"Праведний" гнів на учасників зґвалтування дівчини у Миколаєві?

Цими днями у церквах під проводом єрархів і приватно моляться за Оксану Макар, що, ледве жива, перебуває в лікарні у тяжкому стані. Справжню діяльну любов проявляють також ті, хто коштами і самою своєю кров'ю намагаються полегшити важкий тягар, що впав на плечі матері дівчини. Оксана буде жити!

Гнів на ґвалтівників та обурення на факт можливої безкарності винуватців злочину вивів у місто численних демонстрантів. Подія опинилася під увагою усіх солідних інформагенцій України. Проте в усьому, що сталося минулими вихідними, потрібно виділити кілька моментів, які залишилися поза увагою, вкриті емоціями й бажанням найтяжчої помсти.

Прозвучали слова-заклики якщо не скарати смертю, то дати злочинцям зазнати тих самих, а то й більш тяжких страждань. Взагалі багато хто згадав про смертну кару та шкодував про її офіційне скасування як вищої міри відплати за злочин. Слідом за праведним обуренням, що винуватців відпустили, пройшла ціла журналістська компанія, що допомогла не обминути цю справу на найвищому державному рівні. Але ніхто не обмовився словом про те, що як потерпіла сторона, так і злочинці є певно хрещені, як і ми з вами! Ніхто з охоплених праведним гнівом також не вважав злочинами, вартими смерті, гіркий жаргон, брудну лайку, яка побутує серед нас, як наслідок татаро-монгольського ярма, а пізніше панування "великоросской культуры". Вона представляє саму модель-побажання ґвалтівної поведінки, а також блюзнірське приниження людської гідності у брутальному пригадуванні дітородних органів, нечисті анекдоти. Непошана жінки й матері, закорінені ще у дитинстві, подружня невірність дорослих християн. Саме з вуст християн-чоловіків чуєш жарти про другосортність, "протилежність" жіночої статі ("безмозгла кістка" - кажуть вони). Багато хто в нашому суспільстві не вважає за гріх перегляд фільмів про насилля та з відвертими сценами статевого акту. Журнали, інтернет виставляють жіноче тіло як продукт. Реклама та продаж алкоголю,  пропаганда легковажного ставлення «до сексу» теж не входять у поле нашого безкрайнього гніву. Тут також і псевдокультура молодіжного святкування днів Нового року, Валентина та 8 березня, які часто стають нагодою як випивки, так і розпусти.

Сотні зґвалтувань не потрапляють під увагу суспільства, бо про них узнають лише найближчі люди. Не було свідків... Деякі навіки вкриває пелена тайни через зникнення жертви. Добре, що у цьому випадку обурення народу досягло мети! Злочинці взяті під варту, їм напевно не обминути обвинувальних вироків і наступного тривалого ув’язнення. «Праведний» гнів православного народу буде належно втамовано. А як же! Усі знають, що чекає ґвалтівників на зоні... В більшості мало хто задумується, що причина втіхи заспокоєному почуттю справедливості також є не менш брутальна, як і сам злочин. Чомусь цей рід кримінального переступу вважається найбридкішим. Більш славними, «козирними», є розбійники, шахраї, крадії, вбивці. Колишніх ґвалтівників всіляко принижуватимуть й, імовірно, також ґвалтуватимуть. А ви, християни, чи можете цьому радіти? Уже в слідчій тюрмі та під час конвоювання на суд їх кόпатимуть ногами й плюватимуть на них. У тяжких випадках, може статися, їх доведуть до самогубства або учинять над ними самосуд...

Хвала правоохоронним службовцям, що блискавично прибули на місце злочину! Якби не старх покарання, такі злочини ставалися б стократ частіше. Але оперативники порушили всі можливі етичні норми, зокрема право обвинувачуваних у злочині на конфідеційність розслідування. Їх фото розміщені в інтернеті, а на форумах бризкає вже кривава слина. Відомі численні невинні підозрювані, на яких вже під час слідства навішують ярлик "ґвалтівник". Хто відновить їх добрі імена? Реакція страшна не менше, як страшна сама трагедія - в ній звучать не менш кровожадні і плотоядні нотки, а правдивого покаяння нема. Тому усе залишається на тій самій орбіті насильства.

 

Хтось бажав би відновлення смертної кари. Але забули, що так іменем закону відбуватиметься інше злочинне насилля, яке може бути асоційоване з перевищенням «необхідної самооборони» суспільства. Життя - Божий дар. І ніхто, за винятком випадків оборони життя й гідності в обставинах нападу, не має права убивати. І то тут не йдеться про право, а про оправдання від тяжкої провини зумисного вбивства людини. Ми з вами, браття і сестри, занурені у субкультуру, в якій страта ґвалтівників ледве чи спричинить припинення подібних злочинів у майбутньому. В нас схвалюється й толерується зло, яке спричиняє такі злочини. Насилля, помножене на насилля, породжує брутальне насилля...

А саме напередодні миколаївської трагедії, 8 березня, у Києві пройшов феміністичний марш “Церкві й державі час жити нарізно!”, промовистими гаслами якого були слова: «...Попи та капелани освячують насильство в силових структурах та тюремній системі. Апелюючи до «християнських цінностей», церква пропагує ненависть до сексуальності і тілесності...» Натомість, саме Церква та християнська духовність перемагає тепер ті пороки та всепануюче насильство вже самим фактом невтомної проповіді та присутності в соціальних і державних структурах.

У часі Великого посту мені прийшлося переглянути кінофільм «Іде мрець!», який не лише зворушує, але викликає роздуми про проблему, яку ми старанно намагаємося оминути. І злочинець, і жертва потребують зцілення від гріха, потребують пережити вибачення і прощення. Смерть злочинця не втамує горя, а лише поглибить вічнотекучу рану. А ми, християни, помолімося за постраждалих, але не забудьмо у ці святі дні помолитися за людей, які вчинили цю важку наругу. Вони найбільше потребують Божого милосердя...

ієрей Костянтин.