|
|
Мені дуже приємно написати цю коротку передмову до
базового Керівництва для капеланів, які стикаються з ситуаціями застосування
катувань, підготовленого Міжнародною Католицькою Комісією Душпастирської Опіки у В’язницях. Священники і світські служителі часто мають
доступ до місць позбавлення волі, куди немає доступу активістам із захисту прав
людини і навіть контролюючим органам. Більше того, вони зазвичай користуються
великою довірою серед ув'язнених. У цій брошурі висвітлено дилему, що постає
перед в’язничними капеланами, яка аналогічна дилемі лікарів, які працюють у
в’язницях. З одного боку, їх основне завдання полягає у наданні допомоги тим,
хто їм довірився і у відправленні богослужіння для ув’язнених. Проте, з іншого
боку, вони також зобов'язані запобігати катуванням і виступати проти них.
Це Керівництво нагадує читачеві, що заборона застосування
катувань є абсолютною. В ньому описується ряд фізичних і психологічних дій, які
можуть вважатися катуванням, а також перераховано заходи, яких може вжити
працівник в’язничного душпастирства, у відповідь на застосування катувань, яке
він може спостерігати, зокрема, звернення до міжнародного механізму захисту
прав людини. У Керівництві також визнається важливість здійснення
профілактичних програм, співробітництва з адміністрацією в’язниць у сфері
покращення умов утримання, а також співпраці з іншими правозахисними або релігійними
організаціями. Є надія, що це просте практичне Керівництво стане основою для
проведення занять із підвищення обізнаності та дискусійних груп під час тренінгових
курсів.
Мені особливо приємно рекомендувати це Керівництво,
оскільки я глибоко поважаю роботу членів Міжнародної
Католицької Комісії Душпастирської Опіки у В’язницях (МККДОВ).
МККДОВ підписала меморандум із Спеціальним доповідачем ООН з катувань та інших
жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження. Я з
нетерпінням очікую створення інших форм практичного співпраці в країнах, ситуація,
в яких викликає особливе занепокоєння.
Манфред Новак
Спеціальний доповідач ООН з катувань та інших жорстоких,
нелюдських або принижуючих гідність видів поводження.
Відень, Австрія, лютий 2010 року
Керівництво МККДОВ для капеланів,
які стикаються з катуванням
Цей документ було підготовлено у якості керівництва для
капеланів і працівників в’язничного душпастирства з метою запобігання і
боротьби з катуваннями та іншими жорстокими, нелюдськими та принижуючими
гідність видами поводження і покарання, що зустрічаються у в’язницях. За його
основу взято досвід застосування рекомендованих норм поведінки в’язничних
капеланів (наприклад, в Бразилії) та міжнародні документи, що стосуються
катувань. Мета керівництва – це описання практичних кроків в сфері попередження
катувань та інших форм жорстокого поводження і боротьби з ними для використання
працівниками в’язничного душпастирства у в’язницях.
Вступ
На 12-ому
Всесвітньому конгресі Міжнародної Католицької Комісії Душпастирської Опіки у
В’язницях, що відбувся у вересні 2007 року у Римі, Спеціальний доповідач ООН з катувань
та інших жорстоких, нелюдських або
таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання професор
Манфред Новак звітував про свою діяльність. Під час подальшого обговорення, в
якому взяли участь більше 200 учасників з 62 країн із всіх п'яти континентів,
з'ясувалося, що капелани у різних частинах світу стикаються з трагічним фактом
застосування катувань у в’язницях, де вони працюють. З метою вирішення цієї
проблеми МККДОВ та Спеціальний доповідач підписали меморандум про
співробітництво.
Як реагувати
у такій ситуації: що робити?
«Ніхто не повинен
піддаватися катуванням, чи жорстоким, нелюдським або таким, що принижують
гідність, видам поводження та покарання»
Заборона застосування катувань є абсолютною.. Не існує
ніякого виправдання катуванню. Катування засуджується у Загальній декларації
прав людини, в Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких,
що принижують гідність, видів поводження та покарання, регіональних конвенціях
в сфері прав права людини та у національному законодавстві.
Його Святість Папа Бенедикт XVI наголошує: «Держава влада
повинна бути завжди пильною щодо цього, цураючись будь-яких засобів покарання
чи виправлення, які або підривають або принижують людське достоїнство
ув'язнених. Я підкреслюю, що заборона проти катування не може бути порушена за будь-яких обставин»
(Із Звернення Його Святості Бенедикта XVI до учасників Дванадцятого Світового
Конгресу Міжнародної Католицької Комісії Душпастирської Опіки у В’язницях, 6
вересня 2007 року).
Чому релігійні
служителі повинні брати участь у запобіганні катуванням
та іншим видам жорстокого поводження в місцях
позбавлення волі і в боротьбі з ними?
Працівники
в’язничного душпастирства - це одні з небагатьох осіб, які можуть мати
постійний доступ до установ закритого типу, наприклад, до в’язниць, тому вони
повинні усвідомлювати свої обов'язки в сфері захисту прав людини. Дії церкви
щодо запобігання катувань базуються на двох постулатах:
·
базовому розумінні, що захист гідності людини
прописаний у Євангелії. Таким чином, надання допомоги релігійними організаціями
повинно включати забезпечення дотримання прав людини.
·
пасивне ставлення до актів катувань може
тлумачитися як мовчазна згода, і через певний час таке ставлення узаконює
порушення прав людини і робить його соціально прийнятним.
Тут є потенційна можливість виникнення дилеми. Часто
трапляється так, що члени релігійних груп, які відвідують в’язниці, можуть
мирно співіснувати з персоналом в’язниці лише поки не звертають уваги на
можливі порушення прав людини. Але варто їм почати протестувати проти
жорстокого поводження, як вони стають для адміністрації в'язниці «персо́ною нон
ґра́та».
Ось чому для того, щоб скарги працівників в’язничного
душпастирства ефективно розглядалися, вони повинні бути максимально об'єктивними
по відношенню до адміністрації в’язниці.
Крім того, ситуація може ускладнитися у тих випадках,
коли капелан є штатним працівником в’язниці, та отримує платню від її
адміністрації, оскільки він чи вона можуть не мати змоги виступити проти неї
без наслідків для себе. У цій ситуації, незважаючи на те, що працівники в’язничного
душпастирства не повинні жертвувати об'єктивністю, було б краще, якби
місцевий комітет з душпастирської опіки доручив оформлення претензій іншим
організаціям, щоб мати змогу продовжувати виконувати свою основну місію –
душпастирство та відвідування.
Зрозуміло, що не існує єдиного простого способу вирішення
цього питання, який можна застосовувати для усіх випадків. Для правильного
реагування завжди потрібен здоровий глузд. Ситуація також залежить від багатьох
фактичних обставин: наприклад, акти катувань здійснюються лише деякими працівниками
в’язниці, чи вони є складовою частиною системи? Наскільки сильною є позиція
церкви та в’язничних капеланів у контексті національних структур? Чи існує
діюча національна система документування та запобігання катуванням? Як
найкраще захистити жертву? Чи існує проблема подвійної відповідальності у
зв’язку із його/її статусу державного службовця? Обов'язок щодо духовного
авторитету? Тайна сповіді?
Потрібно завжди в першу чергу брати до уваги захист
потерпілого, але також слід враховувати й можливе запобігання майбутнім
катуванням та необхідність притягти правопорушників до відповідальність, а
також подбати про особисту безпеку самого працівника в’язничного душпастирства.
В рамках конвенцій ООН, катування має чітке визначення. Катування – це
не погані умови утримання у в'язниці. Катування - це навмисна фізична та/або
психологічна шкода, завдана іншим з метою їх покарання або отримання від них
інформації.
Проте катування має багато форм і, окрім прямого
насильства, може полягати в незабезпеченні хворих або поранених ув'язнених
необхідною їжею або водою, або забороні огляду лікарем.
Психологічне насильство, загроза страти або утримання в
підземеллі також можуть розглядатися як катування.
Що таке катування, нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження та покарання в
юридичному сенсі?
Відповідно до основного визначення Конвенції ООН проти катувань (19), термін «катування»
означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання,
фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії,
які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи
примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду,
коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами,
які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. В цей термін не
включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих
санкцій чи спричиняються ними випадково. Це визначення базується на трьох основних елементах:
1. Завдавання сильного психічного або фізичного болю або
страждань
2. Вчиняється посадовими особами, чи з їх відома чи за
мовчазної згоди.
3. Для конкретних цілей, таких як отримання відомостей,
покарання чи залякування.
Жорстоке, нелюдське чи таке, що принижує гідність,
поводження або покарання складається лише з двох елементів:
1. Умисне завдавання значного психічного або фізичного
болю або страждань.
2. Вчиняється посадовими особами, чи з їх відома чи за
мовчазної згоди. .
Таким чином, катування відрізняється від інших форм
жорстокого поводження сильним стражданням, а також наявністю умислу. Катування
можна поділити на фізичні та психологічні.
Найчастіше застосовуються фізичні катування - побиття
кийками, палицями, батогами, камінням, ногами, кидання об стіну, електрошок,
задушення, багаторазове занурювання у воду, припікання цигаркою, або піддавання
впливу надзвичайно низької або високої температури. Деякі види катувань не
залишають жодних видимих фізичних ознак на тілі (наприклад, сильне побиття
підошви стоп), однак вони можуть мати шкідливий вплив на внутрішні органи, а
також на психологічну цілісність жертви. Сюди входять також акти садизму,
вчинені охоронцями без спеціальної мети.
Психологічні катування включають в себе навмисне
позбавлення їжі, води, сну та можливості користуватися санітарними умовами, а
також сенсорну депривацію, абсолютну заборону спілкування, такі методи
залякування, як примусова присутність під час катувань інших людей, погроза або
інсценування страти, безперервне приниження та тероризація, примусове
перебування у стресових фізичних позиціях, перебування без одягу або під
відкритим небом протягом тривалого періоду часу або утримання в підземеллі (де
немає повітря та світла).
Сексуальне насильство (зґвалтування, побиття мошонки,
введення палиць у піхву або задній прохід) - це одночасно і фізичне, і
психологічне катування, навіть якщо це лише погроза або застосовується до
рідних чи близьких. Катуванням вважається навіть довготривале носіння засобів
обмеження свободи дій або навмисне розміщення вразливих ув'язнених у
переповнених камерах з ув'язненими, схильними до насильства, якщо це зроблено з
метою покарання або залякування. Отже, важливо знати Мінімальні стандартні
правила ООН поводження з ув’язненими.
Звичайно, існує багато в'язниць, умови утримання в яких
можуть вважатися нелюдськими або принизливими. Багато, якщо не більшість,
насильницьких дій здійснюються ув’язненими по відношенню до інших ув’язнених.
Захист вразливих в'язнів від насильства з боку інших ув’язнених, є обов'язковим
завданням пенітенціарної системи. Держава несе відповідальність за підтримання
безпечних умов для всіх ув’язнених (у тому числі гомосексуалістів) та поведінку
персоналу в’язниць, і, за необхідності, охорону ув’язнених (наприклад,
правопорушників-педофілів).
Катування також можуть застосовуватися в закладах
некарного типу: місцях утримання під вартою для неповнолітніх, будинках для
осіб похилого віку або психіатричних установах (де слід враховувати загальні
нелюдські обставини та надмірне використання засобів обмеження), військових
установах та місцях утримання під вартою для іноземців (таборах для біженців та
внутрішньо переміщених осіб). Особливу увагу необхідно приділяти вразливим
в'язням з особливими потребами (в’язням з обмеженими можливостями, людям
похилого віку або особам з розумовою відсталістю) та жінкам, щодо яких часто
здійснюються садистські дії.
Проте для цілей повідомлення про катування, як правило,
вимагається присутність елементу дискримінації чи навмисної віктимізації. У
деяких країнах тілесне покарання (навіть ампутація) є законним. Це питання
залишається суперечливим, так само, як і лікування психічно хворих осіб у
деяких закритих установах, навіть у розвинених країнах. З іншого, боку навіть
законне покарання засуджених (застосовуваний метод або тривалий, невизначений
період очікування смертної кари) дехто вважає жорстоким та нелюдським
поводженням. Широко засуджується самовільне покарання працівниками
правоохоронних органів, у тому числі й виконане іншим в’язнем за наказом
посадових осіб або у змові з ними. Надмірно жорстоке поводження з підозрюваними
терористами також викликає засудження з боку міжнародної спільноти. Зокрема, у
випадках, коли ситуація є неоднозначною (або суперечливою), надзвичайно важливо
надати узгоджену інформацію з визначенням основних елементів.
Що стосується осіб, які піддавалися катуванням, а також у
випадку зникнення ув'язнених, роль працівників в’язничного душпастирства може
бути дуже важливою. Вони можуть не лише заспокоїти родичів, але також і
допомогти встановити обставини зникнення, у пошуках правди, збиранні доказів та
визначенні провини.
Хто практикує катування?
Відповідно до визначення Конвенції проти катування (Конвенції),
лише державні посадові особи можуть виступати у ролі катів, або, принаймні,
катування має здійснюватися за їх згодою. Проте зазвичай працівник в’язничного
душпастирства стикається з ситуаціями, коли щодо в'язнів вчиняються дії, схожі
на катування, з боку інших ув'язнених. Тут є дві різні ситуації. Ув'язнений,
який катує іншого в’язня, може це робити за дорученням наглядача. У такому
випадку, оскільки такі дії відповідають визначенню Конвенції, обидва – і
державна посадова особа, і ув’язнений вчиняють акти катувань, і тому вони обоє
згодом мають постати перед судом. Але у випадку конфліктів між ув'язненими, які
призводять до вчинення дій, подібних до катувань, без згоди в’язничних
наглядачів, можливо, був скоєний інший злочин, такий як насильство чи напад,
зґвалтування, вбивство тощо, і за це необхідно притягати винних до суду. Тільки
в деяких юрисдикціях адміністрація в’язниці була успішно притягнута до
відповідальності за створення нелюдських умов, однак в’язничні пастори можуть
спробувати довести про такі умови до відома церковної ієрархії, законодавців
або міжнародних органів, завжди дотримуючись загальних принципів, наведених
нижче.
Чому катування відбувається у в’язниці?
Незважаючи на доведену неефективність, катування все ще
залишається засобом, який широко використовується для отримання зізнань або
інформації від обвинувачуваних та ув'язнених. Частіше катування відбувається
внаслідок конфліктів між в’язничними наглядачами та в’язнями, тому зазвичай
воно служить покаранням для ув'язнених, що не підкоряються наказам.
Той факт, що ув'язнені знаходяться за ґратами, робить їх
невидимими для громадського контролю, за винятком випадків, коли працівник
в’язничного душпастирства та інші
забезпечують належне дотримання процедур подання скарг, а інформація ретельно
зберігається для адміністративних та слідчих органів, суддів та інших
наглядових установ, зокрема, міжнародних органів та правозахисних неурядових
організацій, і тим самим борються з безкарністю.
Коли відбувається
катування?
Багато випадків катувань трапляються під час арешту: в
будинку жертви, на вулиці, для того, щоб примусити обвинувачуваного надати
інформацію, або застосувати терор, щоб змусити ув’язненого відповідати на
допиті у відділені поліції. Катування також часто відбувається під час передачі
ув’язненого з одного місця утримання під вартою до іншого. Тому важливо
налагодити контакт із тими, хто щойно прибув до в'язниці.
Де саме у в’язниці, ймовірніше всього, можна знайти
ув’язнених, яких піддають катуванням?
Катування можуть відбуватися в будь-якому місці в’язниці.
Тому основною передумовою забезпечення відсутності катувань є доступ до
будь-якого місця в установі виконання покарань. Найбільш імовірні місця, де можна
зіткнутися з жертвами катувань - це медпункт, блок новоприбулих, карцер та
ізолятор.
Що потрібно
зробити? - Загальні принципи
Насамперед - захист потерпілого.
Якщо ув'язнений стверджує, що постраждав від катувань з
боку охоронця, він може зіткнутися з кількома ризиками. Один з них полягає в
тому, що йому, можливо, не вдасться надати необхідні докази, і його самого
притягнуть до відповідальності за необґрунтоване обвинувачення. Інший ризик
полягає в тому, що охоронці можуть «покарати» його за донос.
Якщо ув’язнений повідомляє капелана про те, що його
піддавали катуванням, в’язничний капелан повинен здійснювати подальші дії лише за цілковитою
згодою ув’язненого. Якщо ув’язнений розповідає про звірства, але водночас
просить капелана не використовувати цю інформацію, для капелана це може
призвести до конфлікту совісті.
В принципі, насамперед слід вжити заходів щодо захисту
потерпілого. Що робити далі, залежить від багатьох обставин: наскільки
достовірним є повідомлення ув'язненого? Чи є чіткі докази? Чи є свідки? Це
єдиний випадок чи частина більшої проблеми? Чи є система в’язниці повністю
орієнтованою на права людини, а випадок, про який було повідомлено, одиничним
явищем, чи він є частиною «епідемії» катувань? Чи повідомили про цей випадок
інших? Правозахисну групу? Адвоката? І, найголовніше, свідком чого саме
особисто був працівник в’язничного душпастирства?
Створення мережі
«Одинокий борець» завжди набагато вразливіший, ніж група.
Якщо у відповідному контексті катування є поширеним явищем, то доцільно шукати
«союзників»: вище церковне керівництво, релігійні громади, в’язничних
працівників, орієнтованих на захист прав людини, членів громадянського
суспільства, засоби масової інформації, правозахисні групи, політиків,
державних чиновників. У багатьох країнах існують національні комісії з
попередження катувань або омбудсмени.
Запобігання катуванням та моніторинг місць утримання під
вартою можуть відбуватися на кількох рівнях: на рівні офіційних спільних
комісій, неурядових організацій та на рівні осіб, які звітують офіційним
органам. Наприклад, на Філіппінах в’язничні капелани ведуть проекти з
підвищення обізнаності та застосування міжнародних стандартів у сфері
правосуддя. Запобігання та загроза викриття є такими ж важливими, як і судове
переслідування за вже скоєні дії (що також має профілактичний вплив).
Принцип субсидіарності
Якщо перед нами стоїть завдання викрити практику
катувань, це слід робити (лише з дозволу ув’язненого та на його прохання) на
більш високому рівні повноважень у в’язничній системі, з посадовими особами,
які можуть і готові вирішити проблему. У разі, якщо акти катувань вчиняються
одним охоронцем (або невеликою групою), а в’язничний капелан знає, що начальник
в’язниці вважає ці дії неприйнятними та готовий правильно реагувати, капелан
повинен повідомити про це начальника. Якщо начальник в’язниці не має надійної
та сильної позиції, можливо, слід звернутися до керівництва начальника в
адміністрації. Як правило, дотримується національний порядок інстанційності,
особливо якщо капелан є частиною державної структури. У той же час капелан
повинен повідомити про це своє духовне керівництво. Проте, якщо відповідні дії
на національному рівні не очікуються, існують міжнародні процедури.
Звичайно, ув'язнений має право використовувати внутрішні
процедури для подачі скарги та доведення до відома судових органів, інспекції
в’язниць та прокуратури.
Дії згідно з правовими принципами
Слід завжди дотримуватися принципів законності. Чуток чи
пліток недостатньо для того, щоб діяти. Необхідні достовірні докази. А ще краще
- підтвердження. Також важливі подробиці. Необхідно уникати помилкових
звинувачень, а також маніпулювання звинуваченнями в особистих, політичних або
кримінальних цілях. З іншого боку, співпраця у розслідуванні або судовому
процесі, коли вимагається особисте знання (крім випадків, коли це сповідь) або
свідчення очевидців, повинна бути добровільною, за винятком, якщо процес вочевидь
є несправедливим та упередженим.
Практичні вказівки
·
Не завдавайте
шкоди: сфері прав людини та пастирській праці притаманні певні види небезпеки.
Проте в’язничні капелани повинні бути особливо уважними та обережними і не
створювати непотрібних ризиків для своїх підопічних
·
Практикуйте
розсудливість
·
Поважайте посадових
осіб та персонал
·
Повідомте
координатора роботи з в’язничного душпастирства про виявлену проблему та
дотримуйтесь узгоджених процедур
·
Пам’ятайте про
обмежені можливості. Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати
·
Інформована згода:
як правило, робити заяви без інформованої згоди особи, що надає інформацію
(жертва, родичі, свідки) не дозволяється. Інформована згода означає повне
розуміння переваг, а також можливих ризиків або негативних наслідків будь-яких
дій.
·
Безпека: бесіди
повинні проводитися таким чином, щоб посадові особи не змогли визначити джерело
інформації (наприклад, у місцях, де є невелика кількість затриманих, інтерв'ю
повинно проводитися однаковим чином для всіх в’язнів).
·
Всі розмови з
ув'язненими повинні проводитись у приватному порядку таким чином, щоб їх не
могли чути наглядачі.
Що робити, коли хтось скаржиться на катування
Якщо існує
можливість, що у в’язниці є жертва катувань, краще залучити інших осіб, лікаря
або навіть посадових осіб, яким ви довіряєте, для перевірки фактів випадку.
Команда повинна мати з собою необхідні для запису
свідчень матеріали, такі як блокноти, бланки для подання скарг та, якщо
дозволено законом, фотоапарати або відеокамери чи диктофони, оскільки це
сприятиме ефективному розслідуванню та покаранню. Індивідуальний підхід до
випадків передбачає, необхідність вислухати жертву, оглянути поранення, якщо
вони є, та проявити емпатію до його/її страждань.
Слід уникати як упередженості, так і надмірної
довірливості, іншими словами, поважати те, що каже ймовірна жертва, але поки що
не робити оцінок і не виносити суджень. На цьому попередньому етапі немає
істини чи брехні, є лише твердження, яке потрібно розслідувати.
Іноді трапляється, що ув’язнений вигадує історію про
катування, щоб отримати для себе перевагу, наприклад, щоб добитися переводу до
іншого блоку або навіть до іншої в’язниці. Ув’язнені можуть навмисно вигадувати
обвинувачення у катуванні, щоб розпочати бунт або повстання у змові з частиною
персоналу проти адміністрації в’язниці. Працівник в’язничного душпастирства
повинен пам’ятати, що ув'язнені можуть використовувати його для досягнення
інших цілей, а не для розслідування випадків катувань.
Працівники в’язничного душпастирства не можуть
оприлюднювати інформацію на підставі чуток. Перше за все, вони повинні якомога
ретельніше вивчити обвинувачення, але при цьому не повинні стати засобом
досягнення жодних інших цілей, за винятком збереження гідності людського життя.
Уважно вислухайте потерпілого та попросіть його/її
описати випадок якомога детальніше. Якщо працівник в’язничного душпастирства
вважає, що випадок є дійсно достовірним, рекомендується запитати, чого хоче
потерпілий: зберігати мовчання чи подати заяву до слідчих органів та/або
керівництва виправного закладу. Якщо потерпілий хоче повідомити про випадок
органи дисциплінарного та кримінального розслідування, працівник в’язничного
душпастирства може заохотити його/її заповнити офіційну скаргу.
Якщо є свідки, вони також можуть підписати скаргу та
додати власну письмову версію подій.
Важливо записати все, що сталося якомога детальніше, зокрема,
ім'я, прізвище та по батькові жертви, та ім’я ймовірного правопорушника, а
також час, місце, дату події, про яку повідомляється, наявність поранень, якщо
вони є, та в якій частині тіла, опис перебігу подій, та чи було відомо
начальнику в’язниці про те, що сталося, і чи було вжито будь-яких заходів.
Яку інформацію слід записати?
Проведення співбесіди з жертвою катувань - це надзвичайно
важливе завдання, оскільки воно вимагає знаходження балансу між збором точної,
якісної інформації та повагою до потерпілого, якому важливо говорити про свій
травматичний досвід.
Наступні пункти можуть розглядати лише у якості
рекомендацій. Вимоги повинні бути адаптовані в кожному конкретному контексті.
Однак у результаті опитування потерпілого слід отримати відповіді на наступні
питання:
1. ХТО зробив ЩО і КОМУ?
2. КОЛИ, ДЕ, ЧОМУ та ЯКИМ ЧИНОМ?
Зібрана інформація повинна бути якомога детальнішою, при
цьому не повинно лишитися жодних незрозумілих прогалин чи невідповідностей.
У багатьох країнах форми скарги, заповнені та підписані
жертвою та свідками, можуть супроводжуватися формальним, чітким та коротким
викладом працівників в’язничного душпастирства. Останні можуть описувати факти,
які вони бачили та чули від потерпілого та свідків. Резюме опису подій слід
викласти в умовному способі. Якщо організація, що займається душпастирською опікою,
передає офіційні скарги відповідним органам влади, представник, якому було
надано цей документ, повинен завірити копію, що засвідчить її отримання, а
також стане візою для архіву та подальших дій. Важливо створити базу даних, яка
слугуватиме у якості загального реєстру усіх скарг, отриманих працівниками
в’язничного душпастирства. Це також може бути корисним для міжнародних
правозахисних організацій та інших органів, що займаються питаннями катувань.
За наявності очевидних доказів застосування катувань насамперед
слід вимагати проведення медичного огляду з метою встановлення фактів для
розслідування та забезпечення притягнення до відповідальності винних.
Офіційно обвинувачення висуває прокурор, тому працівник
в’язничного душпастирства може бути лише інформатором, особою, яка передає далі
скарги ув'язнених і тисне на розслідування чи судовий процес.
Перш ніж продовжувати справу, важливо зробити все можливе
і необхідне, щоб забезпечити захист можливої жертви. Часто особа, що застосовує
катування, може бути працівником в’язниці, що створює проблему, оскільки скарги
можуть ускладнити ситуацію потерпілого.
Якщо це так, працівник в’язничного душпастирства повинен
прийняти скаргу конфіденційно, і тільки потім подати її до незалежного органу
розслідування.
Залежно від правової бази, працівники в’язничного
душпастирства можуть бути представниками
потерпілого або адвоката, що займається цією справою. Це дає їм змогу виступати
від імені потерпілих та захищає їх від можливої відмови продовжувати процес
оформлення скарги з боку потерпілого або від переслідувань посадових осіб, які
їм це забороняють.
Однаково важливо не тільки викривати випадки катування,
але й стежити за розвитком ситуації з потерпілим, а також продовжувати
розслідування та судовий розгляд. Крім того, для потерпілого, звичайно, важливі
компенсація та реституція.
Також необхідно продовжувати зустрічатись з потерпілим,
щоб запобігти можливій помсті та сприяти підвищенню довіри до системи
в’язничного душпастирського служіння.
Часто через відсутність неспростовних доказів, а також
кругову поруку серед працівників кримінального правосуддя прокурори та судді відмовляються
висувати обвинувачення державним службовцям, що ускладнює фактичний розгляду
більшості справ слідством або в суді. Тому в цей період дуже важливо стежити за
діями відповідних органів влади.
Співпраця:
створення коаліції правозахисних організацій країни
Нові союзи - особливо з несподіваними партнерами - можуть
посилити позицію правозахисників. Існує прислів’я: «Схиліть на свою сторону
колишнього супротивника, і ви не лише матимете союзника, але й позбавитесь
супротивника». Відкрийте комунікаційні канали, що були закриті, і ви зменшите
можливість конфлікту та зловживань. Побудуйте відносини з групами за межами
вашого сектору, побудуйте довіру до вашої справи та залучіть нові аудиторії.
Перетніть міжнародні кордони, і ви збудуєте союз, який буде сильнішим, гнучкішим
і матиме більший політичний вплив. Завдяки стратегічному співробітництву
правозахисники будуть більш підготовленими, сильними та репрезентативними для
громад, яким вони служать. Це може дати їм легітимність для широкого загалу,
засобів масової інформації та уряду. Роботу правозахисників набагато складніше
критикувати, якщо у них є потужні союзники і вони більше не працюють
ізольовано.
Як вжити ефективних заходів для запобігання катуванням та
іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження
та покаранням
Для подолання практики катувань існує два основні
підходи. Один з них - боротися з катуванням шляхом оприлюднення інформації про
такі випадки та подання скарг до суду чи слідчих органів (тобто, про постанови
судової влади чи результати роботи слідчих органів).
Інший полягає у запобіганні практиці катувань. Безумовно,
одним з важливих засобів запобігання катуванням є регулярне відвідування
в'язниць. З одного боку, це застереження в’язничному персоналу про
те, що про недоторканність в'язнів хтось піклується, що порушення прав людини
не замовчуватиметься, а на правопорушників чекає відповідальність. З іншого
боку, це інформація для ув'язнених, що для забезпечення їхньої
індивідуальної недоторканності існують зовнішні суб’єкти.
Регулярна присутність працівника в’язничного
душпастирства вже сама по собі є засобом запобігання катуванням, за умови, що його
сприймають як людину, яка не дозволятиме жорстокого поводження з ув'язненими.
Адвокація удосконалення умов утримання у в’язницях на
найвищому рівні влади може бути дуже ефективною у довгостроковій перспективі.
Адвокаційна група може подавати пропозиції та тиснути на органи державної
влади для створення правових та нормативних рамок для запобігання та викорінення
катувань та інших нелюдських умов та поводження, що принижує гідність. Для
працівників в’язничного душпастирства католицької конфесії рекомендується
співпрацювати з конференцією єпископів, а також з іншими організаціями, що
борються за дотримання прав людини. Іноді у відповідь на скандальні випадки
обурення повинно виражатися чітко та сильно.
Тактики переконання
Тактики переконання використовуються для припинення
порушень прав людини без протистояння, без демонізації правопорушників чи тих,
хто допускає зловживання. Часто достатньо просто поговорити з правопорушником
для того, щоб він припинив порушувати права людини.
Хоча тактична робота часто пов'язана з гучними
викриттями та протестами, найзначніші успіхи - це коли права людини перестають
порушуватися внаслідок переговорів і тактики переконання. Через постійний тиск,
часом спокійний, а часом більш відчутний, правозахисники спроможні
значно покращити дотримання прав людини, і часто це відбувається дуже швидко.
Ці тактики передбачають як співробітницькі відносини з урядами, так і конкретну
допомогу, щоб припинити зловживання або існування нелюдських умов. Вони можуть
передбачати залучення шанованих лідерів громади до переговорів та проведення
ними просвітницької роботи. Вони працюють в атмосфері співпраці.
Люди та взаємовідносини є важливим ресурсом, який слід
враховувати при оцінці ряду доступних тактик. Хто знаходиться поруч з вашим
об’єктом? Кого вони поважають? Хто може вплинути на ваш об’єкт?
Різні рівні дій, національний -
міжнародний
Національний рівень
Національні процедури залежать від країни, про яку йде
мова, але можуть включати:
·
Кримінальне процесуальне провадження (спрямоване на засудження
правопорушника)
·
Цивільне процесуальне провадження (отримання компенсації від злочинця)
·
Дисциплінарне провадження для правопорушника
·
Спеціальні процедури у національних правозахисних комісіях, інститутах
омбудсмена тощо.
Важливо пам'ятати, що міжнародні процедури застосовуються
переважно тоді, коли можливості національних засобів правового захисту повністю
вичерпані! Важливо уважно вивчити ситуацію в країні та запропонувати
відповідні реформи на основі системної діагностики. План дій повинен охоплювати
державні установи, зокрема, парламентських представників, неурядові організації
та засоби масової інформації.
Працівники в’язничного душпастирства також можуть
лобіювати прийняття відповідного законодавства та співпрацювати з незалежними
наглядовими органами для реалізації Факультативного протоколу Конвенції ООН
проти катувань, (та інших регіональних конвенцій), а також для впливу на
державну політику, сприяння стандартам прав людини та створенню відповідних
установ.
Спільна підготовка працівників виправних установ та
працівників душпастирства може сприяти кращому взаєморозумінню, кращим знанням
міжнародних вимог, найкращих практик та усвідомленню труднощів, пов'язаних із
здійсненням змін у системі.
Громадська освіта проти порушень прав людини та наслідків
жорстокого поводження з ув'язненими дуже важлива для створення атмосфери
підтримки запобігання катуванням навіть під час терористичних актів.
Поліцейським, працівникам виправних установ, прокурорам та суддям повинно бути
запропоновано пройти спеціальні навчальні курси з питань застосування сили,
поводження з арештованими, належного догляду за ув’язненими, медіації
конфліктів та використання альтернатив позбавленню волі, щоб уникнути
переповнення в’язниць та принижуючого гідність поводження. Крім того, використання
подальших навчальних та імітаційних вправ онлайн може забезпечити нові знання
та розуміння.
Нові Інтернет-технології пропонують групам з адвокації,
що складаються з працівників в’язничного душпастирства, можливості для
широкомасштабних мереж та ресурсів для. МККДОВ та інші правозахисні НУО
пропонують широкомасштабні інформаційні та ресурсні посилання (www.iccppc.org).
Міжнародний рівень
Чого можна досягти, доводячи до відома міжнародних
механізмів захисту прав людини інформацію про звинувачення в катуваннях та
інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видах поводження
та покарання?
·
Привернути увагу до
конкретної ситуації для того, щоб міжнародне співтовариство вжило заходів
·
Ініціювати
конструктивний діалог щодо довготривалих покращень у країні
·
Боротьба з
безкарністю, притягнення правопорушників до відповідальності
·
Пошуки засобів
судового захисту для окремих жертв
Умови забезпечення ефективності в боротьбі проти катувань
та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів
поводження та покарання у в'язниці:
·
Право на підтримку
з боку релігійних організацій повинно бути закріплено законом, інакше релігійні
програми завжди будуть неефективними, а адміністрація в'язниці зможе їх
відкликати у будь-який час.
·
Місцеві працівники
в’язничного душпастирства повинні мати можливість діяти об'єктивно в умовах
в'язничної системи;
·
Не слід
встановлювати невиправданих обмежень доступу до в’язниці для працівників
в’язничного душпастирства. Право на релігійну допомогу означає, що до всіх
місць ув’язнення забезпечуватиметься доступ з метою перевірити, чи є там
ув’язнені, що потребують релігійної або гуманітарної допомоги. Капелан йде до
будь-якого місця, де може знаходитися ув’язнений!
Додаток I: Найкращі керівництва включають:
·
Камілль Жіфар, «Довідник
із подання скарг про випадки катування», «Як документувати та реагувати на
заяви про звинувачення у катуванні в рамках міжнародної системи захисту прав
людини», Центр з прав людини, Ессекський університет, 2000 р. Доступний
арабською, англійською, французькою, іспанською та російською мовами.
·
Асоціація
запобігання катуванням (АЗК): Моніторинг місць ув'язнення: практичне
керівництво для неурядових організацій.
·
Управління
Верховного комісара ООН з прав людини, Стамбульський протокол, Посібник з
ефективного розслідування та документації катувань та інших жорстоких,
нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання, Професійні
тренінги, серія №. 8, Нью-Йорк, Женева, 2001.
·
Управління
Верховного комісара ООН з прав людини, Права людини та в'язниці - Посібник з
навчання правам людини для в'язниць, Професійні тренінги, Серія №. 9, Женева
2003 р.
·
Міжнародна
Амністія, боротьба з катуванням: Посібник, Лондон, 2003 р., доступний на
www.amnesty.org англійською мовою.
·
Центр жертв
катувань, нові тактики в галузі прав людини - Ресурс для практиків, Міннеаполіс
- Міннесота, США, доступно на www.newtactics.org.
·
Interights -
Заборона катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження та
покарання відповідно до Європейської конвенції з прав людини (стаття 3) -
Посібник для юристів - Лондон 2007 р.
Додаток II:
Міжнародний рівень
На міжнародному рівні
існує цілий ряд інструментів та процедур. Вони відрізняються за походженням та
функціями органів, які їх використовують.
1. Договірні органи:
Договірні органи створюються шляхом укладання угоди (договору, конвенції,
пакту або статуту) між державами. Вони створені для нагляду за виконанням
державою зобов'язань, що випливають з договору. Наприклад, Конвенція
Організації Об'єднаних Націй проти катувань створила Комітет проти катувань у
якості компетентного органу для перевірки дотримання країною її зобов'язань.
Отже, сфера повноважень договірного органу обмежується державами, які є
сторонами цього договору.
2. Недоговірні механізми:
Ці механізми не створені для нагляду за виконанням вимог конкретного
договору. Це може бути політичний орган, що складається з представників держав
(наприклад, Рада ООН з прав людини), або вони створюються за рішенням таких
політичних органів. Тому вони мають компетенцію розглядати ситуацію в усіх
державах, що є членами Організації Об'єднаних Націй. Наприклад, позицію
Спеціального доповідача з питань катувань було створено за рішенням
організації-попередника Ради з прав людини Організації Об'єднаних Націй
(Комісії з прав людини Організації Об'єднаних Націй).
Функції механізму
1. Функції звітування:
Деякі договірні органи отримують періодичні державні доповіді, що передусім
повідомляють про виконання зобов'язань, які випливають з відповідного договору.
Договірний орган оцінює ситуацію та надає країні свої коментарі та
рекомендації. Презентації доповідей та рекомендації договірних органів є
публічними, при цьому акредитовані громадські організації беруть участь у
процесі шляхом надання альтернативної інформації до державних доповідей.
2. Процедури подання скарг:
Процедури подання скарг виявилися дуже ефективним інструментом. Це судові
чи позовні процедури, яка мають на меті встановити наявність порушення прав
людини державою по відношенню до певної особи, які гарантуються відповідним
договором.
Механізми звітування в системі Організації Об'єднаних
Націй
Процедура подання скарги до Ради з прав людини
У 2007 році Рада установила нову процедуру подання скарг для вирішення
повторюваних випадків грубих та достовірно підтверджених порушень всіх прав
людини та основних свобод у будь-якій частині світу за будь-яких обставин.
Спеціальний доповідач з питань катувань
Спеціальний доповідач є незалежним експертом, який представляє Раді ООН з
прав людини загальну картину практики застосування катувань. Його сфера
повноважень охоплює всі країни, незалежно від того, чи вони ратифікували
Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують
гідність, видів поводження або покарання. Сфера повноважень включає в себе три
основні заходи: передача нагальних звернень державам щодо осіб, про яких
повідомляється, що вони піддаються ризику катувань, а також повідомлення про
попередні ймовірні випадки катувань; здійснення візитів до країн для
встановлення фактів катувань; та подання щорічних доповідей про діяльність. Для
виконання своїх функцій Доповідач отримує інформацію від окремих осіб,
неурядових організацій та урядів.
Договірні органи ООН
Договірні органи створені для контролю за виконанням державами-учасниками
своїх зобов'язань за деякими договорами ООН з прав людини.
Комітет проти катувань
Комітет проти катувань - це орган,
що складається з незалежних експертів і здійснює контроль за дотриманням
державами-учасницями Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських
або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.
Всі держави-учасниці зобов'язані подавати Комітету регулярні доповіді про
застосування цих прав. Держави повинні звітувати спочатку через рік після
приєднання до Конвенції, а потім кожні чотири роки. Комітет розглядає кожну доповідь,
висловлює своє занепокоєння та надає рекомендації державі-учаснику у вигляді
«заключних зауважень».
Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та
інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження
і покарання
Факультативний протокол
до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що
принижують гідність, видів поводження і покарання є важливим доповненням до
Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти катувань (1984 рік). Він
встановлює міжнародну систему інспектування місць ув'язнення, побудовану на
основі системи, яка існувала в Європі з 1987 року (див. нижче Рада Європи).
Факультативний протокол встановлює систему регулярних візитів до
місць позбавлення волі, що проводяться незалежними міжнародними та
національними органами, які разом здійснюють регулярні візити до всіх місць
ув'язнення у всіх державах-учасницях та рекомендують владі вжити ефективних
заходів для запобігання катуванням і жорстокому поводженню та для покращення
умов тримання під вартою всіх осіб, позбавлених волі.
На міжнародному рівні факультативний
протокол створює новий
міжнародний превентивний орган - Підкомітет ООН з недопущення катувань. На
національному рівні держави-учасники повинні створювати або призначати
національні превентивні механізми (НПМ) протягом одного року після ратифікації факультативного протоколу.
Щоб побачити стан ратифікацій та для подальшого ознайомлення, відвідайте
сайт www.apt.ch
Крім процедури звітності, Конвенція встановлює ще три механізми, за
допомогою яких Комітет виконує свої моніторингові функції: за умови, якщо
відповідна держава зробила відповідну заяву згідно із Статтею 22 Конвенції
проти катувань, Комітет також може розглядати індивідуальні скарги або
повідомлення осіб про порушення їх прав згідно з Конвенцією, проводити
розслідування та розглядати скарги міждержавних органів.
Комітет з прав людини
Комітет з прав людини складається з незалежних експертів та здійснює
контроль за дотриманням державами-учасницями Міжнародного пакту про
громадянські та політичні права. Усі держави-учасниці зобов'язані подавати
Комітету регулярні доповіді про виконання цих прав. Держави повинні звітувати
спочатку через рік після приєднання до Пакту, а потім кожного разу на запит
Комітету (як правило, кожні чотири роки). Комітет розглядає кожну доповідь,
висловлює свої зауваження та надає рекомендації державі-учаснику у вигляді
«заключних зауважень».
Згідно з першим факультативним протоколом до Пакту, окрім процедури
звітності, Комітет має компетенцію розглядати окремі скарги, що стосуються
можливих порушень цього Договору державами-сторонами Протоколу.
Система звітності Європейського комітету з питань запобігання
катуванням
Комітет був створений на основі Європейської конвенції про запобігання
катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи
покаранню (1987 рік). Члени Комітету є незалежними та неупередженими експертами
з різних галузей.
Члени Європейського комітету з питань запобігання катуванням відвідують
місця утримання під вартою (наприклад, в'язниці та місця утримання під вартою
для неповнолітніх, відділення поліції, місця утримання затриманих та
психіатричні лікарні) та перевіряють поводження з особами, позбавленими волі,
і, у разі необхідності, рекомендують державам необхідні покращення. Відповідно
до Конвенції делегація Комітету має необмежений доступ до місць позбавлення
волі та необмежене право пересування на їх території. Члени Комітету особисто
проводять інтерв'ю з людьми, позбавленими волі, і вільно спілкуються з тими,
хто може надавати інформацію. Рекомендації, які Комітет може сформулювати на
основі фактів, виявлених під час візиту, включаються в доповідь, який
надсилається відповідній державі. Ця доповідь є початковим етапом постійного
діалогу з відповідною державою.
Комітет має два провідних принципи: співпраця та конфіденційність.
Співпраця з національним органом є основою Конвенції, оскільки її метою є
захист осіб, позбавлених волі, а не засудження держав за зловживання. Отже,
Комітет проводить тільки закриті засідання, а його доповіді є строго конфіденційними.
Однак якщо країна не співпрацює або відмовляється поліпшувати ситуацію з
урахуванням рекомендацій Комітету, Комітет може вирішити зробити публічну
заяву.
Процедура подання скарг - Європейська конвенція з прав
людини
Європейський суд з прав людини у Страсбурзі був створений згідно з
Європейською конвенцією про права людини 1950 року для контролю за Договірними
Сторонами.
Міжамериканський суд і Комітет з прав людини
На відміну від європейської системи захисту прав людини, окремі громадяни
держав-членів Організації Американських Держав (ОАД) не можуть подавати справи
безпосередньо до Суду. Особи, які вважають, що їхні права були порушені,
спочатку повинні подати скаргу до Комітету, яка приймає орган рішення про
допустимість позову. Якщо справа визнана прийнятною і можливість помилки
державного суду встановлена, Комітет, як правило, передає державі перелік
рекомендацій щодо виплати компенсацій за порушення. Лише якщо держава не
виконає ці рекомендації або якщо Комітет вирішить, що справа має особливе
значення чи законний інтерес, справа може бути передана до Міжамериканського
суду. Таким чином, подання справи до Суду може розглядатися як крайній захід,
що вживається лише після того, як Комітет не зміг вирішити питання без
суперечки.
Окрім ратифікації Конвенції, для того щоб мати повноваження розглядати
справу щодо цієї держави держава-учасниця повинна добровільно прийняти юрисдикцію
Суду.
Африканська комісія та суд з прав людини та народів
Африканська комісія з прав
людини та народів, яка існує з 1986 року, створена згідно з Африканською
хартією прав людини та народів (Африканська хартія), а не з Конституційним
актом Африканського Союзу. Це провідний африканський правозахисний орган, який
відповідає за моніторинг та сприяння дотриманню Африканської хартії.
Африканський суд з прав людини та народів був створений у 2006 році, щоб
доповнити роботу Комісії після набрання чинності протоколом до Африканської
хартії, що передбачає його створення.
Спеціальний доповідач з
питань ув'язнення та умов тримання під вартою в Африці. Дивись
http://www.achpr.org/english/_info/prison_mand..html
Додаток ІІІ: Де
знайти додаткову інформацію:
· 23 часті запитання
стосовно процедур подання скарг на договірних процедурах: http://www2.ohchr.org/english/bodies/petitions/docs/23faq.pdf.
· Довідник із подання скарг
про випадки катування: http://www.essex.ac.uk/Torturehandbook/
· Спеціальний доповідач з
питань катувань:
http://www2.ohchr.org/english/issues/torture/rapporteur/
· База даних договорів ООН http://tb.ohchr.org/default.aspx
· Рада з прав людини
http://www2.ohchr.org/english/bodies/chr/complaints.htm
· Комітет проти катувань
http://www2.ohchr.org/english/bodies/cat/index.htm
· Асоціація запобігання
катуванням: http://www.apt.ch
· Європейський комітет із
запобігання катуванням www.cpt.coe.int
Додаток IV: Факультативний протокол до Конвенції ООН
проти катувань
Факультативний протокол до Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти
катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,
видів поводження та покарання, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня
2002 року, є цінним міжнародним документом, спрямованим на запобігання практиці
застосування катувань та інших форм жорстокого поводження проти осіб, позбавлених
волі. Цей документ вперше встановлює в рамках існуючих правозахисних механізмів
подвійну профілактичну систему регулярних візитів до місць позбавлення волі
Міжнародним підкомітетом ООН та одним або кількома незалежними національними
превентивними органами, призначеними кожною державою. Факультативний протокол
отримав 20 ратифікацій та/чи приєднань, необхідних для набрання ним чинності 22
червня 2006 року.
Міжнародна Католицька Комісія В’язничного Душпастирства рішуче виступає за
прийняття цього документа в ряді країн. Наприклад, заслуговує на особливу
увагу роль її офісу у Бразилії завдяки активній участі у різних заходах,
спрямованих на сприяння ратифікації та реалізації Факультативного протоколу в
цій країні.
Країни, які ратифікували та впроваджують факультативний
протокол
На сьогоднішній день
налічується 44 держави-учасниці та 27 підписантів факультативного протоколу.
За цим посиланням (https://apt.ch/en/opcat-database) Ви зможете знайти інформацію про статус
ратифікації факультативного протоколу в кожній країні, а також інформацію про Національні
превентивні механізми https://apt.ch/en/national-preventive-mechanisms-npms/
Початковий проект цього посібника був підготовлений:
О. О. Гюнтер Згубіц, голова Комітету з прав людини, МККДОВ
Д-р Майкл Плацер, радник МККДОВ
Д-р Хосе де Хесус Фільйо, адвокат, в'язнична душпастирська
служба, Єпископська конференція Бразилії
Д-р Мануель Роіс, секретар Робочої групи
Д-р Крістіан Кун, президент МККДОВ
Ми висловлюємо нашу глибоку вдячність ряду експертів за
надання інформації
Друк цього буклету став можливим завдяки Міністерству
юстиції Австрії та
неурядовій організація «Надія за ґратами»
Переклад українською мовою - за сприянням експерта Наталії Пилипів, співробіниці Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні,
Переклад українською мовою - за сприянням експерта Наталії Пилипів, співробіниці Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні,
Немає коментарів:
Дописати коментар