Шукати в цьому блозі

субота, 23 липня 2011 р.

Замкову виправну колонію у м. Ізяслав відвідали капелани УГКЦ.

Замкова виправна колонія №58 розташована у містечку Ізяслав Хмельницької області у стінах монастиря чину Бернардинів, пам'ятника архітектури XVII ст. На території установи існує сектор максимального рівня безпеки для тримання близько 100 чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі. Ще 1950 року в монастирських приміщеннях була розміщена колонія для неповнолітніх правопорушників. А вже 1960 року створили виправну установу №58 з виробничим профілем – дерево та металообробка. До 1963 року були підготовлені будівлі для утримання засуджених, які визнані судом особливо небезпечними рецидивістами. Засуджені виготовляють металовироби, лісоматеріали, спецвзуття, будівельні матеріали, швейні, столярні та сувенірні вироби.

1997 року почав діяти мораторій на смертні вироки. Остаточно скасовано покарання "на горло" 2000 року рішенням парламентарів. Відтоді в Замковій колонії почали утримувати засуджених до вищої міри покарання. Нині в Україні понад 1,7 тисяч засуджених на довічне позбавлення волі. Термін "довічне ув'язнення" не є абсолютним: в перспективі поза 35 роками є імовірність виходу на свободу через помилування. Працю із засудженими "довічниками" у цьому закладі звершує о. Павло Хведорчук, добре знаний і поважаний службовцями Пенітенціарної служби України. 22 липня 2011 року установу відвідали о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу пенітенціарного душпастирства УГКЦ, та монахиня Вероніка (Кішко). Душпастирство у цій установі має виразно персональний характер. Адже, за умовами утирмання, режиму і безпеки, зсудженим цієї категорії заборонено збиратися у групи. Для відвідування навіть лише одного в'язня приходиться витрачати 4-5 годин, включно із процедурою допуску. У колонії понад 300 співробітників. Вони також у великій духовній потребі. Після відвідування колонії капелани обговорили перспективи вдоскрналення праці в установі та її напрямки.

Історична довідка:

У 1602 році Католицький монастир для ченців-бернардинів заснував князь Януш Заславський. Головний храм посвячений Св. Архистратигові Михайлу. Він був побудований на пагорбі над річкою Горинь, оточений навкруги оборонним муром. Монастир служив також фортецею. У храмі зберігалась Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Ченців ордену, заснованого у ХІІ Св. Бернардом з Клерво, шанували у всіх краях Європи за те, що вони гармонійно поєднували велику побожність, богословську мудрість, простоту у спілкуванні та веселу вдачу. У 1648 році, під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, монастир був зруйнований, а у 1672 році його відбудував вже новий власник Заславля – князь Павло Сангушко. Він витратив на утримання монастиря значні кошти, завдяки чому цей католицький кляштор став одним із найбагатших на Волині.

У ХІХ столітті, коли Волинь була анексована Російською імперією. Більшість католицьких монастирів було закрито. Але цей вистояв, хоча втратив минулу потугу. Записаний він був як Штатний 2-го класу монастир та мав всього вісімнадцять ченців. Проте майновий стан монастиря залишався доволі міцним. За даними 1891 року, «кляштору Заславському були записані значні грошові суми князями Сангушками та іншими волинськими панами. В ньому є портретна галерея, багата бібліотека, яка включає до 5 тисяч томів книг та давніх рукописів…» Слід додати, що маєтності Заславського монастиря включали фільварок із орною землею та сіножатями, млин із ставом та рибною ловлею та монастирську пасіку. З перших років радянської влади ченців розігнали, майно розграбували, а у святині влаштували в’язницю.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

Немає коментарів:

Дописати коментар