ДВЕРІ МИЛОСЕРДЯ У В’ЯЗНИЦІ.

Святіший Отець Франциск 8 грудня проголосив 2016 рік Роком Милосердя. У зв’язку з цим у Папських базиліках та усіх катедральних храмах були відчинені Двері Милосердя. Людина, яка пройде крізь ці двері, посповідавшись і помолившись в наміренні Папи, отримує повний відпуст.

А що робити ув’язненим – тим, які найбільше потребують милосердя? Невже Двері Милосердя, що їх відкрив Папа Франциск по цілому світі є недоступні для тих людей, які позбавлені волі і перебувають у тюрмах? Піклуючись про їх спасіння, Понтифік сказав, що для ув’язнених дверима Милосердя стануть двері їхніх тюремних камер, крізь які вони мають вийти назустріч Божому милосердю і, покаявшись, отримати повний відпуст. Але як цю добру звістку, ці слова Святішого Оця про особливу ласку милосердя для ув’язнених, донести до людей, які перебувають за ґратами?

Власне з метою надати ув’язненим можливість пізнати і повірити в Боже Милосердя та скористатися з можливості отримати повний відпуст, напередодні Різдва Христового, 27 грудня 2015 року, група місіонерів з м. Бурштин, а саме: сестри Згромадження Чернечої Родини Воплоченого Слова, спільнота «Сопричастя», а також співачка Оксана Сливка та інші парафіяни під проводом духівника о. Любомира Іваночка та за участю о. диякона Андрія Вівчара відвідали Галицьку жіночу виправну колонію, що знаходиться в с. Маріямпіль Галицького району Івано-Франківської області. Це вже сьома зустріч місіонерів з ув’язненим жінками у продовж 2015 року. Зауважимо, що з кожними новими відвідинами, жінки, які перебувають в колонії, стають відкритішими на діалог з Богом, а також на особисте спілкування з волонтерами.

Зустріч розпочалася з катехичноі науки о. Андрія Вівчара про покликання Церкви у

поширенні доброї новини про Боже Милосердя серед ув’язнених. Адже історія Церкви тісно переплетена з поняттям тюрми. Багато тих, кого Церква проголосила святими (мучениками чи преподобними) терпіли у тюремних камерах. Серед них, зокрема, праведний митрополит Андрей Шептицький, мати Олена Вітер, патріарх Йосиф Сліпий та багато інших. Ісус Христос, який взяв на себе гріхи світу, став власником наших гріхів і будучи тим, єдиним, хто має владу прощати, передав апостолам (а через них єпископам і священикам) владу відпускати гріхи, які Він уже відкупив своєю дорогоцінною Кров’ю.

Одночасно в тиші тюремної каплиці о. Любомир уділяв Святе Таїнство Сповіді ув’язненим жінкам, які з трепетом, хвилюванням і сльозами на очах очікували на відкриту і особисту розмову з Богом, на прощення і милосердя.

У залі лунали слова о. диякона про те, що щире покаяння і Сповідь, так би мовити, розпочне у житті зранених гріхом жінок, процес спасіння – визволення, звільнення, оправдання і зцілення. Це важкий шлях – злети і падіння, важка духовна боротьба, біль і радість, але він цього вартий. На завершення диякон Андрій побажав надалі залишатись такими сильними і мужніми, адже, щоб вчинити злочин необхідна була сміливість, винахідливість і сильна воля. Також саме перебування у в’язниці, в закритій системі, спонукає людину проявляти вольові риси характеру. Потрібно, покаявшись, навчитися використовувати свої таланти і чесноти для добра. Він закликав відкинути гріх, який є лише ілюзією щастя, який навіть коли і приносить тимчасові матеріальні здобутки, нікого ще не зробив і не зробить щасливим.

Після науки місіонери мали можливість особистого спілкування з ув’язненими, старалися їм допомогти, підтримати, заохотити до Таїнства Сповіді.

Наступною подією була Свята Літургія, яка на 40 хвилин відновила Божу справедливість. Актовий зал в’язниці, що раніше бул монастирем, знову став повноцінним Храмом Божим. Тут по-новому зазвучали слова ектеній: «За святий храм цей і тих, хто з вірою і страхом Божим входять до нього»; «за тут присутніх людей, що очікують від Тебе великої і багатої милості»; «за тих, хто служать і послужили у святій обителі цій». Упродовж 40 хвилин жінки під час Святої Літургії вже не перебували у в’язниці, а перебували у Храмі, перебували на свободі. Свята Літургія перемінила простір навколо себе, а проповідь о. Любомира підкріпила ув’язнених на дусі, додала їм віри в перемогу над злом, і вони змогли поєднати свої серця з Ісусом у Таїнстві Євхаристії.

Після молитви благодарення на ув’язнених очікували радісні дарунки від Бога: мистецько-розважальна програма за участю Сестер монахинь та співачки Оксани Сливки, яка тішила їх своєю творчістю і запалом. Сестри проводили кумедні розважальні конкурси, від яких усі присутні в залі отримували велике задоволення. Співачка Оксана з надзвичайним підходом до ув’язнених зуміла розпалити їхні серця та зворушити до сліз.

На завершення всі отримали довгоочікувані подарунки, а також особисті світлини з попередніх відвідин. Останні миті зустрічі можна назвати хвилинами прощання, коли щирі слова подяки переплелись з інтенсивною «фотосесією». Ми впевнені, що зерна, кинуті у цей ґрунт, обов’язково проростуть і дадуть свої щедрі плоди. «Віддайте Богові Боже, а кесареві – кесареве», – каже Христос. Ми не прийшли судити цих жінок (вони вже засуджені законом), ми прийшли допомогти їм бути справжніми, відчути себе любленими, відкинути гріх і стати на стежку спасіння, на стежку доброго християнина. Ці кілька годин перебування з ними у в’язниці дали відчути нам, що це не були злочинці, а добрі і щирі дівчата. Ми бачили їх такими, якими їх бачить Господь, тому що Він створив їх добрими.

В особливий спосіб хочеться подякувати керівникам колонії за регулярне сприяння зустрічам, які потрібні не лише тим, хто відбуває покарання, але і нам усім, тому що милосердя ніколи не буває забагато.

Отець диякон Андрій Вівчар