Шукати в цьому блозі

понеділок, 29 лютого 2016 р.

Реформування пенітенціарної системи - тема, яку на слух трудно сприймати, бо говориться про сферу, невідому більшості слухачів.

Церква має двотисячолітню історію тюремного служіння, тому пенітенціарна реформа - це її тема. Адже сама назва несе сподівання, що в результаті певного покарання за злочин людина понесе покуту і вернеться до суспільства зціленною, прощеною, прийнятою. Не менш зціленими почуватимуться особи, покривджені злочином.
Пенітенціарна реформа повинна розпочинатися з філософії права та самої пенітенціарної ідеї. А тоді - реформи правоохоронної, судової. Потім - переміни карного і процесуального, виконавчого права.
Майбутніх злочинців формує сам соціум, який задля свого спокою будує тюрми і радий був би десь раз і назавжди загубити ключі, поклавши на в'язнів усі гріхи світу. В'язниця ж, насправді, має бути лабораторією духовних і соціальних наук, які могли би аналізувати хвороби суспільства і підказувати їх розв'язки духовними і соціальними програмами.
Тюремна ізоляція злочинця від суспільства має бути компенсована широким залученням здорових соціальних структур, серед яких провідне становище займають душпастирі різних Церков.
Ув'язнення не повинно переростати у тривале відчуження і маргіналізацію людей від людей. Має бути кардинально зменшений список злочинів, які караюьться саме тюремним/колонійським утриманням. Доки тюрма - помста, ми не маємо сподіватися на оздоровлення суспільства.
Будівництво нових тюрем замість ретельного аналізу і таких же ретельних соціальних програм роботи із засудженими сприятиме лише концентрації озлоблених людей на малих територіях. Вони обов'язково повертаються. Нехай суспільство начувається.
Частиною пенітенціарної реформи має бути повернення об'єктів соціального призначення, відняті при відокремленні ДКВС від МВС. Гарантуючи гуманізацію в'язням, треба пам'ятати, що вона дуже залежить від гуманного ставлення до самого персоналу.

Немає коментарів:

Дописати коментар