23 листопада 2019 р. Бучанську виправну колонію №85 відвідали семінаристи VI курсу Київської Трьохсвятительської Семінарії в рамках душпастирської практики. Нагодою для візиту стала передача художньої літератури «Книга в’язням».
Захід був відповіддю на запит засуджених, що проходять лікування у відділеннях хірургії та терапії Міжобласної лікарні пенітенціарної системи, що розташована у Бучанській виправній колонії. Як зазначив о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу ПК УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України: «В’язні є читаючою аудиторією, які люблять художню літературу, в тому числі також шукають книги духовного спрямування. Тому нерідко просять привезти їм Біблію, молитовники, або інші книги, що допомагають людини віднаходити життєві орієнтири».
В’язні отримали 85 книг якісної літератури найрізноманітніших жанрів, які пожертвували віряни. Окрім художньої літератури, в’язні у кожній палаті прийняли для духовної користі Катехизм УГКЦ «Христос – Наша Пасха», що відкриває Воскресіння Господнє як основу християнської віри на підставі літургійного життя Церкви.
Офіцер сектору Соціально-виховної і психологічної роботи із засудженими провів для практикантів ознайомлення із структурними особливостями пенітенціарної системи, кримінально-виконавчого права та основами пенітенціарного служіння персоналу ДКВС.
Ось як відгукуються про живу зустріч з ув’язненими брати-семінаристи:
Бр. Михайло Крамар: «Для кожного з нас цей досвід став моментом переосмислення багатьох моментів свого життя, а також стереотипів щодо життя інших.»
бр. Павло Лоєк: «Для мене це був особливий досвід в контексті відкриття для себе ще одного сегменту християнського покликання. По-справжньому відкрив очі на дійсність. Ув'язнені потребують допомоги, підтримки, служіння і автентичного світла любові Христової. Там бачу Ісуса, який чекає...»
бр. Назар Шевчук: «Поїздка до в'язничної лікарні суттєво вплинула на мій світогляд, зокрема, я зрозумів, наскільки потрібно цінувати те, що маєш, починаючи від елементарного зручного ліжка і закінчуючи свободою вільно жити. Також, почувши розповідь про довічно ув'язнених людей у СІЗО, усвідомив, як це страшно бути довічно ув'язненим у вічності, в пеклі. Найцінніше, що там побачив - самі люди, від молодого юнака, до старенького дідуся, які були раді нас бачити. Вони дуже потребують нашої підтримки, особливо молитовної, щоб образ Божий, який вони, незважаючи на все, мають, міг засяяти в повну силу».
Для Пенітенціарного душпастирства УГКЦ Михайло Крамар
Немає коментарів:
Дописати коментар