Пенітенціарне душпастирство УГКЦ на порозі впровадження капеланства набуває професійних рис

 6 - 8 червня 2011року у Реколекційному центрі Львівської Архиєпрахії відбувався триденний семінар єпархіальних капеланів Пенітенціарного душпастирства Української Греко-Католицької Церкви. Він проходив, з участю преосвященнішого владики Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовквівського, керівника Департаменту УГКЦ у справах душпастирства силових структур України.  Крім капеланів були присутні також катехити та волонтери цього особливого і дуже цінного служіння Церкви. Семінар «Душпастирська  практика в’язничного служіння» загострив увагу капеланів на застосуванні у пастирських ситуаціях психолого-педагогічних знань, канонічного права, морального богослов’я, міжнародного і вітчизняного права у кримінально-виконавчій сфері.

Професійний психолог, капелан 48-ї і 30-ї виправних колоній, Юрій Кузьо провів тренінг, мета якого полягала на виробленні второпної пастирської поведінки у ситуаціях, коли при спілкуванні з особою виявляються її суїцидальні нахили. Доктор канонічного права о. Роман Шафран розглянув пастирські ситуації, які вимагають від капелана уважного застосування церковних законів. Душпастирі УГКЦ служать в пенітенціарних установах для усіх людей у потребі без огляду на національну, соціальну, релігійну приналежність. Це особливий рід милосердного служіння, в якому нема місця для маніпуляції особою з огляду на різницю сповідань для її «навернення». Капелан служить для кожної людини у духовній чи фізичній потребі, щоб вона, залишаючись собою, ставала ближче до Бога. 

Служіння ув’язненим жінкам, що триває майже 20 років представляли мітрофорний протопресвітер Ігор Онишкевич та пані Марта Бліхар. Отець Ігор був першим представником в’язничного душпастирства УГКЦ у Міжконфесійній християнській місії тюремного служіння.

Перший день навчання став нагодою до представлення здобутків та досвіду служіння кожним капеланом зокрема. Потім 6 і 7 червня професійний психолог, капелан 48-ї і 30-ї виправних колоній, Юрій Кузьо провів тренінг, мета якого полягала на виробленні второпної пастирської поведінки у ситуаціях, коли при спілкуванні з особою виявляються її суїцидальні нахили.

7 червня преосвященніший владика Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Департаменту УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, під час Божественної Літургії зробив богословське впровадження для капеланів. Він зокрема сказав: «Ми успадкували наслідки тої ідеології, яка працювала на свою славу, і вичерпувала з людей усі ресурси. Але це слави не принесло. У тій системі покарання за злочин та помста домінували, - зазначив владика, - наслідки тої ідеології впливають на нас понині. Справедливість, в якійсь мірі, існує, а в якійсь ні. Але десь загубилося прощення і покаяння. Значення тюремного душпастирства полягає у підтримці людини, яка перебуває у великій духовній потребі.» Владика Михаїл поблагословив капеланів та побажав їм отримати натхнення, щоб невтомно являти людям лице Милосердного Бога.

8 червня у заході взяли участь офіцери соціально виховної та психологічної служби – співробітники підпорядкованих установ. Разом з ними капелани дослідили можливості та колізії застарілого законодавства України щодо опіки та душпастирської допомоги ув’язненим. Напередодні зміни законодавства щодо впровадження інституту капеланства у тюрмах в Україні такі діалоги набувають все більшого практичного значення.

На завершення зустрічі капелани подарували пенітенціарним службовцям ікони Христа і Богородиці для Управління ДПСУ у Львівській області та для кожної з 8 пенітенціарних установ. Були вшановані також волонтерка з досвідом 20 років служіння ув’язненим жінкам п-і Марта Бліхар та священики о. Ігор Цар і о. Василь Гром.

З огляду на регулярне навчання та вдосконалення взаємодії з Державною пенітенціарною службою України Пенітенціарне душпастирство УГКЦ набуває професійних рис на порозі впровадження капеланства.

Керівник Відділу УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України 

ієрей Костянтин Пантелей

Паломництво – це дорога до Бога, дорога до ближнього, до самого себе, до свого серця»

У період з 15 по 30 травня 2011 року за сприяння Департаменту душпастирства у силових структурах України у 53-му Міжнародному паломництві до чудотворного місця Матері Божої у м. Лурд (Франція) вперше взяли участь представники Державної пенітенціарної служби України: начальник відділу зонального контролю за діяльністю слідчих ізоляторів майор внутрішньої служби Олексій Бондаренко, а також пенсіонери Державної кримінально-виконавчої служби України генерал-майор внутрішньої служби Олексій Шевчук та полковник внутрішньої служби Олег Сушко.

Паломництво розпочалося 15 травня 2011 року у Соборі Святого Юра у Львові урочистою Літургією, яку служив Владика Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовківського, керівник Департаменту УКГЦ у справах душпастирства силових структур України. Літургію співслужив о. Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту, о. Зеновій Колтун з Сокальсько-Жовківської єпархії, о. Андрій Хомишин, капелан Центру Військового Капеланства Львівської Архиєпархії, та о. Юліан Шеремет, військовий капелан Київської архиєпархії. Загалом, у паломництві брало участь 69 осіб, наші працівники подорожували поруч з представники Департаменту Патріаршої Курії у справах душпастирства силових структур України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби, курсантами Львівської академії сухопутних військ Збройних Сил України на чолі з керівником делегації полковником Русланом Коханчуком. Делегація від України відвідує землю, де відбулося об'явлення Пресвятої Богородиці, вже 16 раз. Представники Державної пенітенціарної служби України беруть участь у заході такого роду вперше. Наша делегація прямувала через українські святині, що знаходяться у Польщі, Чехії, Німеччині, Італії та інших країнах, де є чисельна українська громада.

Офіційна церемонія у Лурді розпочалася 20 травня урочистим відкриттям паломництва у підземній церкві Пія, що вміщає близько 15 тисяч осіб. Ввечері на відкритті відбулося урочисте винесення прапорів країн-учасниць, яких налічується близько сорока, та щороку їх кількість збільшується. Учасники паломництва взяли участь у спільній молитві, у якій взяли участь як римо-католицькі, так і греко-католицькі священики та єпископ.

На другий день наша делегація взяла участь у ході зі Святими Тайнами на чолі з військовими єпископами країн-учасниць паломництва.

Ввечері учасники пройшли містом з запаленими свічками, взявши участь у Марійській ході. Одним з пунктів програми стало покладання квітів до меморіалу військовослужбовцям, що загинули у Другій світовій війні.

Кожного року особливістю рекреаційної частини паломництва є обмін між військовослужбовцями різних країн символікою, нашивками, значками та іншими предметами військового побуту. Усі паломники та гості мають можливість ввечері після офіційної програми розважитись під звуки колоритних оркестрів, котрі просто на вулицях міста звучать для перехожих.

Під час паломництва військовослужбовці, їхні сім'ї та всі охочі мали змогу купатися в цілющому джерелі, помолитися та поставити свічку. Святою водою з джерела було окроплено хоругву Державної кримінально-виконавчої служби України, а також промовлено молитву за її керівництво та весь персонал.

Крім цього, 21 травня у м. Лурд українська делегація взяла участь у Св. Тайні Хрещення офіцера внутрішніх військ МВС України Ольги Долженко. Чин Хрещення провадив владика Михаїл (Колтун) спільно з о. Петром Гаєм, котрий опікується українською церквою в Лурді. Владика побажав офіцеру і надалі зберігати отриману при хрещенні чистоту та благословив дівчину на щасливий шлюб.

22 травня 2011 року 53-є Міжнародне військове паломництво, що проходило під девізом «Об'єднані Господом та єдиною молитвою», завершилося. День розпочався з Літургії, а по обіді відбулося урочисте закриття паломництва. Країни-учасниці пройшли маршем з прапорами своєї держави, а військові оркестри Франції, Італії та інших європейських країн збагатили захід яскравим виходом. Після Лурду українська делегація взяла участь в аудієнції з Папою Римським Бенедиктом XVI. Вітаючи українську делегацію, Папа промовив "Щиро вітаю українських військовиків, що брали участь у військовому паломництві до Лурду. Дорогі друзі, підбадьорені цією зупинкою у стіп Пречистої Діви, повертайтесь на вашу батьківщину з бажанням ще великодушніше свідчити Христа та Його Євангеліє. Щиро благословляю Вас та Ваші родини. Христос воскрес!".

Особлива подяку висловлюємо владиці Михаїлу (Колтуну) та о. Любомиру Яворському за їх духовну підтримку у дорозі та молитву. Наслідком цього є духовне піднесення і розуміння вартості молитви і християнського життя. Після подорожі розумієш, що паломництво – це дорога до Бога, під час якої ти відкриваєш своє серце та душу, стаєш більш терпеливим до життєвих труднощів та ближнього свого.

 За організацію участі представників Державної пенітенціарної служби України у паломництві щиро дякуємо ієрею Костянтину, керівнику Відділу УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України.

майор Олексій Бондаренко

Військові також покликані свідчити Христа. Вітання Папи Венедикта XVI для української військової делегації

У середу, 25 травня 2011 р., на площі Святого Петра у Ватикані з уст Святішого Отця Венедикта XVI знову пролунало вітання українською мовою. Цього разу воно було звернене до представників України, учасників 53-го Міжнародного військового паломництва до Люрду.


Папа сказав:
«Щиро вітаю українських військовиків, що брали участь у військовому паломництві до Люрду. Дорогі друзі, підбадьорені цією духовною зупинкою у стіп Пречистої Діви, повертайтесь на вашу Батьківщину з бажанням ще великодушніше свідчити Христа та Його Євангеліє. Від щирого серця благословлю вас і ваші родини. Христос Воскрес!»

Цьогорічне паломництво військових до Марійського санктуарію в Люрді тривало від 20 до 23 травня. На чолі з владикою Михаїлом (Колтуном), керівником Департаменту Патріаршої Курії у справах душпастирства силових структур України, у паломництві до Люрду вперше беруть участь представники Пенітенціарної служби України. Вони подорожують поруч з представниками Міністерства оборони України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби, курсантами Львівської академії сухопутних військ Збройних Сил України, капеланами Департаменту Патріаршої Курії у справах душпастирства силових структур України, - загалом 69 осіб. Вже стало традицією, що після його завершення, українська делегація відвідує Рим та бере участь в загальній аудієнції зі Святішим Отцем.

Джерело: Радіо Ватикан.

Права людини у в’язниці.

Немає жодних сумнівів у тому, що з часів здобуття незалежності в Україні відбувалося повільне та поступове поліпшення у сфері основних прав людини у в'язниці. Це було досягнуто виведенням пенітенціарної системи із підпорядкування МВС, створенням Державної пенітенціарної служби України, введенням у дію нового Кримінально-виконавчого кодексу України.

Культура прав людини вже проникла у роботу тюремних службовців та працівників, влади та суспільства загалом. Церква також відіграла свою роль у поширенні подібних змін, спираючись на цінності, закріплені в Конституції України (1996 р.), що ратифікувала наступний принцип: усі види покарання повинні здійснюватися з метою перевиховання.

Роблячи перший позитивний висновок, потрібно зізнатися, що у цьому питанні вже здійснено великий юридичний та інституційний прогрес. Особливо потрібно відзначити повне скасування смертної кари у законодавстві України.

Однак, якщо ми би тільки озвучили кілька самовдоволених компліментів, це перешкодило би подальшому прогресу. Бо, незважаючи на усі зусилля, яких докладають тюремні адміністрації, все ще залишаються сфери, повз які ми не можемо пройти мовчки.

 Ми стурбовані наступними питаннями, пов’язаними з правами людини

* Незважаючи на зусилля,спрямовані на поліпшення умов у в’язницях, і надалі існує факт їх переповнення, що стоїть на заваді збереженню людської гідності у тюремному середовищі, що належиться їм за правом.

* Рівень медицини залишає бажати кращого. Співвідношення спеціалістів з числом ув’язнених та кількістю часу, відведеного на догляд і лікування, говорить сама про себе. Говорячи про  чисельність душевнохворих, які перебувають поруч з іншими в’язнями, уражених інфекційними та заразними хворобами, наркоманами, можна краще зрозуміти, що відсутність належного догляду та лікування – це більш, ніж порушення прав людини.

* Стає очевидним, що наші в’язниці не сплановані з урахуванням вищезгаданих груп людей, і їх адміністраціям все тяжче адекватно задовольняти потреби людей, які потребують обслуговування у спеціально пристосованих для цього умовах.

* Політики у програмах реформування пенітенціарної системи роблять ставку, на в’язниці, розміщені подалі від міст. Це може спричинити справжню незручність відвідування в’язнів сім’ями, соціальними працівниками та добровольцями. Надто багато в’язнів продовжують утримувати надто далеко від їхніх домівок без жодного на те виправдання. А люди забувають про право присутності суспільних структур в тюремному середовищі. В’язниці не повинні бути ізольованими від суспільства.

* Незважаючи на докладені зусилля, не залишається сумнівів, що необхідно багато ще чого зробити. Нелегким завданням є вивчення альтернатив ув’язненню та мирних вирішень конфліктів, хоча каральні заходи, призначені для встановлення правосуддя надолуження, стосувалися як жертви, так і кривдника. Тюремне душпастирство та інші Церковні ініціативи докладають до цього значних зусиль. Церква неодмінно повинна продовжувати хоробро завойовувати даний простір, який до того ж ще й недостатньо вивчений.

* Ми не повинні припиняти звертати увагу на те, що в’язниця не задовольняє основну потребу соціальної системи: стимулювати мирне соціальне співіснування та вирішувати найсуттєвіші соціальні конфлікти. Навпаки, в’язниця у кінцевому результаті творить структуру насильства, що тільки поглиблює соціальні проблеми, посилює нерівність і того гірше – відтягує вирішення конфлікту, який згодом розгортається ще з більшою силою.

Порушення прав людини до ув’язнення

Було б неправильним розглядати в’язницю як корінь зла. Зазвичай, це остання реакція у відповідь на попередні соціальні провали. Не можна не звернути увагу на зв’язок між ув’язненням та стабільними умовами роботи, між системою освіти та культурним рівнем в’язнів, між системою медичного обслуговування та здоров’ям в’язнів, між соціальними ресурсами та коефіцієнтом ув’язнення, і т.д. Перегляд наново умов ув’язнення викличе поступову трансформацію суспільних відносин: перехід від конкурування до співпраці, від економічного зросту за будь-яку ціну до якості життя всіх громадян, від характерного пошуку благ серед нечисленних привілейованих класів до спільного блага, основним мірилом якого є становище найуразливіших.

Але ми не зможемо зрозуміти суті в’язниці, якщо скинемо з балансу інші сторони пенітенціарної системи. Оскільки прокуратура тільки утримує особу під слідством, судді розглядають, перш за все, докази, не усі мають однаковий шанс захистити себе у суді; вердикт винний-невинний, як і той фактор, за яким особу засуджують до ув’язнення чи призначають альтернативне покарання, часто від справи не залежить.

На завершення, сама організація суспільства та пенітенціарна система спрацьовують як селективний фільтр для ув’язнення. Тому, немає жодних співпадінь у тому, що багато засуджених до ув’язнення людей походять з тих прошарків суспільства, які більше, ніж решта потерпають від соціальної незахищеності.

З огляду на це, можна зробити два основні висновки-твердження:

1) Більшість ув’язнених зазнали порушень їх соціально-економічних та культурних прав. Права більшості в’язнів було потоптано ще до того, як вони переступили поріг в’язниці. Це стосується охорони здоров’я, роботи, сім’ї, житла, рівних можливостей і т.д. Тому в’язниця просто посилює те, що вже саме по собі становить аморальний стан позбавлення чогось.

2) Жодному душпастирству, покликаному вірно відповідати на заклик Божий, жодні ґрати не стоятимуть на заваді. Євангелізація, що також передбачає боротьбу за справедливість, стимулювання та захист прав людини, вимагає від нас діяти у будь-якому місці у суспільстві, пропагуючи соціально-захисні дії та підтримуючи екс-ув’язнених. Ефективний захист дотримання прав людини за межами в’язниці автоматично посилить повагу до прав тих, хто за ґратами.

Щоб кримінальне право та каральна політика стали справді дієвими, і в той же час зберігали повагу до людської гідності та відповідали принципам, що лежать в основі управління демократичною державою та законним благополуччям, потрібно шукати альтернативи ув’язненню. Останнє незмінно тягне за собою моральну деградацію людини.

Реінтеграція у суспільство – не тільки шляхом вказування в’язням їхніх помилок, а також шляхом примирення,спокути та вживання заходів щодо відновлення їх особистої та соціальної рівності – повинна здійснюватися в інтересах жертви. Таким чином суспільство захищає себе від майбутніх нападів та від самої пенітенціарної системи. За цією моделлю, кримінальне право та пенітенціарна система повинні діяти пліч-о-пліч з іншими стратегіями. Як зазначив другий Конгрес ООН з попередження злочинів та поводження з в’язнями, політика кримінальної юстиції повинна поєднуватися з соціально-економічним розвитком.

Політика кримінальної юстиції є більш обширною, ніж сама каральна політика. Варто згадати слова відомого маркіза Беккаріа: «Краще запобігти злочину, ніж карати за нього. Це першооснова дієвого законодавства... Але засоби, які до цього моменту використовувалися або не відповідають чи є протилежними запропонованій меті». Це визначення залишається істинним навіть сьогодні.

Оскільки питання не полягає в тому, щоб побудувати більшу кількість та кращих за умовами в’язниць, а в тому, щоб шукати альтернативи ув’язненню, паралельно облагороджуючи тюремну систему та повернути в’язням почуття гідності. Правильний підхід Церкви полягає у сприянні здійсненню прав людини як частини її євангельської місії у цій сфері. Пенітенціарне душпастриство прийняло це як виклик.