Відродження душ.

Як повідомлялося раніше, у Держівській  чоловічій виправній колонії № 110 було освячено новозбудований храм. При такій нагоді візиту до Стрийської єпархії 21 грудня 2011 року, о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу душпастирства у пенітенціарній системі України, разом із о. Богданом Манишиним, єпархіальним протосинкелом, побував у селі Верхня Лукавиця, що неподалік Стрия. Там з 2008 року заіснував місійний дім "Повернення". Засновником його став брат Ігор Гарбар за сприянням місцевого пароха о. Івана. З тих пір, за свідченням о. Костянтина, відбулися великі зміни - дім є теплий, обжитий, впорядкований. Сюди приходять діти навіть з навколишніх сіл. Цього дня для побутових потреб було придбано, за сприянням доброчинців, та передано душову кабіну, бойлер, умивальники.

Червень 2010 року тюремні капелани
УГКЦ відвідали дім "Повернення"

У червні 2010 року священики-капелани, волонтери УГКЦ провели семінар «Післяпенітенціарна опіка», який відбувся у м.Трускавець. Учасники семінару тоді відвідали дільницю соціальної реабілітації Дрогобицької виправної колонії № 40, ознайомилися із роботою центру реабілітації «Назарет» та центру у с. Верхня Лукавиця, організовані УГКЦ. Питання соціального пристосування особи, що виходить на свободу з місця позбавлення волі знаходиться далеко поза увагою держави та суспільства. Тривалий час наша Церква шукала спосіб відповісти на цю кричущу потребу. Першими відповісти на неї були готові протестантські громади. Як відомо, в Україні понад 200 центрів реабілітації колишніх в'язнів, засновані ними. Є і чоловічі, є і жіночі центри. Реабілітація там систематизована та має кілька етапів. Вона допомогла вже багатьом, хто потребував опертя на свободі, коли загострюється конфлікт між минулим життям, бажанням змін та реаліями суспілства, яке залишається холодним...

Ігор Гарбар, ще до закінчення терміну ув'язнення, питав свого духівника капелана о. Ігоря Царя, як можна послужити Богові й віддячити за Його велике милосердя, виявлене в житті. "Тоді отець Цар відповів мені - іди, та служи людям, які проходять через ті самі випробовування, що прийшлось пережити тобі!" - свідчить брат Ігор. "Відразу після звільнення ми з товаришом вже намагалися розпочати в іншому селі на Львівщині. Про це місце я взнав випадково, у транспорті. Ми випадково їхали в маршрутці з парохом цього села о. Іваном, який і запросив мене. Коли переїжджав до цього села, то було глибоке переживання, що наче повертаюся додому. Тому і виникла ця назва - "Повернення", - пригадує він.

Був в селі Верхня Лукавиця старий будинок, що служив для парафіяльних цілей, зокрема під час єпархіальних візитацій. Він прийшов до занепаду. Тут і оселився брат Ігор, та розпочав обживати його. В серці була одна і та сама спонука - послужити тому, чиє життя було надломлено. "Коли я замешкав в хатині, вона була схожа на справжню руїну, як і моє життя. Тоді люди не сприймали мене, боялися, - говорить Ігор, - кидали каміння у вікна, кричали "геть собі забирайся!" - така була реакція на мою появу в селі. Але були й такі, що стали приглядатися та допомагати. Щонеділі і у свята я був на Святій Літургії. Був в усіх на очах. Розповідав про себе і про те, чого хочу добитися. Тепер ця довіра така, що до цієї хатини відпускають дітей без страху. Ми граємо, молимося, співаємо, проводимо свята."

Протягом трьох років у домі "Повернення" перебувало кілька звільнених після відсидки своїх термінів. Не всі були свідомі, що тут треба працювати. Були тут узалежнені від алкоголю, що прагнули розпочати тверезе життя. Місце і праця тут допомагають.

"Радію дітьми і вони дуже це відчувають..."

Сьогодні дім "Повернення" має свій статут співжиття і готовий прийняти до 5 осіб. Є вимоги до кандидатів та певні обмеження. Багато ще потрібно уваги й підтримки від Церкви та доброчинців. Як вважає о. Костянтин Пантелей, необхідно організаційно й методично забезпечити процес реабілітації з урахуванням особливостей і традицій, що склалися тут, із залученням спеціалістів і волонтерів. На території єпархії є дві пенітенціарні установи, тому супроводжувати в'язнів потрібно ще у часі приготування до звільнення, бо не можна сюди прийняти неприготовлену та невідому особу.

Із захопленням ми бачимо, що в житті брата Ігоря Гарбара відбувається переможна дія любові Божої, якою він здатний поділитися...