Шукати в цьому блозі

субота, 25 жовтня 2014 р.

Святіший Франциск про систему карного правосуддя.

Звернення Святішого Франциска 
до делегатів Міжнародної асоціації карного права

Папська зала
четвер, 23 жовтня 2014 року


Вельмишановні пані та панове,

я тепло вітаю усіх вас і хотів би висловити свою особисту подяку за ваше служіння суспільству і за ваш цінний внесок у розвиток правового процесу, що шанує гідність і права людської особи, без винятків.

Я б хотів поділитися з вами кількома думками щодо певних питань, які, хоча є почасти — почасти! - дискусійними, безпосередньо торкаються гідності людської особи, а отже, стосуються Церкви, в її місії євангелізації, людського поступу, служіння справедливості й миру. Я зроблю це у формі резюме  та під заголовками, пояснювально й стисло.

Вступ

Перш за все, я б хотів зробити засновки, соціологічні за природою, щодо нахилу до помсти та карального популізму.

а) Нахил до помсти

В міфології як у примітивних суспільствах натовп виявляє лихі здібності своїх сакральних жертв, звинувачених у нещастях, які спадають на спільноту. Цієї рушійної сили не бракує і в сучасних суспільствах. Дійсність демонструє, що існування правових і політичних інструментів, необхідних, аби взятися за розв'язання та вирішення конфліктів, є недостатньою гарантією для запобігання звинуваченню окремих осіб у проблемах усього суспільства.

Громадянському життю, структурованому навколо організованої спільноти, потрібні правила співіснування, самовільне порушення яких вимагає відповідного виправлення. Проте, ми живемо в часи, коли деякі політичні сили і певні ЗМІ підбурюють до публічного та приватного насильства й помсти не лише щодо тих, хто відповідальний за скоєння злочинів, але й також щодо підозрюваних у порушенні закону, доведено це чи ні.

б) Карний популізм

У цьому контексті в останні десятиліття вкорінилося поширене переконання, що публічне покарання може вирішити найрізноманітніші соціальні проблеми, так ніби геть різні хвороби можна вилікувати тими самими ліками. Тут ідеться не так про віру в якусь соціальну функцію, якої традиційно надають публічному покаранню, як про переконання в тому, що таке покарання може досягати (ощадливо ред.) тих переваг, які потребували б застосування іншого (витратного ред.) типу соціальної та економічної політики, як і соціального залучення.

Офірних цапів на вигнання шукають не лише, щоб вони заплатили своєю свободою та своїм життям, за всі соціальні хвороби, що було притаманне примітивним суспільствам, а понад і поза цим, часами існує тенденція навмисного фабрикування ворогів: стереотипні особи, що представляють всі риси, котрі суспільство відчуває чи тлумачить як загрозливі. Механізми, що формують ці образи, - ті самі, що дозволили поширитися расистським ідеям у їхній час.

І. Кримінальне правосуддя вийшло поза контролем та місія юристів

Наразі система кримінального правосуддя перевищує свою належну санкціоновану функцію і ставить себе на грунт свобод і прав людей, особливо найвразливіших, в ім'я запобігання, в дієвості котрого поки що неможливо впевнитися, навіть щодо найжорсткіших покарань, таких як довічна кара. Існує ризик неспроможності зберігати навіть пропорційність покарання, що історично відображує масштаб цінностей, які захищає Держава.

Концепція кримінального права ultima ratio (останній аргумент) як останній засіб порятунку перед покаранням, обмеженим найсерйознішими випадками проти особистих і колективних інтересів, вартих захисту найбільше, послаблюється. Суперечка щодо заміщення в'язниці альтернативними каральними санкціями також пом'якшала.

В цьому контексті, місією правників не може бути щось інше, окрім обмежування й стримування цих тенденцій. Це — складне завдання, в часи, коли багато суддів і працівників у системі кримінального судочинства мусять виконувати свою роботу під тиском ЗМІ, певних безсумлінних політиків і мстивої тенденції, яка просякає суспільство. Ті, на кого покладено цю величезну відповідальність, покликані виконувати свій обов'язок, оскільки нероблення цього поставило би під загрозу людські життя, до яких слід ставитися з більшою відданістю, ніж те, що часом роблять, виконуючи обов'язки. 


ІІ. Щодо вищості життя та гідності людини

Primatus principii pro homine

а) щодо смертного вироку
Неможливо уявити собі, що Державам сьогодні не вдається застосовувати заходи, відмінні від довічного покарання, щоб захистити життя інших людей від несправедливого агресора.

Святий Іван Павло ІІ засуджував смертний вирок (пор. Енцикліка “Євангеліє Життя”, п. 56), як це робить і Катехизм Католицької Церкви (п. 2267).

Проте, можна встановити, що Держави забирають життя не лише через смертний вирок або через війну, а й коли, щоб виправдати свої злочини, державні посадовці ховаються в тіні прерогатив Держави. Так звані позасудові чи позаправові страти є вбивствами, навмисно вчиненими певними Державами чи іншими суб'єктами, котрі часто видають як сутички зі злочинцями чи представляють як неумисні наслідки обгрунтованого, необхідного й пропорційного використання сили в застосуванні права. Таким чином, хоча серед 60 Країн, які дозволяють смертний вирок, 35 не застосовували його протягом останніх 10 років, смертний вирок застосовують незаконно й різними мірами по всій планеті.

Такі самі позасудові страти систематично здійснюють не лише Держави в міжнародній спільноті, а й також утворення, не визнані такими, й це — справжні злочини.

Є багато добре відомих аргументів проти смертного вироку. Церква   наголошувала на кількох, таких як можливість судової помилки та використання тоталітарними та диктаторськими режимами, котрі використовують його як засіб пригнічення політичного невдоволення чи переслідування релігійних і культурних меншин, усіх жертв, які в їхньому відповідному законодавстві названі “правопорушниками”.

Усі християни й люди доброї волі, таким чином, покликані сьогодні боротися не лише за скасування смертної кари, законної чи незаконної, і в усіх її формах, але й також щоб поліпшити в'язничні умови, з повагою до людської гідності людей, позбавлених свободи. І я пов'язую це з довічним ув'язненням. Нещодавно довічне ув'язнення було вилучене з Кримінального кодексу Ватикану. Довічне ув'язнення — просто замаскована смерна кара.

б) Щодо умов утримання, незасуджених ув'язнених і засуджених без суду

Це — не неймовірні історії: ви добре це знаєте — досудове утримання під вартою — коли забезпечено ранній присуд у принизливий спосіб, без засудження, чи як захід, застосовуваний у випадку підозри, що більше чи менше грунтується на скоєному злочині — являє собою ще одну сучасну форму неправомірного й прихованого покарання, поза видимістю законності. 

Ситуація є особливо серйозною в певних країнах і регіонах світу, де кількість незасуджених утримуваних під вартою перевищує 50 відсотків загальної кількості. Цей феномен сприяє навіть більшому погіршенню умов утримання, ситуації, котру будівництву нових в'язниць ніяк не вдається вирішити, оскільки   місткість кожної нової в'язниці вичерпана вже до того, як її відкрили. На додачу, це спричинює неправильне використання поліційних відділків і військових баз як місць утримання під вартою. Питання незасуджених в'язнів слід вирішувати з належною обачністю, оскільки воно має ризик створення ще однієї проблеми, такої ж серйозної, якщо не гіршої за першу: нпроблеми несуджених в'язнів, звинувачених без застосування правил.

Прикрі умови утримання, що спостерігаються в різноманітних частинах планети, часто є правдиво нелюдськими та принизливими вадами, часто — результатом каральної системи, іншими часами — через брак інфраструктури та планування, тоді як у більше, ніж кількох випадках вони представляють суперечливе й нерозбірливе застосування сили щодо людей, позбавлених свободи. 

в) Щодо катування та інших заходів, а також жорстоких, нелюдських і принизливих покарань

Прикметник “жорстокий”; під цими заголовками, котрі я зазначив, завжди є той корінь: людська здатність на жорстокість. Це — пристрасть, справжня вада! Однією з форм катування є та, котру часом застосовують через утримання у в'язницях із високим рівнем безпеки. Під приводом пропонування більшої безпеки суспільству чи особливого ставлення до певних категорій в'язнів, її головною характеристикою є ніщо інше, як зовнішня ізоляція. Як свідчать дослідження, проведені різноманітними правозахисними організаціями, брак   чуттєвих стимулів, цілковита неможливість комунікації та брак контакту з іншими людьми призводять до розумових і фізичних страждань, таких як параноя, тривога, депресія, втрата ваги й значне підвищення схильності до самогубства.

Це явище, характеристика в'язниць із високим рівнем безпеки, також виникає в інших типах пенітенціарних установ, поряд із іншими формами фізичного й розумового катування, практика котрих поширилася. Сьогодні катування завдаються не лише як засіб досягнення окремої мети, такої як отримання зізнання чи інформації — практик, характерних для доктрини національної безпеки, - але і як справжній надлишок болю, доданого до наявного страждання ув'язнення. В такий спосіб катування трапляється не лише в таємних центрах утримання під вартою затриманих правопорушників чи в сучасних концентраційних таборах, а й також у в'язницях, установах для неповнолітніх, психіатричних лікарнях, поліційних відділках та інших центрах та установах утримання й виконання покарань.

Сама теорія кримінального правосуддя має величезну відповідальність у цій сфері, тим, що дозволила, в певних випадках, легітимізацію катувань за певних підстав, відкриваючи шлях до подальших і ширших зловживань.

Багато держав також відповідальні за вчинення чи толерування викрадень в межах своїх територій, включно з викраденнями громадян своїх відповідних країн, чи за надання дозволу на використання свого повітряного простору для нелегального транспортування до центрів утримання правопорушників, де відбуваються катування.

Ці зловживання можуть бути зупинені лише твердим зобов'язанням міжнародної спільноти визнати вищість принципу pro homine (на захист людини), який означає що гідність людської особи є понад усе.

д) Щодо застосування злочинних санкцій до дітей і осіб похилого віку та стосовно інших особливо вразливих людей

Держави мусять утримуватися від злочинного побиття дітей, які не цілком розвинулися до зрілості і з цієї причини не можуть вважатися відповідальними. Натомість, вони мають отримувати користь від усіх привілеїв, котрі держава здатна запропонувати, щодо політик включення, так само, як і практик, спрямованих на розвиток у них поваги до життя на прав інших.

Особи похилого віку, зі свого боку, є тими, хто, починаючи зі своїх помилок, можуть навчити решту суспільства. Вчаться не виключно на чеснотах святих, а й на недоліках і помилках грішників і, серед них, від тих, що, з будь-якої причини, зазнали падінь і скоїли злочини. Ба більше, гуманітарні причини диктують конкретне поводження з дорослими поважного віку, оскільки покарання мусить бути виключене чи обмежене для тих, хто страждає від серйозної чи смертельної хвороби, для вагітних жінок, для матерів або батьків, які є єдиною людиною, відповідальною за неповнолітніх чи неповносправних.

ІІІ. Міркування щодо певних форм злочинності, що завдяють суттєвої шкоди людській гідності й загальному добру

Певні форми злочинності, скоювані окремими громадянами, завдають суттєвої шкоди людській гідності і загальному добру. Багато з цих форм злочинності ніколи не могли бути скоєні без співучасті, активної чи пасивної, державних органів.

а) Щодо злочину торгівлі людьми

Поневолення людей, торгівля людьми й воєнні злочини визнані злочинами проти людяності і міжнародним законодавством, і багатьма національними законодавствами. Це — злочин проти людяності. А оскільки такий складний злочин, як торгівля людьми, неможливо скоїти без співучасті, дією чи  бездіяльністю, держав, очевидним є, що тоді, коли зусилля щодо запобігання чи боротьби з цим явищем — недостатні, перед нами знову постає злочин проти людяності. Ба більше, якщо це стається, ця людина, призначена захищати людей і гарантувати їхню свободу, натомість стає співучасником тих, хто торгує людьми, тоді, в таких випадках, держави відповідають перед своїми громадянами й перед міжнародною спільнотою.

Цифри стверджують, що мільярд людей перебувають у пастці абсолютної бідності. Півтора мільярда людей не мають доступу до санітарних послуг, до питної води, до електрики, до початкової освіти чи до системи охорони здоров'я й мусять потерпати від економічних труднощів, несумісних із гідним життям (Доповідь із людського розвитку ПРООН 2014 р.). Хоча загальна кількість людей, які перебувають у цьому становищі, останніми роками зменшилася, їхня вразливість підвищилася, через збільшення складнощів, які вони мусять подолати, щоб вийти з того становища. Це — результат дедалі більшого зростання кількості людей, які живуть у країнах, вражених війною. Лише 2012 року 45 мільйонів людей були змушені тікати у зв'язку зі ситуаціями насильства чи переслідування; із них 15 мільйонів є біженцями — найвищий показник за 18 років. Сімдесят відсотків цих людей — жінки. До того ж, підраховано, що в усьому світі семеро з десяти осіб, які помирають від голоду, - жінки й діти (Жіночий фонд ООН, UNIFEM).

б) Щодо злочину корупції

Ганебну концентрацію глобального багатства уможливило потурання громадських лідерів владоможцям. Корупція є за своєю суттю смертельним процесом: коли життя завершується, є корупція.

Є кілька речей, складніших за пробивання корумпованого серця: “Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога” (Лука 12:21). Коли приватна ситуація корумпованої людини стає складною, вона знає всі лазівки для втечі, як знав нечесний управитель з Євангелія (пор. Лука 16:1-8).

Корумпована людина проходить життям, скорочуючи шлях опортунізмом, з виглядом когось, хто каже: “Це — не я”, примудряючись всотати свою маску “чесної людини”. Це — процес всотування. Корумпована людина не здатна приймати критику; вона дискредитує тих, хто критикує; вона намагається послабити будь-який моральний авторитет, який може піддати її сумніву; вона не цінує інших і нападає з образами на будь-кого, хто може думати інакше. Якщо дозволить можливість, вона переслідує будь-кого, хто заперечує їй.

Корупцію виражається в атмосфері тріумфальності, бо корумпована людина вважає себе переможцем. Вона ходить з величавим виглядом у тому середовищі, щоб принизити інших. Корумпованій людині не відоме ні братерство, ні дружба, лише співучасть і ворожість. Корумпована людина не відчуває своєї корумпованості. Це дещо схоже на те, що стається з неприємним подихом: людина, котра його має, рідко про нього знає. Тому навряд чи корумпована людина зможе розпізнати свій стан і змінитися через внутрішнє каяття.

Корупція є більшою хворобою, ніж гріх. Більше, ніж прощенням, ця хвороба мусить бути вилікувана. Корупція стала природною, до точки, де вона стала особистою й соціальною заявою, пов'язаною зі звичаями, загальноприйнятою практикою в комерційних і фінансових операціях, в державних замовленнях, в кожних перемовах, до яких залучені суб'єкти держави. Це — перемога зовнішностей над реальністю і нахабності над поважною розважливістю.

Господь, однак, не стомлюється стукати в двері корумпованих. Корупція не поєднується з надією.

Що може вдіяти проти корупції кримінальне право? Нині існує багато конвенцій і міжнародних договорів з цього питання й швидке зростання правопорушень, визначених і спрямованих на захист не так громадян, які однозначно є    кінцевими жертвами — особливо найуразливіші, - як на захист інтересів тих, хто керує економічним і фінансовим ринками.

Кримінальне покарання є вибірковим. Воно схоже на сітку, котра ловить лише маленьку рибу, водночас вона залишає велику рибу вільною в океані. Формами корупції, з котрими найбільше потрібно щось робити, є ті, що завдають жорсткої соціальної шкоди — такі як, до прикладу, серйозне шахрайство проти державного управління чи нечесні адміністративні практики, - виявленої в будь-якому виді перешкоди правосуддю, спрямованої на отримання звільнення від покарання за чиїсь власні проступки чи за проступки третіх осіб.

Висновок

У застосуванні покарання основоположним принципом систем кримінального права має бути обачливість, а повна оперативна сила принципу pro homine (на захист людини) мусить гарантувати, що державам не дозволено, юридично чи фактично, підпорядковувати повагу до гідності людської особи будь-якій іншій меті, навіть якщо вона слугуватиме якійсь соціальній корисності. Повага до людської гіlності мусить слугувати не лише обмеженню суперечливості й надмірам суб'єктів держави, але й виступати керівним критерієм для переслідування й покарання тих дій, які представляють найсерйозніші випади проти поваги й недоторканості людської особи.

Дорогі друзі, я ще раз дякую вам за цю зустріч і запевняю вас, що продовжуватиму бути поряд із вами у вашій вимогливій роботі зі служіння людині в сфері правосуддя. Немає сумнівів, що для тих із вас, хто покликаний сповнювати християнське покликання свого Хрещення, це — привілейована й динамічна сфера світової євангелізації. Для всіх, навіть тих із вас, хто не є християнами, в кожному випадкові існує потреба в допомозі Бога, котрий є джерелом усієї розважливості й справедливості. Тому я молю про світло й силу Святого Духа для кожного з вас через заступництво Пресвятої Богородиці. Я благословляю вас зі серця й прошу вас, будь ласка, помолитися за мене. Дякую.
   
Переклад Віри Кузнєцової.
Ред. Костянтина Пантелея
Оригінальний текст знаходиться за посиланням:  https://w2.vatican.va/content/francesco/en/speeches/2014/october/documents/papa-francesco_20141023_associazione-internazionale-diritto-penale.html

Немає коментарів:

Дописати коментар