Другий день нашої поїздки став по особливому важливим для кожного, адже виступали у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх. Дехто з учасників уже відвідували даний заклад під час місії з Різдвяною містерією у 2015 році, для інших це перший досвід, але так чи інакше байдужих не залишилося.
Ось кілька думок учасників:
«Відвідавши колонію у м. Прилуки, враження були дуже різноманітними. Певна тривога була перед самим виступом, при вїзді на територію, зустрівшись поглядом з працівником і почувши історії з життя цих хлопців, лиш тоді зрозумів, що основною ціллю поїздки є достукатися до них, які є дуже молодими і в них ще все життя попереду. Було дуже шкода, що такі юні хлопці знаходяться в такому місці як колонія, проте, я вірю, що колись із них виростуть зразкові чоловіки, батьки і що в них усе буде добре!» – Володя Гнип
«Завжди є страх бути не почутим, а виступаючи в таких місцях цей ризик збільшується. Для мене дуже важливо було не навчати хлопців «життя», а показати, що ми така сама молодь як і вони, що проблеми й падіння бувають у кожного, але й у кожного є добрий Друг який допоможе вийти з будь-якої ситуації, вартує лиш довіритись і дослухатися до Нього, відкрити своє серце яким би воно зраненим не було» – Наталя Ковальчук
«Виступ нашого театру в дитячій колонії для мене став абсолютно особливим. Колючий дріт, низка огорож, високі стіни, холодні обличчя, відчужені погляди … Все здавалося неживим і безглуздим. До кінчиків пальців я відчувала страх. Але коли ти робиш перший крок на сцену і дивишся в обличчя молодих хлопців, в серці все змінюється !!! Боже, ЯКА глибина була в їхньому погляді, скільки трепету, спраги повернутися до Отця Небесного читалося в їх неспокійних обличчях. Я щиро вірю, що любов у житті цих хлопців стане не тільки великим почуттям, а їх станом!» – Глафіра Щербак
Кожен з учасників помітив і відчув ту увагу й серйозність з якою поставилися вихованці колонії вслухаючись у кожне слово. Можливо ми й не зуміли змінити кардинально бачення цих молодих людей або їхню долю але щиро віримо, що змогли посіяти бодай одне зерня добра і любові у чиємусь серці, яке згодом дасть добрі плоди!
Ну, ось, попався… й здається, тюремні грати
Закрили шлях у світле майбуття.
Бо після виходу нема чого чекати
Можливості достойного життя.
Але ж, неправда, що усе так безнадійно,
Бо є багато тих, хто з відчаю згрішив.
Різниця є між тим, хто вбив і спить спокійно,
І тим, що вкравши, на хліб собі лиш заробив.
Ніхто не п’є від доброго життя
І хто щасливий, той не кривдить інших!
Тому не нашого осудження, а співчуття
Чекають ті, кого відкинули і рідні.
Бо кожен падає чи помилку десь робить,
Але не всі піднятися спроможні із багна.
Колонія – це ще не смертний вирок
Ти вір у краще і борися до кінця!
Воробець Оксана
Підготувала Наталя Ковальчук
Львівський студенський театр “Сад”
Немає коментарів:
Дописати коментар