Шукати в цьому блозі

вівторок, 31 жовтня 2017 р.

У Києві на семінар зібралися в'язничні капелани

31 жовтня 2017 року у Києві зібралися капелани Пенітенціарного душпастирства УГКЦ. У храмі Св. Василія Великого отців напутнім словом благословив Владика Михаїл Колтун, Єпископ Сокальсько-Жовківський, керівник Департаменту військового капеланства. В Інституті Св. Томи Аквінського розпочався семінар в'язничних капеланів на тему "Покликані до свободи і справедливості". Директор Інституту релігійних наук св.Томи Аквінського о. Войчех Сурувка ОР привітав в'язничних душпастирів у закладі. 
Семінар розпочала Тамара Кушнірова кандидат психологічних наук.


З пропові Владики Михаїла.

Слава Ісусу Христу! 
Дорогі співбраття у священстві, у нашому служінні, об’єднані спільним покликанням Божим, об’єднані Церквою, об’єднані спільною ідеєю нашого служіння, іти за покликом Христа. Як нам Євангеліє говорить, щоби навіть зрікаючись себе іти за Христом. Втрачаючи себе, знаходити Христа. Втрачаючи себе, знаходити ближнього. Це Божий образ доброї людини, яка сформована на те, щоби нас перемінювати. Наше мислення і діяння змінити. Прийняти ці Божі слова, які прямують у світ, щоб цей світ змінити. І ми тут на дорозі життя, нашого покликання і служіння, щоб відізватися на цю Добру Новину там, де існує темрява, щоб нести світло, нести дихання, нести життя.
    Святий Франциск з Асижу, перейнятий своїм покликанням укладає молитву: «Господи, вчини мене знаряддям Твого миру, щоб я міг сіяти любов там де панує ненависть, прощення там де панує кривда, віру там де панує сумнів, надію там де панує відчай, радість там де панує смуток, світло там де панує темрява. Дай мені Господи втішати, а не чекати втішення, розуміти, а не чекати розуміння, любити, а не чекати любові. Бо даючи, отримуємо, прощаючи, дістаємо прощення, а помираючи, воскресаємо до вічного життя. Браття, це є наша тема. Це є тема з якою Христос прийшов отак робити. І втому є вміщені Його благословення і сила. В цьому є вміщене обіцяне Ним слово, яке дає життя. В першій мірі тим, хто приймає, а потім тим, кому даємо. В цьому зневіреному світі, особливо в Україні, кожну ділянку нашого життя і в т.ч. пенітенціарного служіння, нам потрібно живого свідчення. Нам потрібний хтось, хто може свідчити правду, хтось, хто може захищати в’язня, його гідність людини. Ми всі звикли, що  пенітенціарна служба зобов’язує себе утримувати в’язня, як покараного, але і включає це утримання дотримання прав його свободи, щоб він не втратив себе як людину. І коли в державі це старання затираються, зло яке породжує зло, ненависть, пімсту, то Ісус Христос подає нам Добру Новину, щоб ми як свідки Його Євангелія, Його слова, Його післаництва, несли своїм служіння про інше ставлення до людини, яка є в тій сфері пенітенціарній. Це не тільки наше служіння для в’язнів, але й для тих хто сповняє службу при них. І в цій системі потрібно Божого слова, практичного свідчення. В сьогоднішньому Євангелії дуже гарно є, хто втратить себе заради мене, той знайде себе і мене. І для нас, що ми в церкві є тим свідченням пенітенціарного служіння, завдання, не щоби хтось мав щось зробити, але ми. 
      Як ми є перейняті темою душпастирського служіння. Якщо не ми, то хто може зсередини любити цю тему – служити злочинцям. Бо служити в’язням це легко, а от служити злочинцям….Це десь та переміна в нашому мисленні приходить до нас. І ми маємо зазнати цієї переміни, щоби за зло платити добром. І якщо іншими трудно свідчити, то ми сьогодні можемо це. Ми ставимо наше рамено під цей Хрест. І ми мусимо під ним іти і молитися, щоби Господь удостоїв нас свідчити про Нього, про Його слово, яке так тяжко знаходить примінення в менталітеті нашого народу і служби пенітенціарної. Але ви також стаєте свідками особистих перемін, які стаються у в’язниці. Це є маленький проблиск, але чекаємо більшого. І я би хотів сьогодні покласти нам на серце молитву святого Франциска, щоб ми могли свідчити Добру Новину, радість, яку Господь поручає нам нести там, де є темрява і там її маємо відкривати. Не ми самі, але Господь нам це поручає. Це є і для того, щоб ми могли повірити. Пресвята Богородиця перша, яка сприйняла, коли ангел сповістив, але перейшла через це. І ми сьогодні через Богородицю, якій Господь довірив себе, а нам сьогодні довіряє нести це служіння і ми це виражаємо перед Богом в молитві щоб нести цю Добру Новину. Бо там, де існує темінь, це є в’язниця, щоби там засвітило світло Божої любові. Щоб Господь там давав гідно переносити покаяння, мир, спокій і радість християнського життя. 
Слава Ісусу Христу!

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Немає коментарів:

Дописати коментар