ДЛЯ ЧОГО ІСНУЮТЬ В'ЯЗНИЦІ?
Ця розмова наштовхнула на думку, що в'язниця - це не "край незнаний, звідки ще ніхто повертався" (монолог Гамлета, Шекспір), але нагода переосмислення свого життя, для когось - шлях до Бога. "Кожне суспільство доручає законній державній владі реагувати на злочинність за допомогою правоохоронних служб та системи правосуддя. Але в тій реакції має залишатися досить місця для витривалої і безумовної людяності, щоб особа, зрозумівши, що її вчинок гідний кари, водночас залишилася у глибокому усвідомлені своєї гідності, щоб колись повернутися до нормального співжиття із людьми", - говорить священик Костянтин Пантелей, керівник Відділу з душпастирства у пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ.Що таке в'язниця і для чого вона існує?
В'язниця - це прийняте законом покарання за злочин. Вона існує для того, щоб злочинець усвідомив тяжкість свого вчинку, змінив свою поведінку та повернувся до нормального суспільного життя. А також, щоб застерегти інших від правопорушень. Тобто в'язниця існує для добра суспільства. Вона, певною мірою, обмежує зло і беззаконня, які є наслідком гріха.
Ми, ради відносного комфорту та безпеки, приймаємо необхідність існування покарання ув'язненням. Тому тюрми, на жаль, будуть супроводжувати людську цивілізацію стільки, скільки триватиме світ. (див. Пенітенціарна політика держави потребує значних змін!) Але відчуття безпеки для нас буде чимось фальшивим і тимчасовим, бо тюрма не вирішує проблему наслідків злочину, а часто стає місцем, де беззаконня помножується. Тюрма стає лише помстою та відчуженням "нас" від "них". Важко уявити собі, що сталося, коли б правоохоронні та пенітенціарні службовці одного дня дружно не вийшли на роботу... Страшнувато.
Але самих лише службовців правоохоронних структур ніколи не буде достатньо для зцілення від наслідків злочину. Суспільство має бути присутнє у тюрмах за посередництвом юридичних та соціальних служб, духовенства та мирян, щоб людина не втрачала відчуття приналежності до спільноти.
Часом суспільство сприймає в'язнів однозначно як грішників. Але чи завжди це так? Особливо стосовно несправедливо засуджених.
Я б не хотів говорити про в'язнів лише як про грішників, тому що це означало б, що ми не є грішниками. Можна поставити питання: чи завжди ті, хто знаходяться за ґратами - злочинці? На мою думку ні, не завжди. Випадки несправедливого засудження - це майже безвихідь. І суть не у провині, а у ситуації, коли людину звинувачують, а вона не може себе захистити. Або може тривалий час намагатися це зробити ціною втрати здоров'я, нервів, життя.
Патріарший хор у ВК № 35 під Києвом.
Чи в'язниця - це завжди ефективний засіб плекання добра людини? Чи часом вона не стає причиною того, що особа утверджується у виборі чинити зло?
Звісно, тюрма ще за радянського періоду була місцем передання злочинних традицій. У перенаселеному приміщенні, де знаходяться люди дуже неординарні, з різними здібностями та досвідом, утворюється певна
ієрархія, люди підкоряються правилам, які для нашого розуміння є дикими. У чомусь ці правила встановлюють відносну стабільність та псевдо-справедливість. Є особистості, котрі почувають себе там комфортно, мають шанс самоствердитися і взяти реванш за невдачі їхнього життя.
Та я зустрічав людей, які дякували Богові за те, що вони опинилися у в'язниці, бо це утримало їх від вчинення ще більшого зла. Наприклад, наркомани, які в умовах тюрми позбавлені можливості вживати наркотики, кажуть: "Я був би мертвий зараз, якби не сидів у в'язниці". Наскільки це є добро? У якомусь сенсі добро. Нещодавно я розмовляв з одним іноземцем, який не вчинив нічого гідного кари, але потрапив у неприємні обставини і йому висунули звинувачення. Це дуже віруюча людина і те, що опинився в тюрмі, він сприймає як шанс переосмислити своє життя.
Дякую за розмову.
Розмовляла Вікторія СЕМЕНОВА
