20 квітня у м. Києві відбувся перший виступ Київського молодіжного духовного театру «Притча». До складу театру входить столична молодь. Розвиток театру відбувається під патронатом Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України. Театр був заснований 28 лютого 2013 року з благословення владики Йосифа (Міляна), Єпископа-помічника Київської архиєпархії УГКЦ. Все починалося восени 2011 року: виникла ідея створити волонтерський театр для євангелізації в тюрмах, військових частинах тощо. Перший вдалий задум нинішнього акторського ядра була постановка фрагментів "Ромео і Джульєти" за Шекспіром під час осіннього благодійного балу 2011 року.
За словами керівника театру військового капелана о. Дам’яна Габорія, «основним завданням для театру є показ вистав на духовну і моральну тематику, особливо у спеціалізованих середовищах, таких як місця позбавлення волі, військових частинах, будинках для осіб похилого віку та сиротинцях, які знаходяться на території Київської архиєпархії».
Капелан театру брат Теоктист (Міщук), ЧСВВ, зазначив: «Сьогодні в нас створилася нова спільнота молодих людей, яких об’єднує одна ціль – проголошувати Добру Новину, саме в такий спосіб. Це успішний засіб нової євангелізації на цих теренах».
«Наш театр має переїзний характер. Репетиції проходять переважно в інституті Томи Аквінського, в церкві Миколая Доброго УГКЦ на Подолі та в монастирі отців василіан на Львівській площі. А виступаємо в тих місцях, де любов до ближнього найбільше потрібно проявити», – повідомила менеджер театру Марія Сохацька.
Протягом квітня і травня проходити прем’єра вистави «Розіпни Його». 20 квітня вже відбулася ця вистава у військовій частині 3066 внутрішніх військ м. Києва та Київському будинку для людей похилого віку, а 21 квітня було показано це театральне дійство у військовій частині 3066 внутрішніх військ у м. Березань, виправній колонії 119 м. Бориспіль і у військовій частині 3078 внутрішніх військ м. Києва.
У неділю, 21.04 Київський молодіжний духовний театр «Притча» відвідав військову частину у с.Березань та виправну колонію у м.Бориспіль. думаю, що всі залишились з незабутніми враженнями – і актори, і ті, для кого показували виставу. У військовій частині мене вразила абсолютна тиша під час виступу, ідеальна дисципліна та надзвичайна гостинність. Та, чесно кажучи, більше вражень залишила виправна колонія № 119. Бо, якщо у військовій частині відвідання нашої вистави було добровільно-примусовим, то у в’язниці воно було виключно добровільним. Перед виступом я думала, що ніхто не прийде, та, на щастя, помилялась.
Акторка Роксолана Щеглюк поділилася пережитим.
У неділю, 21.04 Київський молодіжний духовний театр «Притча» відвідав військову частину у с.Березань та виправну колонію у м.Бориспіль. думаю, що всі залишились з незабутніми враженнями – і актори, і ті, для кого показували виставу. У військовій частині мене вразила абсолютна тиша під час виступу, ідеальна дисципліна та надзвичайна гостинність. Та, чесно кажучи, більше вражень залишила виправна колонія № 119. Бо, якщо у військовій частині відвідання нашої вистави було добровільно-примусовим, то у в’язниці воно було виключно добровільним. Перед виступом я думала, що ніхто не прийде, та, на щастя, помилялась.
Прийшло багато в’язнів і лиш цей факт для мене означав щось особливе, але що саме я так і сказати
не можу. Звичайно, грати було важко, адже у залі стояв шум. Ув’язнені активно коментували все, що було на сцені, сміялися. Але то не були посмішки зневаги, то були посмішки радості. На жаль, часу поспілкуватися з в’язнями було обмаль. Та навіть за той короткий час я зрозуміла, що дарма їх боялась. (бо перед виступом дійсно дуже їх боялась). В’язні такі ж люди як і кожен з нас, просто в своєму житті зробили трішки більше серйозніших помилок. От і вся різниця. Насправді вони дуже щирі і чути від них слова: «Краще б ви приїжджали частіше», в першу чергу для мене стали доказом цього. І хоча я поїхала з духовним театром в в’язницю та військову частину, щоб принести в життя солдатів та в’язнів трішки більше Бога, але сама відчула, що стала якось ближче до Нього.
не можу. Звичайно, грати було важко, адже у залі стояв шум. Ув’язнені активно коментували все, що було на сцені, сміялися. Але то не були посмішки зневаги, то були посмішки радості. На жаль, часу поспілкуватися з в’язнями було обмаль. Та навіть за той короткий час я зрозуміла, що дарма їх боялась. (бо перед виступом дійсно дуже їх боялась). В’язні такі ж люди як і кожен з нас, просто в своєму житті зробили трішки більше серйозніших помилок. От і вся різниця. Насправді вони дуже щирі і чути від них слова: «Краще б ви приїжджали частіше», в першу чергу для мене стали доказом цього. І хоча я поїхала з духовним театром в в’язницю та військову частину, щоб принести в життя солдатів та в’язнів трішки більше Бога, але сама відчула, що стала якось ближче до Нього.
Департамент Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України.
Немає коментарів:
Дописати коментар