Пантелей Костянтин Юрійович,
протоієрей Української
Греко-Католицької Церкви,
заступник Голови
Душпастирської ради при Міністерстві юстиції України, керівник Відділу ПК УГКЦ
з душпастирства у пенітенціарній системі України
Міжнародний досвід партнерства релігійних
організацій з установами виконання покарань і пробації у суспільній інтеграції
засуджених
У XVIII ст. зусилля для гуманізації цілей і умов ув’язнення, пошуки
альтернативних видів реагування на злочини робили видатні особистості, які,
будучи сповнені ідеалу християнського милосердя, відчували поклик зробити щось
для тих, хто не відзначався чеснотами. Важливою альтернативою позбавленню волі
став інститут пробації.
Ініціатива англійця Джона Говарда 1773–1774 рр. щодо покращення умов
утримання в’язнів була сформована на переконанні в трансцендентній непорушній
гідності людини, що сотворена на образ і подобу Божу [1]. Поширенню ідей Дж. Говарда посприяло
Англійське Загальне Право, яке спиралося на філософське твердження, що існує
божественна причина існування фундаментальних законів і що такі закони
перевершують прийняте людиною законодавство, відображаючи універсальні та
незмінні принципи, якими повинен жити кожен. Це було відображено, зокрема, в
хартії «Carta Magna», яку підписав король Джон 1215 року
[2]. Таким чином, наприкінці
XVIII – на початку ХІХ ст. в Англії, Данії, Нідерландах, Швейцарії, Франції,
Фінляндії, Сполучених Штатах Америки окремі філантропи й християнські
доброчинні товариства почали допомагати в’язням як під час їхнього перебування
у в’язниці, так і після звільнення. В історії Європи й Америки є безліч
прикладів такого підходу.
У 1823 р. в Нідерландах троє купців: Сурінга, Варнсінк і Ністерш, натхнені
прикладом Дж. Говарда, заснували «Товариство морального вдосконалення в’язнів»
(Genootschap tot zedelijke verbetering der gevangenen). Мета Товариства
полягала в тому, щоб впливати на правопорушників, надаючи їм освіту та
релігійні настанови, щоб вони утримувалися від подальшої злочинної діяльності [3]. Багато громадян
посвятили себе цьому ідеалістичному підходу, забезпечуючи необхідні пожертви.
Робота проводилася на добровільних засадах [4]. У Нідерландах
супроводом правопорушників займалися «Армія спасіння» (1916), «Католицьке
товариство пробації» (1916), «Протестантська християнська служба пробації»
(1928).
У Парижі 1833 р. студент Антуан Фредерік Озанам із побратимами заснував
Товариство Святого Вікентія де Поля, яке піклувалося вбогими і намагалося
підвищувати моральність ув’язнених, організовуючи для них бібліотеки й
різноманітні заняття. Незабаром у Франції та Англії Товариство взяло на себе
патронаж засуджених до пробації.
У 1841 р. християнський філантроп Джон Августус, швець із Бостона (штат Массачусетс, США), узяв на
виховання під заставу в суді засудженого пияка. Незадовго до смерті в 1859 р.
Августус уже ніс відповідальність за 2000 осіб. У 1878 р. Массачусетс розробив
зразок загальнодержавної системи пробації, що до 1920 р. було впроваджено в 21
інших штатах. Із прийняттям 5 квітня 1925 р. Національного закону про пробацію
була створена Федеральна пробаційна служба США [5].
У Великобританії у зв’язку зі зростанням кількості злочинів, пов’язаних із
пияцтвом Товариство тверезості Англіканської Церкви отримало невелику суму
грошей від Гартфордширського друкаря й філантропа Фредеріка Райнера, щоб
створити фонд для призначення місіонерів поліцейських судів, які давали судам
змогу ставити порушників під нагляд, а не карати їх в’язницею. Їм надавалася
підтримка й поради, а також допомога та заохочення в пошуку роботи [6]. Першого
місіонера призначено 1876 р., а в 1906 р. тут уже працювало 124 місіонери, у
тому числі 19 жінок. Закони, що регламентували діяльність служби пробації,
видавалися починаючи з 1861 р., а вже в Акті пробації правопорушників 1907 р.
була передбачена оплачувана посада офіцера пробації.
1898 р. в’язничний капелан канонік Джон Куні й два католицькі адвокати
заснували Catholic Prisoners Aid Society як незалежну благодійну фундацію
Великобританії, що надавала практичні послуги в’язням та їхнім сім’ям і
піклувалася засудженими під нагляд пробації. Створена як Товариство допомоги
католицьким в’язням, організація працювала для потребуючих незалежно від
конфесії у кількох десятках в’язниць по всій Англії та Уельсу.
У Фінляндії служба пробації розпочалася з діяльності Фінської В’язничної
Асоціації, що була заснована 1870 р. Служіння Асоціації базувалося на
християнській духовності. Багато членів її правління були священиками або
титулованими особами Євангельської-Лютеранської Церкви. Головною метою їхнього
служіння стало запобігання рецидивам через моральне виховання ув’язнених.
Спочатку Асоціація зосередилася виключно на місіонерській роботі у в’язницях і
особливо на поліпшенні складних умов утримання в’язнів [7].
Крім роботи у в’язницях, Асоціація також доглядала за звільненими.
Англо-американська система дострокового звільнення, яка вже застосовувалася в
окремих європейських країнах, не була прийнята у Фінляндії до набрання чинності
Кримінального кодексу
1889 р. Клієнтам надавали допомогу в пошуку роботи, житла та засобів до
існування. Згідно з правилами Асоціації, надання фінансової допомоги було
неприпустимим, за винятком окремих випадків, і її ніколи не надавали у формі
милостині, а радше як винагороду за працю. Правила опіки колишніми в’язнями
наголошували принцип добровільності. Нікого не змушували приймати допомогу
Асоціації. Як загальна, так і релігійна освіта вважалися найкращими методами
«лікування» в’язнів. Роботу в основному здійснювали волонтери, оскільки не було
субсидій з боку суспільства. Фінансування Асоціації складалося з членських
внесків та пожертвувань церковних і приватних осіб [8].
У XX ст. в Європі й Америці стався перехід від приватних доброчинних
ініціатив до створення централізованих державних органів пробації, що діють
переважно як частина Міністерства юстиції чи в’язничного департаменту. Відтоді
працівники пробації стали професійними державними службовцями. Значна частина
їхньої діяльності – це нагляд за злочинцем, контроль ефективності санкцій,
призначених судом, а також оцінка ризиків.
Сьогодні в Данії, Швеції, Італії та Франції пробація залишається частиною
в’язничного департаменту. Її діяльність не обмежена терміном виконання
покарань, а здійснюється також і після звільнення особи.
У Бельгії, Нідерландах та в окремих федеральних штатах Німеччини із
затриманими злочинцями та засудженими особами, які перебувають на волі,
працюють різноманітні підрозділи пробації. Але потребу постпенітенціарної
допомоги, реабілітації та реінтеграції злочинців найефективніше забезпечують
фундації, засновані релігійними громадами.
Участь релігійних організацій у полі діяльності пенітенціарних установ і
пробації в усьому світі визначна. Наведемо декілька прикладів.
Prison Advice and Care Trust
(PACT) [9]
Від створення соціального простору у в’язниці до повернення до суспільства PACT
– міжконфесійна християнська організація у Великобританії зі 125-річним досвідом
роботи з ув’язненими та їхніми сім’ями,
що працювала в рамках діяльності Catholic Prisoners Aid Society. Вона
допомагала різноманітними способами: наприклад, у пошуку роботи для колишніх
ув’язнених та наданні їм житла і їжі, забезпеченні лікаря для безкоштовного
огляду звільнених ув’язнених. Траст допомагав засудженим сконтактувати з
місцевими церквами, школами, лікарнями та роботодавцями для пошуку підтримки.
У 1950 р. Траст створив схему допомоги сім’ям ув’язнених. Якщо людина
потрапляла під варту, організація зв’язувалася з локальним парафіяльним
священиком, щоб дізнатися, чи має в’язень сім’ю, яка потребує підтримки. Якщо
так, то парафіяльні спільноти долучалися до надання підтримки та допомоги сім’ї
ув’язненого і підготовки до його повернення. Після звільнення духовна й
матеріальна допомога продовжувалася.
Протягом багатьох років Траст полагоджував проблеми житла та
безпритульності за допомогою низки інноваційних проектів. У 1966 р. він утворив
Асоціацію житла надії, щоб полегшити жахливі умови, в яких перебували сім’ї
окремих в’язнів. Наступного року було зібрано кошти на будівництво збірних
будинків для розміщення неповнолітніх і молоді після завершення їхнього терміну
ув’язнення.
У 1975 р. було створено Товариство дружин і сімей в’язнів (PWFS), коли
група дружин ув’язнених, які зустрічалися, щоб обговорити свої проблеми та
підтримати одна одну, вирішила розпочати організацію самодопомоги. Вони
відкрили будинок біля в’язниці Пентонвілль, який пропонував проживання й
ночівлю для людей, які відвідували лондонських в’язнів.
PWFS створила телефонну лінію допомоги, яка приймала до 3000 дзвінків на
рік. У 1994 р., вражені тим, що дружини в’язнів та їхні діти вишикувалися
вздовж стіни в’язниці Пентонвіль у довжелезну чергі, PWFS переконали
адміністрацію установи надати невелику кімнату для організації в ній центру для
відвідувачів. PACT провадить центри відвідувачів у 14 тюрмах по всій Англії.
Центри призначені для сімей в’язнів, друзів та інших законних відвідувачів.
Мета центрів відвідувачів полягає в наданні інформації, підтримки й
консультацій, а також безпечного середовища, сприятливого для дітей, де люди
можуть чекати на зустріч і відпочивати. Центри укомплектовані платними
співробітниками та волонтерами.
Працівники PACT (персонал і волонтери) організовують дитячі ігрові
майданчики у залах відвідування в’язниць, де проводять ігри та заняття для
дітей, які відвідують ув’язненого родича. Метою дитячих ігор є зменшення
почуття страху й тривоги в дітей, які відвідують в’язницю.
«Перша ніч у в’язниці»
У 2001 р. PACT створив проект «Перша ніч у в’язниці» у тюрмі Голловей,
пропонуючи емоційну підтримку тривожним людям у їхню першу ніч у в’язниці. За
кілька років проект поширився на заклади HMP Exeter в Девоні і HMP Wandsworth у
Лондоні.
Метою проекту «Перша ніч у в’язниці» є:
- зниження ймовірності того, що в’язні спробують вчинити самогубство чи
самоушкодження протягом перших 72 годин у в’язниці;
- зменшення тривоги, з якою стикаються в’язні та їхні сім’ї.
Першу ніч у в’язниці працівники та волонтери сідають віч-на-віч із новими
в’язнями, вислуховують їхні побоювання і часто контактують із родичами від
їхнього імені. Вони забезпечують практичну та емоційну підтримку ув’язненим та
їхнім сім’ям.
Спільноти базової підтримки
Ціль спільноти базової підтримки – це програма супроводу для колишніх
злочинців на порозі закінчення їхнього терміну та відразу після звільнення.
Програма триває близько півроку, щоб в’язні могли подолати найбільш кризові й
небезпечні щодо рецидиву тижні й місяці після звільнення. Вона включає групу
волонтерів (умотивованих християнською вірою), які регулярно зустрічаються з
колишніми злочинцями і допомагають їм зробити новий старт у житті. При цьому
доброволець контактує з клієнтом щодня по телефону, щоб обговорити всі події і
потреби в підтримці.
Висновки
Діяльність релігійних організацій. Спрямована на реінтеграцію осіб у
конфлікті із законом багата на 30-літню історію. Мережа соціальної реабілітації
колишніх в’язнів включає понад близько 200 центрів на території України.
Досвід британської організації PACT надає приклад функціонування
допомоги правопорушникам у збереженні соціальних зав’язків і у позитивній
динаміці інтеграції після звільнення у відкритому суспільстві.
Християнські Церкви є відкритими до співробітництва в розвитку ініціатив
суспільної реінтеграції з державними і неприбутковими організаціями.
Список використаних джерел
1.
Біблія.
Книга Буття 1:26–28.
2.
Augusto
Zimmermann, A Law above the Law: Christian Roots of the English Common Law,
Glocal Conversations Vol 1(1) November 2013, pp. 85–98. [Електронний ресурс]
«Glocal Conversations»/journal of the University of the Nations (U of N). URL:
https://gc.uofn.edu/index.php/gc/article/view/24/71]
3.
J. P.
Heinrich, Particuliere reclassering en overheid in Nederland sinds 1823, 1995,
Arnhem, Gouda Quint, pp. 25–50.
4.
5
Bemmelen, J. M. van, Van zedelijke verbetering tot reclassering. Geschiedenis
van het Nederlandsch Genootschap tot zedelijke verbetering der gevangenen
1823–1923 (Den Haag 1923), p. 7–8.
5.
Encyclopedia
Americana. International edition. Complete in thirty volumes. Vol. 22.
Scholastic Library Publishing, Inc. Danbury, Connecticut, 2005. P. 634.
6.
Michael
Moody; Beth Breeze, The Philanthropy Reader: 1st Edition, New York, NY:
Routledge, Taylor and Francis, 2016, p. 18.
7.
Huhtala
Johanna. Kriminaalihuoltotyön vaiheita 1870–1975 (Probation work in 1870–1975),
Probation Association, Helsinki, pp. 2–3.
8.
Huhtala
Johanna. Kriminaalihuoltotyön vaiheita 1870–1975 (Probation work in 1870–1975),
Probation Association, Helsinki, 1984. pp. 11–17.
9.
Prison
Advice and Care Trust. URL: https://www.prisonadvice.org.uk/
