У Ватикані Дикастерія служіння цілісному розвиткові людини зібрала в'язничних капеланів

7-8 листопада 2019 року міжнародна зустріч для сприяння та підтримки душпастирській опіці ув'язнених "Цілісний людський розвиток і католицьке в’язничне душпастирство" відбулась у Ватикані.

Деякі з церковних органів, які опікуються в’язничним душпастирством, нещодавно вказали Дикастерії сприяння інтегральному людському розвитку на потребу надати підтримку та керівництво для їх важливої ​​роботи, особливо з огляду на труднощі, які вони відчувають у своїй праці. Одним із головних викликів є відсутність підтримки єпархіальних спільнот цим братам і сестрам, які потребують допомоги, у в’язницях і після погашення терміну ув’язнення.

З цієї причини Дикастерія запросила в'язничних капеланів з різних куточків світу до Ватикану 7 і 8 листопада, щоб мати змогу відновити діалог, розпочатий колишньою Папською радою «Справедливість і мир», і з метою сприяння взаємне знання для кращої координації між капеланами. 

Учасники, близько сорока делегатів з 35 країн, зустрілися зі Святішим Отцем Франциском на аудієнції в залі Клементіна 8 листопада. 

Промова Святішого Отця Франциска до учасників Міжнародної зустрічі регіональних та національних координаторів в’язничного душпастирства

«Цілісний людський розвиток і католицьке в'язничне душпастирство»

Ватикан, 7-8 листопада 2019 року

П'ятниця, 8 листопада 2019 року

Заля Клементіна

Шановний кардинале, дорогі брати і сестри,

Сердечно вітаю всіх вас, хто бере участь у цій зустрічі, присвяченій інтегральному людському розвитку та католицькому пенітенціарному душпастирству. Коли я доручив Дикастерії служіння цілісному розвиткові людини чітко висвітлити турботу Церкви про людей в особливих обставинах страждань, я хотів, щоб було взято до уваги існування багатьох ув’язнених братів і сестер. Однак це завдання не лише дикастерії, але ціла Церква у вірності місії, отриманій від Христа, покликана постійно проявляти Боже милосердя на користь найбільш вразливих і беззахисних, серед яких присутній сам Ісус ( див. Мт 25, 40). За цим нас судитимуть.

Як я вже повідомляв в інших випадках, ситуація в ув’язненні продовжує залишатися відображенням нашої соціальної реальності та наслідком нашого егоїзму та байдужості, узагальнених у культурі відкидання (див. Промову під час візиту до Центру соціальної реабілітації Сьюдад-Хуареса, 17). лютий 2016 р .). Багато разів суспільство через легальні та нелюдські рішення, виправдані нібито пошуками добра та безпеки, шукає остаточного вирішення проблем суспільного життя в ізоляції та ув’язненні тих, хто діє всупереч соціальних норм. Про це свідчить той факт, що великі обсяги державних ресурсів виділяються на приборкання правопорушників замість того, щоб справді прагнути сприяти цілісному розвитку людей, що зменшує обставини, які спонукають до вчинення незаконних дій.

Репресувати легше, ніж виховувати, і, я б сказав, зручніше. Легше заперечити несправедливість, присутню в суспільстві, і створити ці простори, щоб забути порушників, ніж запропонувати рівні можливості для розвитку всім громадянам. Це форма відмови, ввічлива відмова, у лапках.

Крім того, місця ув’язнення часто не виконують своєї мети сприяння процесам реінтеграції, безсумнівно, тому, що вони не мають достатніх ресурсів для вирішення соціальних, психологічних і сімейних проблем, з якими стикаються ув’язнені особи, а також через часту перенаселеність в’язниць, що перетворює їх на справжні місця деперсоналізації. Навпаки, справжня соціальна реінтеграція починається з гарантування можливостей розвитку, освіти, гідної роботи, доступу до охорони здоров’я, а також створення громадських просторів для громадянської участі.

Сьогодні, зокрема, наші суспільства покликані подолати стигматизацію тих, хто зробив помилку, тому що замість того, щоб пропонувати допомогу та відповідні ресурси для гідного життя, ми звикли відкидати, а не брати до уваги зусилля, які людина робить. робить, щоб відповісти на любов Бога у своєму житті. Багато разів після звільнення з в’язниці людині доводиться мати справу зі світом, який їй чужий і який також не визнає її вартою довіри, доходячи навіть до того, що позбавляє її можливості працювати, щоб отримати гідні засоби до існування. Не дозволяючи людям відновити повну реалізацію своєї гідності, вони знову залишаються нараженими на небезпеки, які супроводжують відсутність можливостей для розвитку серед насильства та незахищеності.

Як християнські спільноти, ми повинні поставити собі запитання. Якщо ці брати і сестри вже відбули покарання за скоєне зло, чому на їхні плечі лягає нова суспільна кара з неприйняттям і байдужістю? У багатьох випадках ця соціальна неприязнь є ще однією причиною піддавати їм можливість повторювати ті самі помилки.

Брати, на цій зустрічі ви вже поділилися деякими з багатьох ініціатив, за допомогою яких місцеві Церкви надають душпастирську підтримку тим, хто відбув термін ув’язнення, а також сім’ям багатьох із них. З Божого натхнення кожна церковна спільнота йде власним шляхом, щоб милосердя Отця було присутнім для всіх цих братів і щоб постійний поклик прозвучав так, щоб кожна людина і кожне суспільство намагалися твердо і рішуче діяти на користь миру і справедливості.

Ми впевнені, що справи, якими Боже Милосердя надихає кожного з вас і багатьох членів Церкви, які присвячують себе цьому служінню, справді успішні. Нехай Божа любов, яка підтримує і заохочує вас у служінні слабшим, зміцнює і примножує це служіння надії, яке ви щоденно виконуєте серед в’язнів. Я молюся за кожну людину, яка буде служити цим братам і сестрам у щедрому мовчанні та розпізнаватиме в них Господа. Я передаю вам свої найкращі побажання для всіх ініціатив, через які, не без труднощів, сім’ї в’язнів також отримують душпастирську підтримку і супроводжуються в цей час великого випробування, щоб Господь благословив усіх.

Я хотів би закінчити двома зображеннями, двома зображеннями, які можуть допомогти. У в'язниці без вікон про сплату боргу суспільству не може бути й мови. Немає людської кари без горизонту. Ніхто не може змінити своє життя, якщо не бачить горизонту. І часто ми звикли засліплювати очі нашим вихованцям. Візьміть із собою це зображення вікон і горизонту, і подбайте про те, щоб у ваших країнах у в’язницях, в’язницях, завжди було вікно та горизонт, навіть у довічного ув’язнення, яке для мене є сумнівним, навіть у довічного ув’язнення має бути горизонт .

Друге зображення — це зображення, яке я бачив кілька разів, коли в Буенос-Айресі їхав автобусом до якоїсь парафії в районі Вілла Девото і проходив перед в’язницею. Черга людей, які збираються відвідати в'язнів. Перш за все, всі бачили образ матерів, матерів ув'язнених, тому що вони стояли в черзі годину перед входом, а потім піддавалися перевіркам, які дуже часто були принизливими. Ті жінки не соромилися, що їх усі бачили. Мій син там, і для сина ми не ховали обличчя. Нехай Церква навчиться материнства від тих жінок і навчиться жестів материнства, які ми повинні мати щодо цих братів і сестер, які знаходяться під вартою. Вікно і мати в черзі — це два образи, які я залишаю вам.

Своїм свідченням і служінням зберігайте свою вірність Ісусу Христу. Що наприкінці нашого життя ми можемо почути голос Христа, який кличе нас: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, уготоване вам від заснування світу… щоразу, коли ви робите це для один із братів моїх найменших, ти мені це вчинив» ( Мт 25, 34.40). Нехай наш Господь Милосердя супроводжує вас, ваші родини та всіх, хто служить ув’язненим.

Джерело