Ми вчимося пастирської ревності за спасіння душ в нашого дорогого отця Василя...

18 лютого День народження у заслуженого капелана Пенітенціарного душпастирства УГКЦ о. Василя Пантелюка. Вдячно в молитві схиляємо свої голови усі ми, в'язничні капелани, що вчилися пастирської ревності за спасіння душ в нашого дорогого отця Василя. Благословенних і многих Вам літ!

Своє служіння у в’язниці о. Василь Пантелюк розпочинав 1993 року з о. Зиновієм Хоркавим. Вони приїжджали раз на місяць до установ на Львівщині: до Личаківської ВК 30, Миколаївської ВК 50 і Держівської ВК 110. Один із священиків, за звичай, проповідував та відправляв богослужіння й молитви, інший сповідав. Вражала велика кількість людей, які добровільно приходили. На тих зустрічах о. Василь розпізнав великий духовний голод в’язнів й переніс досвід такого служіння у Донецьку Екзархію.

Вже з 1995 року Донецьке обласне управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань надало дозвіл на регулярні візити греко-католиків до Волноваської ВК 120 в с. Оленівці*, що знаходиться всього в 30 кілометрах від Донецька. На той час це була установа середнього рівня безпеки для чоловіків, які уперше відбували свій вирок позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Поряд з духовними потребами в’язнів не можливо було ігнорувати брак одягу та взуття, що було найбільш помітно. Зрідка траплялася можливість передавати невеличку допомогу предметами гігієни і навіть борошном та деякими продуктами харчування.

Разом з хлібом тілесним втамовували голод духовний. Вражало те, що в’язні слухали про Бога, немов спраглі, що п’ють воду. І цієї води їм було недостатньо. Така спрага не змусила чекати. Тоді серед духовенства й серед наших вірних знайшлося багато готових відвідувати в’язнів на регулярній основі. Разом з розвитком парафіяльного життя постала катехитична школа, яка дала для в’язничного служіння кваліфікованих добровільних помічників капеланів. Одним з перших катехитів був майбутній священик і капелан Віталій Мартинчук. Також був катехитом у ВК 120 брат Сергій Попик. До колонії розпочав регулярні візити о. Ярослав Данків, що використовував для зустрічей колонійську каплицю. Він був настоятелем греко-католицької громади у селі Березове, де збудував храм Святого Архистратига Михаїла. Коли у 2014 році в результаті російської інтервенції цей храм опинився на лінії розмежування, отець Ярослав став військовим капеланом для воїнів АТО.

Скоро душпастирська праця розпочалася у всіх тюрмах і колоніях Донецька. У Донецькому слідчому ізоляторі заснували каплицю Св. Пантелеймона. У Донецькій виправній колонії №124 для повторно засуджених – каплицю Миколая Чудотворця. У тих приміщеннях відбувалися катехитичні зустрічі з в’язнями та літургійні відправи. Число в'язнів, до яких душпастирі приходили з опікою, сягало близько 3700 осіб. Заснований отцем Василем БФ «Карітас-Донецьк» сприяв проведенню регулярних гуманітарних акцій та суспільних днів для в’язнів. Річний календар був багатий на події, серед яких привітання з нагоди найбільших свят року, волонтерські візити, катехизація і хрещення, водосвяття, обхід з мощами святих, передача предметів першої необхідності для найбільш вразливих категорій в’язнів, поповнення бібліотеки, проведення концертів фахових музикантів. Право рукою отця Василя був брат Микола Паламарчук. Він щотижня проводив зустрічі із засудженими, надаючи їм знань зі скарбниці віри Закону Божого. Брат Миколай незабаром закінчив богословські студій в УКУ й прийняв дияконське рукоположення.

У в’язнів Донецької колонії №124 був свій ангел-охоронець. Допомагала, носила їм свіжі фрукти, одяг і молилася за їхні душі старенька жінка Варвара Щербаха. В’язні називали її мамою, а коли вона заходила з о. Василем Пантелюком до колонії, то вітали її стоячи. Все своє життя після втрати сина, який був п’ять разів судимий й помер від наркотиків, Варвара Григорівна присвятила допомозі засудженим. Доброта жінки була справді безмежна – вона працювала прибиральницею, а свою пенсію повністю витрачала на покупки для потреб в’язнів, нічого не очікуючи взамін. Спочила у Бозі на шостий рік окупації Донецька російськими терористами.

Сестри Служебниці у Донецьку

Катехитична праця для в’язнів пожвавіла з приходом Сестер Служебниць. 25 травня 2000 року до Донецька приїхали с. Кекилія Замуляк (з Бразилії) та с. Віра Курищук й заснували монастир ССНДМ під покровом Всіх святих Українського народу. Сестри відгукнулися на запрошення донецького пароха Собору Покрови Пресвятої Богородиці о. Василя Пантелюка та з благословення с. Дженес Солюк, Головної Настоятельки, та с. Марти Козак, Провінційної Настоятельки Ред.

З перших днів сестри розпочали активну працю: відвідували довколишні парохії, знайомилися з людьми, катехизували дітей та дорослих. С. Кекилія організувала Катехитичний центр Екзархату і вже з 26 липня по 18 серпня провела літню сесію для вчителів християнської етики та катехитів, яких нараховувалося 40 осіб. Кількість бажаючих навчатися на катехитичних курсах зростала з року в рік – так у 2001 р. їх було 60, а у 2002 р. – 85. Навчання проходило на базі другої педагогічної післядипломної освіти у Донецькому державному інституті штучного інтелекту на кафедрі філософії і релігієзнавства за угодою з Українським Католицьким Університетом.

З плином часу у Донецьку було збудовано храм Покрови Пресвятої Богородиці, у якому монахині щодня провадили спів Утрені, Часів, Божественної Літургії та Вечірні. Сестри очолювали Катехитичну Комісію Донецько-Харківського Екзархату та відповідали за катехитичний центр й недільну катехитичну школу для дітей і дорослих.

Разом з отцем Василем сестри відвідували Донецьку слідчу в'язницю, в якій піклувалися 150 неповнолітніми, майже двома стами ув’язнеими жінками, жінками з дітьми до 3-х років, інколи також пожиттєво засудженими. Вони надавали духовну і гуманітарну допомогу, провадили читання Святого Письма, навчали вишивати ікони. Головним завданням монахинь було викладання в рамках філіалу загально-освітньої школи СІЗО предмету Християнська етика. Вони зустрічали колишніх в’язнів, які зверталися до громади після звільнення, й опікувалися їхніми першими кроками на свободі. Також сестри виїжджали на катехизацію до ценртальної та південної України, вели систематичне викладання передшлюбних наук і підготовку до Сповіді та Причастя тощо.

Упродовж 14 років у Донецьку перебували на служінні 9 сестер – Кекилія Замуляк, Віра Курищук, Наталя Гніздинська, Анастасія Балінська, Анна Павлюк, Олена Гніздець, Катерина Козак (з словацької провінції ССНДМ) і Людмила Панасюк, Єроніма Вовчак.

Служіння сестер у Донецьку було перервано через варварську загрозу розправи з рук московських посіпак і парамілітарних формувань. 16 серпня 2014 р. дім Всіх Святих Українського народу в Донецьку по вул. Свідерського, 35 захопили московські колаборанти терористичного утворення ДНР. Сестрам чудом вдалося виїхати з Донецька у кінці липня 2014 року.

*Волноваська колонія № 120 ДПС України, що неподалік села Оленівки, з осені 2014 року опинилася в зоні контролю терористичними утвореннями в ОРДЛО. Після початку повномасштабного вторгнення 2022 року московські загарбники створили в колонії фільтраційний табір, в якому згодом утримували захисників Маріуполя. 29 липня рф здійснила черговий воєнний злочин — масове вбивство українських військовополонених на території цієї колонії. В результаті вибуху в одному з корпусів оленівської колонії загинули 53 бранці, 130 отримали поранення. Українське військово-політичне керівництво назвало подію спланованим терактом.