13-16 січня 2011 року у Римі відбулась конференція Міжнародної католицької комісії В’язничного душпастирства Європейського регіону (ICCPPC-Europe). З 2003 року Українська Греко-Католицька Церква була представлена в організації як спостерігач, а з 2007 року бере активну участь в діяльності комісії. Спільним рішенням членів ICCPPC-Europe було узгоджено проведення наступної конференції країн Європейського регіону у січні 2012 року в Україні.
Зустріч проходила під проводом єпископа Теренса Браяна (Великобританія), який здійснює еклезіальний супровід комісії. У рамках підготовки до XIII Міжнародного конгресу організації, що відбудеться у серпні-вересні цього року в Яунде (Камерун), на конференції було опрацьовано пропозиції щодо змін статуту організації для узгодження його з канонічним правом. Також було обрано кандидатів від Європейського регіону для керівництва ICCPPC. Чільні представники в’язничного душпастирства європейських країн виступили з доповідями про розвиток опіки у пенітенціарній сфері у своїх країнах. Україну представляли два делегати: від Синоду Єпископів УГКЦ – о. Костянтин Пантелей, а від Конференції Єпископів РКЦ в Україні – о. Гжегож Драус.
Нинішній президент комісії д-р Крістіан Кун повідомив про внесок ICCPPC на XII Конгресі ООН щодо Запобігання злочинності та кримінального правосуддя (Бразилія, 2010), на якому було прийнято рекомендації стосовно забезпечення релігійних прав осіб, що знаходяться за ґратами. Завершення конференції припало на Всесвітній День мігрантів та біженців, коли Святіший Отець Венедикт XVI звернувся зі зверненням, у якому висловив співпереживання за долі мільйонів людей, котрі покинули свої домівки у пошуках кращої долі.
17 січня 2011 року у приміщеннях Патріаршого двору, що на площі Madonna dei Monti, 3 у Римі, під проводом преосвященного Владики Діонісія (Ляховича), Апостольського Візитатора для українців греко-католиків в Італії та Іспанії відбулася робоча зустріч капеланів УГКЦ із о.Костянтином Пантелей, керівником Відділу душпастирства УГКЦ у пенітенціарній системі України, який в тих днях брав участь у конференції Міжнародної католицької комісії В’язничного душпастирства Європейського регіону (ICCPPC-Europe).
Отець Костянтин поділився із присутніми пропозиціями щодо духовної опіки над іммігрантами, які опинилися у в'язниці. Про свій досвід духовної опіки жінками, які перебувають у центрах для нелегальних іммігрантів, що знаходяться у віданні поліції, розповіла сестра Емілія (Вандич), СНДМ. Ці центри є місцями тимчасового перебування в період встановлення особи перед видворенням з Італії. Нелегали нерідко знаходяться там до півроку. У разі скоєння злочину нелегальний статус мігранта вважається обтяжливою обставиною. Хоча подібні центри не є тюремними закладами, проте умови утримання в них є доволі важкими. Крім того під час зустрічі обговорилися майбутні кроки УГКЦ в Італії щодо розвитку душпастирства ув’язнених. Було прийняте рішення призначити з боку нашої Церкви в Італії окремих капеланів відповідно до регіонів, в яких знаходяться в’язниці, де перебувають українці. Не менш важливо, зазначалося під час зустрічі, щоб віднайшовши наших ув’язнених за кордоном, нав’язати контакт із парафією в Україні для налагодження духовної та матеріальної підтримки для близьких в'язня, які на час ув’язнення рідної їм людини втратили годувальника.
Зустріч проходила під проводом єпископа Теренса Браяна (Великобританія), який здійснює еклезіальний супровід комісії. У рамках підготовки до XIII Міжнародного конгресу організації, що відбудеться у серпні-вересні цього року в Яунде (Камерун), на конференції було опрацьовано пропозиції щодо змін статуту організації для узгодження його з канонічним правом. Також було обрано кандидатів від Європейського регіону для керівництва ICCPPC. Чільні представники в’язничного душпастирства європейських країн виступили з доповідями про розвиток опіки у пенітенціарній сфері у своїх країнах. Україну представляли два делегати: від Синоду Єпископів УГКЦ – о. Костянтин Пантелей, а від Конференції Єпископів РКЦ в Україні – о. Гжегож Драус.
Нинішній президент комісії д-р Крістіан Кун повідомив про внесок ICCPPC на XII Конгресі ООН щодо Запобігання злочинності та кримінального правосуддя (Бразилія, 2010), на якому було прийнято рекомендації стосовно забезпечення релігійних прав осіб, що знаходяться за ґратами. Завершення конференції припало на Всесвітній День мігрантів та біженців, коли Святіший Отець Венедикт XVI звернувся зі зверненням, у якому висловив співпереживання за долі мільйонів людей, котрі покинули свої домівки у пошуках кращої долі.
Робоча зустріч духовенства в Італії для визначення стратегії розвитку в’язничного душпастирства.
Отець Костянтин поділився із присутніми пропозиціями щодо духовної опіки над іммігрантами, які опинилися у в'язниці. Про свій досвід духовної опіки жінками, які перебувають у центрах для нелегальних іммігрантів, що знаходяться у віданні поліції, розповіла сестра Емілія (Вандич), СНДМ. Ці центри є місцями тимчасового перебування в період встановлення особи перед видворенням з Італії. Нелегали нерідко знаходяться там до півроку. У разі скоєння злочину нелегальний статус мігранта вважається обтяжливою обставиною. Хоча подібні центри не є тюремними закладами, проте умови утримання в них є доволі важкими. Крім того під час зустрічі обговорилися майбутні кроки УГКЦ в Італії щодо розвитку душпастирства ув’язнених. Було прийняте рішення призначити з боку нашої Церкви в Італії окремих капеланів відповідно до регіонів, в яких знаходяться в’язниці, де перебувають українці. Не менш важливо, зазначалося під час зустрічі, щоб віднайшовши наших ув’язнених за кордоном, нав’язати контакт із парафією в Україні для налагодження духовної та матеріальної підтримки для близьких в'язня, які на час ув’язнення рідної їм людини втратили годувальника.
Італія. Служіння сестер-служебниць за ґратами. Сестра Емілія про опіку жінками в ув'язненні.
Про українців-заробітчан в Італії чимало пишуть на шпальтах газет і журналів. Українська громада в Італії є п’ятою за чисельністю іноземною громадою. Більшість українців на Апеннінах має легальну роботу, але відсоток заробітчан без документів залишається все ще дуже високим, кажуть дослідники імміграції. І деякі з них у такому становищі опинились не з власної волі. Сестрам Служебницям довелося зустрітися із ситуацією жінок-українок, які періодично опиняються в центрі ідентифікації і депортації (CIE – Centro Identificazione ed Espulsione), у місцевості Ponte Galeria (Понте Галерія) поблизу Риму. Подібних центрів на території Італії є 13 і можуть помістити понад 1800 осіб. Основною причиною потрапити у такі центри відсутність документів. Тут перебувають жінки та дівчата із багатьох країн світу, серед яких, зокрема, українки, росіянки та з інших країн СНД (Молдавія, Грузія). Більшість обивателів центру становлять африканки, здебільшого з Нігерії. 80 відсотків з них стали жертвами продажу і насилля. Загалом в Центрі знаходяться 100-120 осіб. На даний час українок перебуває близько 10-и осіб.
Важко працюючи та часто не маючи змоги отримати Permesso di Soggiorno (дозвіл на перебування в Італії) жінки нерідко стають жертами важкої праці, нижчої оплати та дуже часто сексуальних домагань.
Ponte Galeria (жіночий сектор) сестри Служебниці НДМ, разом зі сестрами інших національностей, почали відвідувати у лютому 2005 року у рамках волонтаріату (с. Текля Гнатюк та с. Діана Олеар. Від осені 2006 року жінок відвідує також с. Емілія Вандич). Щосуботи сестри приходять сюди, щоб відвідати цих жінок із метою моральної підтримки та спільної молитви. Одного разу, зустрічаючи сестер у в’язниці, капітан міліції сказав: «Сестри, коли ви приходите сюди, тут проникає промінь сонця».
Кілька разів у році сестри організовують святкування з нагоди релігійних та національних свят. Адже розуміємо, як вони хочуть відчути власну гідність, повагу і любов. Можливо ці хвилини стають промінням, яке осяє їх важкі будні...
З виходом нового закону про перебування в подібних центрах у серпні 2009 року, жінкам продовжили термін від 60-и до 180-и днів. Жінкам доводиться надзвичайно важко передовсім тому, що вони не мають чим займатися. На грунті цього примусового «безробіття» жінки часто втрачають емоційну і психічну рівновагу, а то й можуть захворіти серйозною психічною недугою. Свій час здебільшого присвячують на читання книг, бесіди… Тут переплелися долі жінок, які далеко не прості обставини життя змусили шукати «щастя» та засобів проживання на просторах Італії. Пережити цей нелегкий досвід жінкам не просто, особливо тим, які утримуючи свої сім’ї погодилися далеко не на легку роботу. Під час відвідин сестри намагаються розмовляти з жінками особисто, щоб допомогти їм пережити цей важкий період.
Залежно від обставин, людину можуть депортувати з Італії із забороною в’їзду до країни упродовж 10-и років, або ж особа сама повинна покинути Італію упродовж 5-и днів.
Часто трапляється, що особа може опинитися у Ponte Galeria і кілька разів…
З цих труднощів, з котрими зустрічаються жінки, вони виявляють наступні:
- Надто довгий період перебування в цьому закладі.
- Часто жінки перебувають в невіданні, якою буде їхня доля – депортують, чи відпустять.
- Трапився випадок (мабуть не один), коли жінка найняла адвоката, заплативши йому € 5.000, наступного дня була депортована в Україну. Варто запитатися: для чого служать такі адвокати?
- Найчастіше першенство в усьому мають жінки з африканських країн (особливо ті, що просять політичного притулку).
- Жінки часто просять: дайте нам хоч якусь роботу, ми можемо в’язати, клеїти конверти, чи робити іншу корисну справу. Так швидше пройдуть дні і час не буде втрачений намарно.
- Ще однією прикрістю для українок є те, що вони працювали для блага тих же італійців, доглядаючи їх батьків, дбаючи про чистоту їх будинків, а тут знаходяться поряд із проституками, які часто можуть вийти з центру набагато швидше.
- Жінкам є необхідною юридична консультація. Вони скаржаться, що ними ніхто не цікавиться і не допомагає легалізувати свій побут в Італії.
Звичайно, що в ситуації, де знаходяться жінки різних національнoстей і культур з одного боку можна почерпнути збагачення у спілкуванні і взаємопізнанні, але хотілося б більшої взаємної поваги, зрозуміння із боку теж обслуговуючого персоналу – плекання єдності і пошани одні до одних. Жінки разом зі сестрами моляться, читають Святе Письмо та стараються розуміти: якщо Господь допустив цей нелегкий досвід, - вони мають чогось навчитися і зміцніти у вірі та життєвій мужності. Вони вчаться розуміти, що все, що Господь посилає – їм на користь. У світлі молитви та Божого Слова вони навчилися миритися із своєю долею, переоцінюють вартості, заради яких живуть, пізнають своє людське та християнське покликання, шукають Господа і пізнають любов Отця, якому відомі «всі наші дороги».
Незважаючи на складні моральні умови жінки плекають у серці надію. Адже вдома залишилилися діти, сім’ї, в багатьох випадках розбиті. Суботньої молитви та зустрічей тут чекають. У спільній молитві людські серця поринають у Боже милосердя з довірям, що завтра буде кращим.
с. Емілія Вандич, СНДМ
На фото: відвідини Mons. Gino Reali, єпископа di Porto e S. Rufina на території якого знаходиться Понте Галерія з нагоди світового дня еміґрантів та біженців. 16 січня 2011 року.
У Португалії протягом 10 – 18 листопада 2010 року з метою розвитку співпраці у царині католицького душпастирства в тюрмах перебували ієрей Костянтин Пантелей і сестра Вероніка (Кішко), згромадження Непорочного Серця Богородиці Фатімської, які представляли капеланське служіння УГКЦ.
Отець Іван Ґудзь, координатор капеланії УГКЦ у Португалії зустрівся з гостями з України та виявив щиру зацікавленість і готовність розвивати душпастирську структуру, щоб уможливити опіку в’язнями, що походять з України. Неоціненно посприяли у звершенні місії цієї подорожі ієромонахи Чину Св. Василія Великого о. Йоан Дмитро (Лубів) та о. Микола Мар’ян (Ярема), настоятелі Храму Різдва Пресвятої Богородиці в Лісабоні. Вони забезпечили побут і транспортування гостей, брали живу участь у зустрічах і нарадах, розробляли душпастирський план для опіки у в’язницях.
11 листопада 2010 року в м. Пеніше відбулася зустріч з дияконом Пітером Ехтермаєром, чільним представником ІССРРС-Europe. Головна мета наради, що відбулася – посприяти налагодженню опіки нашими співгромадянами, які опинилися за ґратами у таких країнах як Італія, Іспанія, Португалія та Німеччина. «Міграція українців має свої позитивні і негативні сторони – сказав під час зустрічі о. Костянтин, - серед негативних є також ув’язнення. Треба допомогти нашим людям відчути підтримку Церкви та зберегти їх зв’язки з родиною».
12-13 листопада, у часі міжнародного паломництва до Фатіми о. Костянтин Пнателей та с. Вероніка (Кішко), молилися за ув’язнених на місці, де 1917 року трьом дітям-пастушкам об’явилася Богородиця. На питання ієромонаха о. Сільвіо (Литвинчука), ЧСВВ, настоятеля для українських парохій поблизу Фатіми, що спонукало її до в’язничного служіння, с. Вероніка відповіла: «Фатімське об’явлення також торкнулося в’язнів. Відомий факт, що префект округу де знаходиться Фатіма, застрашував дітей, аби вони припинили свідчити про появу Божої Матері, кинув їх до в’язниці. Діти Лючія, Жасінта і Францішко стали живим прикладом віри та щирої молитви, що навіть ватажок засуджених за кримінальні злочини навернувся, а з ним і численні інші в’язні».
Важко працюючи та часто не маючи змоги отримати Permesso di Soggiorno (дозвіл на перебування в Італії) жінки нерідко стають жертами важкої праці, нижчої оплати та дуже часто сексуальних домагань.
Ponte Galeria (жіночий сектор) сестри Служебниці НДМ, разом зі сестрами інших національностей, почали відвідувати у лютому 2005 року у рамках волонтаріату (с. Текля Гнатюк та с. Діана Олеар. Від осені 2006 року жінок відвідує також с. Емілія Вандич). Щосуботи сестри приходять сюди, щоб відвідати цих жінок із метою моральної підтримки та спільної молитви. Одного разу, зустрічаючи сестер у в’язниці, капітан міліції сказав: «Сестри, коли ви приходите сюди, тут проникає промінь сонця».
Кілька разів у році сестри організовують святкування з нагоди релігійних та національних свят. Адже розуміємо, як вони хочуть відчути власну гідність, повагу і любов. Можливо ці хвилини стають промінням, яке осяє їх важкі будні...
Залежно від обставин, людину можуть депортувати з Італії із забороною в’їзду до країни упродовж 10-и років, або ж особа сама повинна покинути Італію упродовж 5-и днів.
Часто трапляється, що особа може опинитися у Ponte Galeria і кілька разів…
З цих труднощів, з котрими зустрічаються жінки, вони виявляють наступні:
- Надто довгий період перебування в цьому закладі.
- Часто жінки перебувають в невіданні, якою буде їхня доля – депортують, чи відпустять.
- Трапився випадок (мабуть не один), коли жінка найняла адвоката, заплативши йому € 5.000, наступного дня була депортована в Україну. Варто запитатися: для чого служать такі адвокати?
- Найчастіше першенство в усьому мають жінки з африканських країн (особливо ті, що просять політичного притулку).
- Жінки часто просять: дайте нам хоч якусь роботу, ми можемо в’язати, клеїти конверти, чи робити іншу корисну справу. Так швидше пройдуть дні і час не буде втрачений намарно.
- Ще однією прикрістю для українок є те, що вони працювали для блага тих же італійців, доглядаючи їх батьків, дбаючи про чистоту їх будинків, а тут знаходяться поряд із проституками, які часто можуть вийти з центру набагато швидше.
- Жінкам є необхідною юридична консультація. Вони скаржаться, що ними ніхто не цікавиться і не допомагає легалізувати свій побут в Італії.
Звичайно, що в ситуації, де знаходяться жінки різних національнoстей і культур з одного боку можна почерпнути збагачення у спілкуванні і взаємопізнанні, але хотілося б більшої взаємної поваги, зрозуміння із боку теж обслуговуючого персоналу – плекання єдності і пошани одні до одних. Жінки разом зі сестрами моляться, читають Святе Письмо та стараються розуміти: якщо Господь допустив цей нелегкий досвід, - вони мають чогось навчитися і зміцніти у вірі та життєвій мужності. Вони вчаться розуміти, що все, що Господь посилає – їм на користь. У світлі молитви та Божого Слова вони навчилися миритися із своєю долею, переоцінюють вартості, заради яких живуть, пізнають своє людське та християнське покликання, шукають Господа і пізнають любов Отця, якому відомі «всі наші дороги».
Незважаючи на складні моральні умови жінки плекають у серці надію. Адже вдома залишилилися діти, сім’ї, в багатьох випадках розбиті. Суботньої молитви та зустрічей тут чекають. У спільній молитві людські серця поринають у Боже милосердя з довірям, що завтра буде кращим.
с. Емілія Вандич, СНДМ
На фото: відвідини Mons. Gino Reali, єпископа di Porto e S. Rufina на території якого знаходиться Понте Галерія з нагоди світового дня еміґрантів та біженців. 16 січня 2011 року.
Налагодження співпраці у справі душпастирства в'язнів у Португалії.
Отець Іван Ґудзь, координатор капеланії УГКЦ у Португалії зустрівся з гостями з України та виявив щиру зацікавленість і готовність розвивати душпастирську структуру, щоб уможливити опіку в’язнями, що походять з України. Неоціненно посприяли у звершенні місії цієї подорожі ієромонахи Чину Св. Василія Великого о. Йоан Дмитро (Лубів) та о. Микола Мар’ян (Ярема), настоятелі Храму Різдва Пресвятої Богородиці в Лісабоні. Вони забезпечили побут і транспортування гостей, брали живу участь у зустрічах і нарадах, розробляли душпастирський план для опіки у в’язницях.
12-13 листопада, у часі міжнародного паломництва до Фатіми о. Костянтин Пнателей та с. Вероніка (Кішко), молилися за ув’язнених на місці, де 1917 року трьом дітям-пастушкам об’явилася Богородиця. На питання ієромонаха о. Сільвіо (Литвинчука), ЧСВВ, настоятеля для українських парохій поблизу Фатіми, що спонукало її до в’язничного служіння, с. Вероніка відповіла: «Фатімське об’явлення також торкнулося в’язнів. Відомий факт, що префект округу де знаходиться Фатіма, застрашував дітей, аби вони припинили свідчити про появу Божої Матері, кинув їх до в’язниці. Діти Лючія, Жасінта і Францішко стали живим прикладом віри та щирої молитви, що навіть ватажок засуджених за кримінальні злочини навернувся, а з ним і численні інші в’язні».
16 листопада у м. Авеіро відбулася зустріч з національним координатором пенітенціарного душпастирства падре Жоао Ґонзалвешом, відповідальним перед конференцією єпископів Португалії. Він розповів про працю в’язничних капеланів та волонтерів, що служать у сфері богословській, соціальній та юридичній. Для ближчого сприйняття пенітенціарної системи країни о. Йоан, о. Костянтин і с. Вероніка відвідали місцеву в’язницю. Загалом у 55 тюрмах Португалії понад 13 тис. ув'язнених, 30,6% знаходяться під вартою в процесі суду та слідства, 40% випадків взяття під варту – за злочини, пов'язані з наркотиками. 20% - мігранти з різних країн. Серед них є українці, що потрапили за ґрати з різних причин.
18 листопада о. Йоан Дмитро (Лубів), о. Микола Мар’ян (Ярема), о. Костянтин Пантелей та с. Вероніка (Кішко) зустрілися з падре Жоау Мануелем Педру Нугейрою, капеланом, відповідальним за католицьку опіку в’язнями у дієцезії Лісабону. У Лісабоні та його найближчих околицях розташовано 12 в’язничних установ. В результаті наради розпочалися заходи з надання необхідних дозволів для відвідування українських мігрантів у португальських тюрмах.
