Христа Спасителя (окрема споруда), установою опікуються отець Іван (Остафійчук Іван Іванович) та отець Василь (Ковбасюк Василь Васильович); періодичність відвідування - кожної неділі та у святкові дні;; чисельність прихильників серед засуджених - 48 осіб;
7. Долинський виправний центр (№118) - молитовна кімната, установою опікується отець Ігор (Дутчак Ігор Володимирович); періодичність відвідування - кожної неділі та у святкові дні; ; чисельність прихильників серед засуджених - 68 осіб;
Львівська область
8. Личаківська виправна колонія (№30) - молитовна кімната "Різдва Христова"; установою опікуються отці:Коник В.П., Бортняк Є.П., Кітчак Б.Л., Коломишин М.В.;брати:Москалкж І.Г., Луцишин П.В.; періодичність відвідування - один раз на тиждень; ; чисельність прихильників серед засуджених- 149 осіб;
9. Дрогобицька виправна колонія (№40) - Храм мучеників Бориса і Гліба, установою опікується священик отець Гром В.; періодичність відвідування -один раз на тиждень; ; чисельність прихильників серед засуджених - 215 осіб;
10. Сокальська виправна колонія (№47) - молитовна кімната, установою опікується священик отець Білецький В.І.; періодичність відвідування - два рази на місяць; ; чисельність прихильників серед засуджених - 19 осіб;
11. Львівська виправна колонія (№48) - у приміщенні клубу, установою опікується священик Цар І.О.; періодичність відвідування - один раз на тиждень; ; чисельність прихильників серед засуджених — 265 осіб;
12. Миколаївська виправна колонія (№50) - Церква Святого Миколая, установою опікується священик отець Злобиляк С.М.; періодичність відвідування - один раз на тиждень; ; чисельність прихильників серед засуджених - 94 особи;
13. Держівська виправна колонія (№110) - у приміщенні клубу, установою опікується священик отець Заріцький А.С.; періодичність відвідування - два рази на місяць; ; чисельність прихильників серед засуджених — 41 особа;
14. Самбірська виховна колонія - молитовна кімната, установою опікується священик отець Скрипакевич А.М.; періодичність відвідування - один раз на тиждень; ; чисельність прихильників серед засуджених - 27 осіб;
15. Львівський СІЗО - молитовна кімната Святого Володимира; установою опікується ; ; чисельність прихильників серед засуджених - 11 осіб.

Тернопільська область
16. Копичинська виправна колонія (№112) - молитовна кімната, установою опікуються отець Ігор Бойчук, отець Василь Погорецький; періодичність відвідування - один раз на тиждень; ; чисельність прихильників серед засуджених - 27 осіб;
17. Бережанська виховна колонія - Церква "Пратуленських мучеників при монастирю Бернардинів" (окрема споруда), установою опікується Михайло Бугай; періодичність відвідування - щонеділі та по великих релігійних святах; ; чисельність прихильників серед засуджених - 24 особи;

18. Чортківський СІЗО-26 - молитовна кімната "Святого Водохрестя", установою опікуються священики Іван Сеньків та Сергій Лішинський; періодичність відвідування - два рази на місяць;


Реколекції в'язничного капеланства


“В'язничне середовище. Вплив душпастирства на в'язнів. Переміни пенітенціарних систем у пострадянських країнах”.




Ворзель 27- 30 листопада 2006 р. Б.




27 листопада 2006 року спільною Літургією в'язничних капепланів обох обрядів у каплиці Римо-Католицької духовної семінарії Пресвятого Серця Ісуса розпочалися духовні вправи. Українську Греко-Католицьку Церкву представляли 8 священиків, 2 диякони та 2 монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя.



Учасників і гостей привітав о. Ґжеґож Драус із Рівного, головний тюремний капелан РКЦ в Україні. Першу духовну науку виголосив всечесний отець Ян Сікорський, заслужений тюремний капелан Польщі. Разом із дієцезіальними капеланами РКЦ в Україні про служіння в колоніях і тюрмах розповіли й наші священики, що були відряджені від єпархій:




· о. Михайло Бугай (Тернопільсько-Зборівська),



· о. Іван Жук (Івано-Фрванківська),



· о. Василь Білецький (Сокальська),



· о. Сергій Лєщинський, о. Ігор Бойчук, д-н Павло Менлі (Бучацька),



· о. Василь Гром (Самбірсько-Дрогобицька),



· о. Ігор Онишкевич, д-н Костянтин Пантелей (Києво-Вишгородська Архієпархія),



· о. Микола Остафійчук (Коломийсько-Чернівецька),



· брати-редемптористи зі Львова Віталій (Назар) та Степан (Андрусишин).



Проблеми пенітенціарних закладів пост-совєтських країн висвітлив пан Павел Мочедловскі, що недавно очолював Департамент виконання покарань в Польщі. Він виявив потребу відкриття для Церкви і суспільства можливостей служіння в'язням. Наступного дня Владика Станіслав (Широкородюк) продовжив духовні науки, застановившись на покаянні та плеканні прощення й надії в ув'язнених як найважливих завданнях духівників. Подалі працю Міжнародної Асоціації Тюремного Служіння та перспективу розвитку міжконфесійної співпраці представляли Юрій Васильчук та Владика Августин (Маркевич).



Літургійна молитва й духовні науки для священиків ішли поруч із навчанням. Друга половина вівторка 28 листопада була приділена середовищу душпастирського служіння. Про теперішній стан пенітенціарної системи України, специфіку праці закладів ув'язнення, свої погляди на труднощі та виклики, що йдуть поруч із нею, висвітлили представники Державного департаменту України з питань виконання покарань: Лілія Левицька, (провідний спеціаліст), доктор Наталя Калашник (заступник голови департаменту), Сергій Скоков (начальник управління соціально-виховної та психологічної роботи). У дискусіях брали участь працівник ООН у в’язничних справах Павел Мочедловські, Валерій Філюк (заступник начальника Рівненського обласного управління держдепартаменту). Єжи Ніколаєв – директор Люблінського обласного управління – оповів про ролю служіння капелана у перемінах, які відбулися в пенітенціарній системі Польщі відносно засуджених.



29 листопада учасники навчання завітали до Державного департаменту України з питань виконання покарань. Зустріч відбулася із заступником Голови відомства Наталею Калашник та начальниками управлінь центрального апарату. Гості оглянули музей. В’язничні капелани розповіли про своє служіння в місцях позбавлення волі, та поділилися пропозиціями щодо можливостей усунення перешкод, які часом трапляються. Українські капелани повідали про свій досвід спілкування з в’язнями. Потім отці ознайомилися з умовами утримання в'язнів у 13-му Слідчому ізоляторі м. Києва. Настоятель парафiї праведного Iова Багатостраждального в СIЗО №13 мiста Києва протоiєрей Павло Основенко розповів про ролю Церкви, що будить у засудженого голос сумлiння, моральне почуття, яке пiдводить до каяття за безчесне життя в минулому, за те горе, яке скоєнi злочини спричинили самому засудженому та iншим людям: “Адже тiльки покаяння здатне докорiнно перевернути свiт у внутрiшньому життi особистостi.”



Учасники здійснили прочанську подорож до святих-печер Антонія і Теодосія, а також відвідали Відділ по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями УПЦ. Гостей приймали владика Августин та д-н Дмитрій, які відповідають і за в'язничне служіння.



Після ознайомлення із працею Реабілітаційного центру для осіб звільнених з ув'язнення, що знаходиться в Бучі капелани повернулися до Ворзеля. Заключна духовна наука була виголошена преосвященним владикою Богданом (Дзюрахом) під час Божественної Літургії. “Покликання капелана – проповідувати в'язням правдиве визволення, що дає Господь через прийняття покути та покаяння,” – сказав у повчанні владика, – “Ми приходимо до тюрем до самого Господа Ісуса Христа, якого через гріх ув'язнено в серцях засуджених.”



Капелани  підписали звернення до Синоду Єпископів УГКЦ та до Конференції Єпископів РКЦ в Україні щодо перспективи розвитку тюремного служіння.

Немає коментарів:

Дописати коментар