Хрещенські богослужіння пройшли в установах Львівщини.

В установах ДПтС України Львівської області відбулися богослужіння з Чином Великого освячення води, як повідомив о. Тарас Мирка, відповідальний за пенітенціарне служіння у Львівській Архиєпархії.

Церква покликала мене до служіння в пенітенціарному душпастирстві.

Злодії. Убивці. Крадії. Думаючи про злочинців, ми ніколи не враховуємо, що це теж чиїсь діти. Комусь за них болить душа. Ми ж вважаємо справедливим для них тільки покарання. Або байдужість. В’язничний капелан отець Костянтин Пантелей спілкується з цими людьми, як з… людьми. З повагою і обережністю до їхніх почуттів.

Отче, яка Ваша місія?

Церква покликала мене до координації служіння в пенітенціарній сфері. Чи потрібно це комусь? В першу чергу, звичайно, це потрібно Богові. Також я бачу велику потребу у в’язнів, а, відповідно, і для себе. Мені важко сказати, що вони чекають почути. В’язні не діляться своїми очікуваннями стосовно цього. Думаю, в реаліях, у яких вони опинились, їм просто радісно бачити людину, яка сприймає їх без осуду, яка просто  присутня…В тих місцях, де всі ходять вбрані в уніформу. Священик там – це людина, чиє служіння не пов’язане з обмеженням свободи. Присутність священика у в’язниці змінює акценти, ставить наголос на чомусь іншому. Ці люди перестають почувати себе відчуженими. Вони чуються потрібними.

Як примирити в’язнів, які вчинили важкі злочини, самих зі собою? Допомогти їм знайти спокій?

Це предмет сповіді. Вони шукають цього: можливості зрозуміти самих себе. Тому для них це одне з важливих питань. Однак діяльність капелана не слід плутати із завданням психолога.

Справа в тому, що в пенітенціарній сфері працюють професійні психологи. В якійсь мірі ми, в’язничні капелани, теж несемо соціальні і психологічні контексти, самим душпастирством. Але ми не користуємось інструментарієм, яким послуговується психолог. Ми не проводимо тестування, не проводимо тренінгів. Ми працюємо в зовсім різних площинах. Залишаємось кожен на у своїй ніші. Потрібна психологічна робота, соціальна служба, але потрібне також служіння священика. Це абсолютно не порівнювані речі.

Чи вдається вибудувати діалог?

Все дуже по-різному. В’язні можуть бути цілком мовчазними і тільки сприймати, слухати, без жодної реакції. Таке трапляється, коли присутня якась інша особа. Це складно, немає зворотного зв’язку. Не знаєш, що вони розуміють? Чи вони сприймають, чи народжується якийсь  спротив або неприйняття почутого? Люди слухають уважно, дивляться. Слід розуміти, що кожна така людина  переживає тяжкі хвилини свого життя і не знаходить для себе відповіді «Що і чому? Доки?». Кожна людина, яка знаходиться за ґратами, має причини по-різному сприймати духівника. Часом це може бути гнів. Іноді ж така реакція - це може бути провокація, перевірка - хто прийшов? Може бути, що людина сумнівається в щирості, мотивації духівника: чому він сюди приходить? Кожна реакція залежить від стану душі людини.

В’язень і священик перебувають у абсолютно різних системах цінностей… Як ви з цим ладнаєте?

Людина може взагалі не асоціювати себе з вірою, з церквою. Але проблема в тому, що це нічого не говорить про цінності.   Вони можуть мати цінності ще вищі, сильніші. Річ у тім, що вони, в своєму дослідженні життя, знаходяться глибше навіть, ніж хтось із нас. Ми  знаходимося в спокійній ситуації. А вони, з огляду на різницю в інтенсивності свого пошуку, якраз зацікавлені в тому, щоб свідчення, яке священик приносить було якомога менш поверхневим. Якщо ми залишаємось на поверхні і не заходимо на глибину, на якій він знаходиться, в’язня це не просто дратує, - його це гнівить. Питання добра і зла, питання як сприймати обставини, змінити які вище сил, – всі духовні питання в них загострюються. І ці люди не терплять навіть тіні фальші. На будь-яку тему можна говорити прекрасними словами формально, але це не означає, що це сприймуть. Сприймають тоді, коли людина слухає, реагує. У мене був випадок коли один в’язень після розмови просто зізнався, що хотів мене перевірити. Сумнівався в тому, чому я прийшов і що я тут шукаю.

Як спілкуватись із в’язнем на християнську тематику?

Людина ставить запитання, або мене виводить на чисту воду своєю поведінкою, а тоді… У людей в неволі є багато релігійних питань, на які неможливо дати просту відповідь. І не дати відповіді теж неможливо. Найбільш важлива річ – зрозуміти людину. Не даючи їй рецепти. Священик в колонії чи тюрмі – це не довідник з релігієзнавства. Священик – це свідок. Добрий чи фальшивий. І його сприймають як свідка: «Подивися, як я тут живу, подивись що зі мною відбувається... Скажи, наскільки те, що я скоїв заслуговує такого мого стану. Скажи мені, якщо можеш, як з цим справитись: з невідповідністю того, що я скоїв з тим станом, в якому я перебуваю. Спробуй дати мені рецепт життя, при тому, що я сам можу давати рецепти життя…» Наприклад, я не вважаю, що належу до людей, які пережили тяжкі досвіди життя. І давати, з висоти свого не пережитого горя, рецепти людині, яка це горе переживає – це цинічно і бездушно. Тому повинна бути обережність. Повага до того, що людина може почувати, і як вона може себе повести.

Які проблеми в’язничного капеланства зараз актуальні?

Є запити, матеріальні, на які ми могли б зреагувати. Наприклад зараз на території окупованій росіянами і тими, хто з ними пов’язав свій вибір, залишились в надзвичайно складних умовах наші громадяни. Це в’язні, які залишились на окупованих землях. Там є понад 20 пенітенціарних установ, які знаходяться в жахливому стані. Їх не годують особливо… ніхто не цікавиться ними. У них є альтернатива: їм можуть дати зброю і спонукати їх заробляти вбивством на боці так званих «ополченців». Але не всі на це погоджуються. Ті, хто  залишаються в цих тюрмах… Вони у дуже тяжкому стані. І вони дзвонять і просять «Зробіть щось, щоб нас відпустили… Дайте нам щось їсти». Формально кажучи ми можемо допомогти. Але зараз, коли наші вояки потребують підтримки, сказати суспільству «давайте скинемось на в’язнів?». 

Є і простіші випадки, є більш доступні тюрми, які не перебувають під окупацією, які теж потребують допомоги. Ми робимо кілька раз на рік такі акції, але вони доволі кволі. Рівень підтримки, не зважаючи на простоту цієї дії, - мінімальний. Найскладніше пояснити що це потрібно. Бо є з ким порівнювати: люди в онко-лікарнях, діти-сироти, війська, що перебувають у потребі… Не було би війни – все-рівно було би складно. У Києві мені дуже допомагає громада Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, також, часом громада при монастирі Св. Василія Великого. В маленьких містах капелани чуються самотніми без підтримки. Тому дуже важливо розбудити увагу місцевого єпископа до в'язничного служіння, а ще більше - церковних громад і спільнот вірян.

В цьому є складність в’язничного капеланства. В’язні потребують елементарного, предметів гігієни, одягу, їжі. Лише тоді все, що звучатиме на релігійну тему буде автентичним.

Чи трапляються, після всього побаченого, зневіра або конфлікт переконань?

Ні, до зневіри ніколи не доходить, Богові ці люди дуже потрібні, тому завжди приходить вчасна підмога від несподіваних доброчинців. Я не маю релігійних переконань. У мене є релігійна віра. Релігійні переконання – це теорія, ідеологія. А моя віра – це не ідеологія. Я не несу в тюрму ідеологію. Вона привела б мене до стану ворожнечі проти того, хто є інакший, ніж я. Тому я не маю переконань. А маю тільки віру. І її я несу.  

Маріанна Фіртка.

Інформація про служіння в'язничних капеланів УГКЦ.

«Терпеливістю і милосердям!»

Відродження душпастирства УГКЦ у пенітенціарних установах України розпочалося 1991 року, у часі її легалізації після років підпілля. Після перенесення 2005 року осідку глави УГКЦ до Києва блаженніший Любомир Гузар створив при Патріаршій Курії УГКЦ Департамент душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовківського. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Сьогодні душпастирська опіка проводяться регулярно в пенітенціарних установах № 14, 30, 34, 40, 41, 44, 47, 48, 50, 55, 63, 85, 110, 112, 118, 128, 135 у дев'яти слідчих ізоляторах та в трьох колоніях для неповнолітніх України. Інші 6 установ наші священики мають можливість відвідувати тільки принагідно. З огляду на гібридну війну московії проти України, анексію Криму і окупацію окремих районів Донецької і Луганської області опіка над в’язнями була припинена в пенітенціарних установах № 3, 13, 120, 124. 

Кожна з 12 єпархій на території України має головного капелана. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 32 священики-капелани. Більшість з них отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці у пенітенціарних установах. Багато активних волонтерів є студентами або фаховими богословами, психологами, юристами, соціальними працівниками та педагогами. У різних сферах цього служіння беруть участь понад 1000 волонтерів на регулярній основі.

Сучасний стан кримінально-виконавчої системи відзеркалює процеси трансформації, що проходить українське суспільство. Пенітенціарна система переживає драматичні переміни. Після вторгнення російських військ на територію суверенної України на окупованих територіях Криму опинилося 4 установи, а в Донеччині і Луганщині - 28 пенітенціарних  установ. Є відомості про рекрутський набір злочинців, частина яких погоджується взяти зброю проти держави і народу. Відомі також випадки масової відмови засуджених пристати на пропозиції бойовиків. Постачання продуктів та забезпечення діяльності установ є вкрай затруднено. Президентом України дано доручення про покрокову евакуацію в’язнів з окупованих  територій Донбасу. Вповні вдалося це лише для ув’язнених жінок з Луганщини. Загальна чисельність в’язнів з грудня 2011 року до грудня 2014 року скоротилася зі 154 тисяч до 79 тисяч осіб. На тлі війни Пенітенціарне душпастирство УГКЦ зазнало поступового зменшення чисельності капеланів. Четверо колишніх в'язничних душпастирів беруть участь у капеланстві в місцях бойових дій.

Головними напрямками служіння капеланів є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Неділя про Блудного Сина, за два тижні до Великого Посту, є у Церкві Днем особливої уваги УГКЦ до в’язничного служіння.

2001 року УГКЦ стала співзасновницею й учасницею Української міжконфесійної християнської місії “Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі”. Місія об’єднує 12 християнських Церков і деномінацій. Ця організація представляє Україну в Міжнародній асоціації тюремного служіння (PFI). Від 2003 року УГКЦ є учасницею, на правах спостерігача, а з 2007-го – дійсним членом Міжнародної католицької комісії душпастирської опіки в тюрмах (ІССРРС), яка діє під керівництвом Конгрегації в справах духовенства, у співпраці з Папською радою “Справедливість і мир” та має статус спеціального консультанта ООН.

У листопаді 2007 року на прохання тюремного духовенства УГКЦ було проведено перший вишкільний семінар для священиків на базі Біло-Церківського училища ДКВС України. Це послужило народженню першої концепції навчання капеланів: у січні-лютому 2008 р. спільно з викладачами училища було погоджено 72-годинну програму навчання служителів Церков Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі» для здобуття мінімального рівня компетентності у кримінально-виконавчій сфері.

2008 року відбулося Перше паломництво Державної пенітенціарної служби України до Зарваниці за участю представників 7 Церков-учасниць Місії. Традицією стало щорічне Всеукраїнське паломництво для працівників пенітенціарної системи України під гаслом «Справедливість, віра, милосердя!» до Свято-Успенської Унівської Лаври.

У співпраці з Державною пенітенціарною службою УГКЦ посприяла участі праць образотворчого мистецтва в’язнів у міжнародних мистецьких конкурсах у Відні (червень 2009) та у Берліні (грудень 2009, грудень 2011, грудень 2014).

2009 року у Києві, з ініціативи УГКЦ, було проведено Міжнародну конференцію «Юридичний вимір пенітенціарного служіння», в якій брали участь чільні представники Міжнародної католицької комісії в’язничного душпастирства (ІССРРС) та Міжнародної асоціації тюремного служіння (PFI). 

2009 - 2011 року тривала І Національна пересувна експозиція мистецтва в'язнів «Переображення Господньою Любов'ю», яку побачили у 9-ти містах України.

2011 року, УГКЦ за співучастю Церков-учасниць Української міжконфесійної християнської місії «Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі» зініціювала проведення круглого столу в УКРІНФОРМІ «Реалізація релігійних прав засуджених до позбавлення волі та осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення. Вплив духовно-морального фактора на виправлення засуджених». Таким чином розпочалася праця з розробки концепції пенітенціарного душпастирства у в'язничній системі України.

Зустріч Європейської ради ICCPPC з українськими капеланами відбулась у Львові у січні 2012 року, що засвідчило зростаючу увагу міжнародної спільноти до системи правосуддя та попередження злочинності в Україні.

29 травня 2012 року вперше в стінах Верховної Ради України обговорювалася проблема систематичної духовної опіки в'язнями. Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у співпраці з Асоціацією Українських Правників та Українською міжконфесійною християнською місією "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі", провів «круглий стіл» на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики». Найактивнішу участь у підготовці цієї події взяло Пенітенціарне душпастирство УГКЦ. Як наслідок цієї зустрічі триває розробка й обговорення проекту Положення про здійснення релігійної опіки в установах Державної пенітенціарної служби України.

12 грудня 2012 року Глава Української Греко-Католицької Церкви, Блаженніший Святослав і Голова Державної пенітенціарної служби України генерал-лейтенант внутрішньої служби Олександр Лісіцков підписали Угоду про співробітництво. Угода є віддзеркаленням розвитку співпраці, передбаченої попереднім документом, підписаним Блаженнішим Любомиром 2007 року. Текст Угоди не лише підсумував структурні зміни, що сталися за останні 5 років, але також зробив наголос на опіку персоналу ДПтС України та членів їх сімей, слухачів навчальних закладів ДПтС України, засуджених та осіб, узятих під варту.

26 грудня 2012 року відбулася презентація першого підручника, що подає фахові орієнтири священикам і волонтерам для душпастирства у пенiтенцiарних закладах «Служити в’язням». Вона є плодом багатолітньої співпраці з пенітенціарною службою та містить важливі документи Церкви стосовно цього прекрасного служіння.

У липні - серпні 2013 року представництво УГКЦ у складі міжконфесійної групи взяло активну участь у розробці пропозицій до Проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо регулювання діяльності капеланів в органах та установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України) № 1154. 

19 серпня 2013 року був зорганізований Національний конкурс образотворчого і прикладного мистецтва  в'язнів «Преображення Господньою Любов’ю». Відтак, протягом 2013 - 2015 років триває пересувна експозиція містами України. Подія допомогла створити поле для діалогу між людьми, які опинились у місцях позбавлення волі та суспільством. Під час виставки відбувалися зустрічі, презентації, семінари та круглі столи, де неодноразово наголошувалося на необхідності реформування кримінального судочинства і пенітенціарної системи України, участі Церкви і суспільства у процесі соціальної інтеграції колишніх в'язнів.

20 липня 2014 перед збором близько 200 тисяч вірних та священиків на Всеукраїнській прощі до Зарваниці, Патріарх Святослав урочисто проголосив блаженного єпископа і мученика Василя Величковського покровителем пенітенціарного служіння духовенства та віруючих Української Греко-Католицької Церкви.

02 грудня 2014 року у Києві була проведена Всеукраїнська науково-практична конференція «Християнська проповідь у місцях несвободи. Історія і сучасність України». Цю подію було організовано Пенітенціарним душпастирством УГКЦ у співпраці з Українською міжконфесійною християнською місією «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі», Державною пенітенціарною службою України, Всеукраїнською профспілкою персоналу органів та установ Державної пенітенціарної служби, Релігійним інститутом Св. Томи Аквінського. Учасники конференції запропонували подальші кроки для впровадження капеланства. 

2015 року триває Всеукраїнська пересувна виставка мистецьких робіт в'язнів «Переображення Господньою Любов’ю», яку проводить Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви спільно з БФ «Карітас-Київ» у співпраці з Державною пенітенціарною службою України. Поруч з відкриттям мандрівної експозиції відбувається навчання волонтерів Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

Контакт:

преосвященніший Михаїл (Колтун),

єпископ Сокальсько-Жовківський,

керівник Департаменту УГКЦ

з душпастирства у силових структурах України

а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20

e-mail: sokaleparchy@zhovkva.lviv.ua

 

 

ієрей Костянтин Пантелей,

керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства

у пенітенціарній системі України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
моб. 098 422-9-221
e-mail: panteley@ukr.net

Павло Загороднов,

референт Відділу Курії УГКЦ з душпастирства

у пенітенціарній системі України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
моб. 097 397-29-40

e-mail: zagorodnov.p@gmail.com