Як повідомлялося раніше, 23 жовтня у греко-католицьких храмах Києва було проведено акцію «Взуття – в’язням». Її організаторами виступили волонтери Центру пенітенціарного душпастирства при Патріаршій Курії УГКЦ.
Метою акції було зібрати взуття для незабезпечених вихованців Прилуцької виховної колонії.
29 жовтня 2011 року при нагоді відвідин Прилуцької виховної колонії для неповнолітніх о. Костянтин Пантелей та волонтери брат Іван Жуган (студент Київської Духовної Семінарії УГКЦ), Юлія Щербій, Ольга Петрашик передали найменш забезпеченим юнакам 15 пар добротного взуття на осінь-зиму та 45 пар новеньких шкарпеток, носові хустки. У програмі зустрічі з вихованцями пройшла бесіда на тему «Ти знаєш, що ти людина…».
Гідність людини, як її зрозуміти, звідки вона походить, як сприймати себе та оточуючих людей, як Бог дивиться на людину - ці питання були в центрі уваги усіх учасників зустрічі.
Після спілкування в групах гості відвідали житлові приміщення вихованців. Відтак зустрілися зі новоприбулими, що нещодавно прибули до колонії та перебувають у карантині.
Географічна палітра походження вихованців - північ, центр та південь України. Незабаром Центр волонтерської співпраці буде приймати у Києві групу вихованців з Прилук, що прибудуть для екскурсії.
Гідність людини, як її зрозуміти, звідки вона походить, як сприймати себе та оточуючих людей, як Бог дивиться на людину - ці питання були в центрі уваги усіх учасників зустрічі.
Після спілкування в групах гості відвідали житлові приміщення вихованців. Відтак зустрілися зі новоприбулими, що нещодавно прибули до колонії та перебувають у карантині.
Географічна палітра походження вихованців - північ, центр та південь України. Незабаром Центр волонтерської співпраці буде приймати у Києві групу вихованців з Прилук, що прибудуть для екскурсії.
Розповідає Іван Жуган.
У суботу, 29-го жовтня, мав нагоду відвідати Прилуцьку виховну колонію для неповнолітніх. Такий заклад відвідую перший раз. До приїзду в колонію, існували певні переконання, що нічого доброго від тих хто там перебуває очікувати не потрібно; задумувався над тим, як себе поводити, що говорити, як говорити, щоб не спровокувати до якогось конфлікту. Але бажання відвідати колонію було неймовірне. Як тільки взнав, що існує така нагода, то одразу вирішив її використати.
Мої переконання та очікування почали розвіюватися, ще в дорозі, тоді, коли отець Костянтин проводив нам певний інструктаж спілкування з вихованцями. Здивувало також те, що відвідати колонію їхали двоє дівчаток (дівчатка відвідують її не перший раз). «Дві маленькі симпатичні дівчинки їдуть в такий суворий заклад ?» - чесно кажучи, я трохи боявся за них.
Але мої переконання та очікування в мить розвіялися, вже тоді коли ввійшов в перший розмовний контакт з вихованцями. Таке склалося враження, що хлопці чекали нас не той день, а набагато довший час. В актовій залі зібралося (що цікаво – добровільно) близько 60 вихованців (нажаль, не всі мали можливість бути присутніми) і кожний з пошаною ставився до молитви, якою розпочинали спілкування; кожний уважно слухав проповідь отця Костянтина; деяким пощастило потішитися черевиками та шкарпетками, які пожертвували люди з милосердя до людського горя. Але, нажаль, не всі отримали подарунки, тож я особисто, в своїх молитвах буду просити Бога, щоб знаходилося більше жертводавців для вихованців цієї колонії.
Після проповіді отця, так як нас було четверо, поділили присутніх на групи для дискусії і темою кожної групи була – людина як сотворіння образу та подоби Божої. Дуже важко було вести групу на позитивному настрої. Старався не показувати внутрішній глибокий жаль на зовні, дивлячись на цих хлопців. Щодо учасників моєї групи, то можу сміливо сказати – вони розкаялися за свої вчинки. У кого буде нагода колись відвідати колонію, не виникне бажання запитати: « жалієш за тим що вчинив?» і так все зрозуміє… Було важко в групі спочатку вести дискусію, бо більшість позамикалися в собі, але дякувати Богові, по тихеньку вливалися в розмову. Приємно здивувало, те що найбільше зацікавило хлопців наше спільне обговорення віршів із Святого Письма, навіть дехто задавав питання по тому чи іншому віршу.
Після невеличкої екскурсії та спільних фотографій, мусили повертатися до дому. Відвідування колонії мені, як майбутньому доброму священникові (саме таким я хочу бути), стало колосальним досвідом та матеріалом роздумування над своїм життям, а особливо над своїми примітивними наріканнями на певні життєві ситуації і коли буду чути від людей жалюгідні нарікання на життя, то буду старатися пояснити людині, що не так все погано в її житті, використовуючи досвід з життя в колонії.
