У Києві постав Центр волонтерської співпраці пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

Задум про створення центру координації волонтерської співпраці у в’язничному служінні став плодом проведення навчальних семінарів, які проходили у трьох єпархіях УГКЦ 2009 року. До участі у навчанні були запрошені переважно студенти, які фахово є зацікавлені у служінні: майбутні юристи, соціальні працівники, психологи і педагоги. Проте, коло учасників не обмежилося вказаними професіями.

Протягом днів суспільної солідарності наприкінці 2010 року у храмі Св. Василія Великого у Києві відбувся семінар «Покарані, але не відкинені», де йшлося про роль волонтерської праці в опіці в’язнями. Саме це посприяло формуванню ініціативної групи, яка протягом лютого-березня 2011 року провела шість організаційних зустрічей, що завершилися створенням Центру волонтерської співпраці Київської Архиєпархії УГКЦ. За задумом волонтерів – Центр покликаний посприяти розвитку харитативного та євангелізаційного служіння та надавати ефективну допомогу священикам-капеланам. Він поєднує свої зусилля у напрямку діяльності Комісії пенітенціарного душпастирства Архиєпархії, яку згідно декрету Блаженнішого Любомира у 2010 році очолив о. Віталій (Котик), ЧНІ.

За висловом Святішого отця Венедикта XVI пенітенціарне служіння збагачує еклезіальне життя як кожної християнської спільноти, так і кожної єпархії в цілому. Натхненниками створення Центру стали брат Василь Возняк, семінарист Андрій Дорчак, Тарас Пшеничний, Христина Шонь, Олег Проць, Оксана Роман (Шепетяк). Центр покликаний об’єднати старе і молоде волонтерське служіння, що здійснюється на території Київської Архиєпархії УГКЦ. Як відомо, діють близько 20 років служби в’язнів при «Карітас-Київ» та при парафії Св. Миколая на Аскольдовій Могилі. Принагідні волонтери беруть участь у щорічних заходах на великі свята та у соціальні дні щороку. Серед них – Патріарший хор, парафіяльні вертепні ватаги, студенти різних навчальних закладів.

У часі Великого посту волонтери намітили провести Хресну дорогу для вихованців Прилуцької колонії для неповнолітніх.

У міжконфесійній конференції з питань протидії поширенню ВІЛ-інфекції взяли участь в’язничні капелани УГКЦ.

22-24 березня 2011 року в м. Ірпінь відбулася конференція присвячена питанням боротьби зі СНІДом під гаслом: «Зміцнення потенціалу Церков та релігійних організацій для досягнення загального доступу до профілактики ВІЛ-інфікування, лікування, догляду та підтримки людей, що живуть з ВІЛ в Україні». 

Ініціаторами конференції виступили організації: Конфесії України разом проти СНІДу, ЮНЕЙДС, ЛЖВ. Її метою було оцінити внесок Церков та релігійних організацій в протидії епідемії ВІЛ протягом 2007 – 2010 рр. в Україні та розроблення плану дій на 2011 – 2013 рр. Одним із провідних організаторів конференції став представник ВРЦіРО в Національній раді з питань протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, о. Андрій Нагірняк.

До грона учасників міжконфесійної конференції долучилися також в’язничні капелани Української Греко-Католицької Церкви о. Ігор Ільків (Миколаївська ВК № 50), о.Олекса Куйбіда (Коломийська ВК № 41), бр. Юрій Кузьо, що координує діяльність пенітенціарного душпастирства у Львівській Архиєпархії. Також – о. Ігор Швед, керівник реабілітаційного центру «Назарет, що діє неподалік м. Дрогобич.

Заторкувалися питання:

-          наркоманії та замісної терапії;

-          всебічної боротьби зі СНІДОМ;

-          вироблення схем співпраці релігійних організацій з реабілітаційними центрами, … .

-          організації роботи проти поширення СНІДу по регіонах, створення реабілітаційних центрів, методичної та цілісної боротьби проти СНІДу.

«Важливість конференції продиктована насамперед надзвичайно загрозливим станом пов’язаним із поширенням СНІДу в Україні. Особливо небезпечні тенденції спостерігаються в місцях концентрації найширшої групи ризику – ін’єкційних наркоманів – у пенітенціарних установах України. На даний момент наша держава посідає перше місце в темпі поширення СНІДу між державами Європи. У світлі таких подій пошук рішень та виходів з актуальної ситуації є конче необхідним», – зазначив о. Олексій Куйбіда. 

Конференція мала цілісний та всебічний підхід до проблем пов’язаних із поширенням СНІДу в Україні. Мова йшла про співпрацю в даному напрямку представників різних релігій, конфесій,  громадських та релігійних організацій. Зокрема – тюремних капеланів.

Юрій Кузьо.

Слово з нагоди початку Великого Посту

Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення
і не осуджувати брата мого,
бо ти благословен єси на віки віків. Амінь.
(Молитва св. Єфрема Сирійського)

Дорогі у Христі Браття і Сестри,

Милостивий Господь зволив нам переступити поріг Великої Чотиридесятниці, яку більш популярно ми називаємо Великим Постом. Перша назва підкреслює більш часовий вимір, друга – нав’язує до біблійної розповіді про спокуси Христа Спасителя у пустелі, які передували Його об’явленню Себе перед світом як довгожданого Месію. В будь-якому випадку Великий Піст – це час особливого чування, молитви, який має належним чином приготовити нас до світлого торжества Воскресіння. Коли вжити більш алегоричного способу висловлювання, то час Великого Посту – це мініатюра нашого життя, кінцем якого є завжди Воскреслий Христос.

Розпочинаючи цей благословенний час, не один з нас запитував себе: як його провести? Це запитання свідчить про серйозність нашого підходу до пережиття Великого Посту. Хочу поділитися з Вами кількома думками, які допоможуть нам знайти відповідь на це питання.
Серцевинною молитвою, яка супроводжує нас протягом цього часу Великої Чотиридесятниці, є молитва св. Єфрема Сирійського. Надіюсь, що кожний із нас її дуже добре знає та практикує у щоденному житті, особливо тепер. Третя частина цієї молитви містить такі слова: «Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо ти благословен єси на віки віків. Амінь». Коли уважно приглянемося до слів молитви, зауважимо, що вона ставить нас перед обличчям потрійної дійсності: перед Богом, перед самим собою та перед ближнім.
Застановімося коротко, що означає стати перед обличчям оцієї дійсності.

Стати перед Богом

Стати перед Богом – означає передовсім визнати Його і тільки Його Володарем життя, світу, мене і кожного з нас. Щоденною мовою ми могли б сказати, що стати перед Богом – означає повірити в Нього, а водночас довіритися Йому. Довіритися Богові можна в різний спосіб. Найбільш досконалим є молитва. Розмова зі Всевишнім відкриває нам багатство Божої до нас любові. Ставить нас в ряди Божого синівства та дає надію на спасення. Найосновніше, що Господь задля нашого спасіння перетерпів муки, дав себе розіп’яти і воскрес, очікуючи конкретно від мене адекватних кроків тут і тепер.

Стати перед собою

Стати перед собою у світлі християнської духовності означає визнати, що я є сотворінням Божим, яке має безсмертну душу. Але, водночас, я зранений гріхом і потребую лікаря. Отим єдиним нашим Лікарем є саме Він, Милосердний Господь, а лікарством, яким лікує – покаяння. В часі Великого Посту всі приватні та літургійні молитви постійно закликають нас саме до покаяння. Покаятися – це усвідомити свій гріх та побачити своє гріховне єство у світлі віри, а відтак так намагатися змінити його. У християнстві Покаяння має таїнственний характер, оскільки Христос підніс його до рівня Святої Тайни. Завтра стати кращим, ніж сьогодні, змінитися на краще – це видимі плоди покаяння. Скористаймося часом Посту, щоб через Святу тайну Покаяння примиритися з Господом і досвідчити Його Милосердя.

Стати перед ближнім

Господь сотворивши нас, послав з місією у цей світ не як поодиноких індивідуумів, але як спільноту Його дітей, дітей Божий. Будучи дітьми Божими, через упадок носимо печать гріховності, недосконалості, яка руйнує не тільки гармонію у наших відносинах з Богом, собою самим, але й із ближніми. Саме через це Великий Піст повинен стати для нас часом особливого примирення з ближнім – з образом і подобою Божою. Відкиньмо всяку гордість, ненависть, брак прощення і пошани, щоб насправді відчути, що ти у цьому світі не сам, з тобою поруч є твій ближній!
Спільнотою дітей Божих є Церква, яку Апостол Павло називає містичним Христовим тілом. З Божої волі ми члени Української Греко-Католицької Церкви, котра, як ви знаєте, у цих днях просить благодаті Святого Духа для вибору свого Глави і Отця. З огляду на це, звертаюся до Вас, дорогі у Христі з проханням, щоб Ви своїми молитвами супроводжували цей вибір.
Нехай час Великого Посту стане для усіх нас доброю нагодою, щоби пережити глибоку єдність з Богом, а також знайти гармонію з самим собою та з ближнім!
Нехай Господь усіх нас благословить і провадить дорогою Посту до Воскресіння!

+ Йосиф Мілян,
Єпископ-помічник Київської архиєпархії